Рішення Дональда Трампа визнати Єрусалим столицею Ізраїлю не могло не спровокувати протестів в арабському світі та засудження в Європі. Близький Схід, де ніколи не бракувало спалахів насильства, отримав ще одне джерело ескалації. Свій головний біль через це рішення отримала й Україна. Чи так вже конче було главі Білого дому реанімовувати законопроект, який припадав пилюкою 22 роки?    

Цікаво, що ще повинен втнути Кремль, аби західні політики нарешті цілковито усвідомили загрозу, яка від нього виходить? Щоправда, потроху справа розуміння зрушує з мертвої точки, про що свідчать заяви британської прем’єрки, іспанських правоохоронців чи американського розвідувального співтовариства. Але чомусь симетричних ходів у відповідь – поки що катма.    

Чехія може стати менш проєвропейською, більше проросійською і антиукраїнською. Так можна зінтерпретувати результати останніх парламентських виборів у країні. А може залишитися і такою, як була, а то й стати ще прозахіднішою чи проамериканською. Експерти досі плутаються у намаганні спрогнозувати майбутні дії партії-переможниці та її непевного лідера.    

Проблема з курдським суверенітетом – ще складніша за каталонську. Оскільки евентуальна держава може постати у найгарячішій нині точці на планеті, ще більше заплутуючи й без того складний близькосхідний вузол.    

От фактично й завершився «виборчий рік» у Європейській Унії. Кремль його програв. Це стало зрозумілим з оголошенням результатів виборів до Бундестаґу.    

Тему евентуальної ядерної війни віднедавна знову активно обговорюють у світі. Підкинув її лідер КНДР Кім Чен Ин, залякуючи світ своїми ракетами з атомними боєголовками. Дипломатичні інструменти вгамування Пхеньяна чимраз виразніше демонструють свою недієвість.    

Чи дійсно Росія готова виводити свої війська з Донбасу? Таке питання почало мусуватися в ЗМІ після мінської зустрічі Волкер–Сурков. Серйозною підставою для таких тверджень можна вважати вплив західних санкцій на Росію, який стає чимраз болючішим.    

Дві події, якими почався цей тиждень, можуть, на перший погляд, здатися прохідними, але насправді вони дають змогу окреслити чіткі рамки чинного геополітичного протистояння на лінії Вашингтон-Москва і його розвитку в осяжному майбутньому. Мовиться про східноєвропейське турне віце-президента США Майка Пенса і «дипломатичні санкції» Москви.    

Минулий тиждень був доволі насиченим на міжнародні імпрези: саміт G20, конференція «Трьох морів», двосторонні зустрічі на найвищому рівні. Почали вимальовуватися, хоч і доволі нечіткі, орієнтири майбутнього розвитку ситуації на, послуговуючись термінами Збіґнєва Бжезинського, «великій шахівниці». А нас цікавить шанс України зайняти на ній більш-менш вигідну позицію. Принаймні до наступної рокіровки.    

Для Німеччини засяяли світлі перспективи потужного вигодонабувача від Brexit. Адже тепер саме туди може передислокуватися багато фінансових інституцій із Великої Британії. Таким чином Франкфурт-на-Майні здобуде шанс стати фінансовою столицею світу.