Важко пояснити з раціональних позицій, чим керувалися російські пропаґандисти, запустивши в ефір документальну (радше псевдодоукментальну) стрічку «Варшавський договір – розсекречені сторінки» про празькі події 1968 року. Те, що вона мала б спровокувати дипломатичний скандал між Прагою й Москвою, між Братиславою й Москвою, – було зрозуміло з перших кадрів. У такий спосіб Кремль, за цілком дивною логікою, втрачає останніх союзників у Європі.

Європейський політикум перебуває на порозі великої реструктуризації: антисистемні політичні сили нарощують свій вплив. Про це ще раз засвідчили результати локальних вибрів в Іспанії.    

Саміт у Ризі підтвердив дві засадничі речі, котрі, зрештою й до того мало в кого викликали сумнів. Перша: головною проблемою Європи нині є Росія. Друга: «Східне партнерство» перебуває у глибокій кризі, з якої навряд чи видереться.    

​ Польща принишкла у невизначеності, перебуваючи між першим і другим турами президентських виборів. Хто стане наступним головою держави: чинний презент, ставленець урядової партії «Громадянська платформа» Броніслав Коморовський чи претендент від опозиційної партії «Право і справедливість» Анджей Дуда? Вони обидва, нібито, запевняють Київ у лояльності й жорстко критикують дії Кремля. Утім суттєва різниця між ним — з погляду користі для України — все ж існує.  

Польща принишкла у невизначеності, перебуваючи між першим і другим турами президентських виборів. Хто стане наступним головою держави: чинний президент, ставленець урядової партії «Громадянська платформа» Броніслав Коморовський чи претендент від опозиційної партії «Право і справедливість» Анджей Дуда? Вони обидва, нібито, запевняють Київ у лояльності й жорстко критикують дії Кремля. Утім суттєва різниця між ним — з погляду користі для України — все ж існує.  

Британці зробили свій вибір. І хоч урядування залишається за торі, а крісло прем'єр-міністра за Девідом Кемероном, та все ж у Вестмінстерському палаці відбудуться певні зміни, здатні вплинути на внутрішню й зовнішню політику Лондона.    

Висловлювання російського президента Володимира Путіна про геноцид вірменського народу очікувано спровокувало обурення Анкари. Причому обурення було настільки серйозним, що анонсований Кремлем проект «Турецький потік» опинився під реальною загрозою.    

Європейська Унія нарешті серйозно взялася за вирішення кризи, пов'язаної з нелеґальною міґрацією з Північної Африки до Південної Європи через Середземне море. До вжиття оперативних заходів Брюссель підштовхнула трагедія, яка трапилася 19 квітня: внаслідок аварії переповненого судна, яке перевозило нелеґальних міґрантів, поблизу Сицилійської протоки загинули майже тисяча осіб (точної цифри досі ніхто не знає).   

​ У того, хто спостерігає за перманентними фінансово-банківськими кризами в різних країнах єврозони (Греція, Кіпр, Іспанія тощо), може скластися враження, що євро — ненадійна валюта, що їй загрожує девальвація, а то й цілковите зникнення. Насправді це абсолютно хибна думка. Як стверджує відомий американський економіст Якоб Кіркеґор, Європа стала на твердий шлях економічного зростання, а для єдиної європейської валюти нині вже не існує серйозних небезпек.  

9 квітня Атени виплатили Міжнародному валютного фонду черговий транш і у розмірі 459 млн євро на погашення заборгованості. Подія з одного боку рутинна, з іншого – досить знакова. Адже, попри побоювання багатьох країн-членів єврозони, Греція таки виконала свої зобов'язання перед міжнародними кредиторами в обмін на обіцяну фінансову допомогу. А це, своєю чергою,значить, що візит грецької урядової делегації до Москви не був успішним і водночас занадто шкідливим для Європейської Унії.