Неймовірно, як хутко газогін Nord Stream 2 у баченні німецького державного керівництва перетворився зі «суто економічного» на політичний проект. Вистачило лише поїздки до Німеччини президента України Петра Порошенка та його розмови з бундесканцлеркою Анґелою Меркель.
На початку кілька слів про сам Nord Stream 2 – проект групи «Газпром». Це трубопровід протяжністю 1250 км, який мав би з'єднати російський Виборг з німецьким Ґрайфсвальдом через Балтійське море. Новий газогін за своїм маршрутом практично повністю дублює Nord Stream 1, який було запущено в дію ще 2011 року. Ним до Європи додатково надходитиме 55 мільярдів кубометрів російського газу на рік. Ціна проекту – 9,5 мільярда євро. 50% фінансує «Газпром», а ще на 50% він фінансується п'ятьма європейськими компаніями (по 10% кожна): французькою Engie, німецькими Uniper і Wintershall- BASF, британо-нідерландською Shell і австрійською OMV.
Раніше пані Меркель, виходячи з її попередніх виступів, які стосувалися проекту, належала радше до його прихильників (чи принаймні вдавала, що була такою). Вона та багато інших німецьких політиків у цьому питанні з впертістю, вартою достойнішого застосування, наголошували, що буцімто Nord Stream 2 є не політичним, а суто комерційним проектом. Тобто, бундесканцлерка фактично переймала термінологію німецьких фірм, які підтримують план російського «Газпрому» прокласти через Балтійське море нову ще потужнішу гілку газопроводу між Росією і Німеччиною. А ще німецькі прихильники «газпромівського» проекту любили повторювати, що Nord Stream 2 не ставить під загрозу диверсифікацію газопостачання до Європи. До речі, не минуло ще й двох місяців, як пані Меркель впевнено заявила про це – під час візиту до Берліна прем'єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького. Це було 16 лютого.
І навіть коли наприкінці лютого семеро авторитетних німецьких депутатів Бундестаґу та Європейського парламенту виступили з петицією, де обґрунтовували шкідливість для Німеччини та Європи цього газогону, Меркель все ще їм опонувала.
І тут треба щиро визнати, що зовсім недаремно адміністрація українського президента витратила лише на авіапереліт свого патрона до ФРН 1,279 мільйона гривень (як вказано на сайті Єдиного порталу використання публічних коштів). Останній відпрацював ці кошти з горою: зустрівся з Анґелою Меркель, новопризначеним главою МЗС Гайко Маасом та федеральним президентом Франком-Вальтером Штайнмаєром. Зрештою було б достатньо й однієї зустрічі з канцлеркою, оскільки вона призвела до таких вражаючих результатів.
Адже Меркель стрімко змінила наголос у висловлюваннях щодо газогону Nord Stream 2. Причому це сталося зразу ж на спільній прес-конференції з Порошенком 10 квітня.
Заяви бундесканцлерки під час згаданої прес-конференції нівроку здивували. Передовсім вона застерегла від створення такої ситуації, коли б Україна через Nord Stream 2 перестала відігравати роль транзитера газу. «Під час оцінки проекту необхідно враховувати і політичні чинники. У зв'язку з цим я чітко дала зрозуміти, що, з нашої точки зору, проект неможливий до тих пір, поки у нас не буде ясності, яка подальша роль українського транзиту», – зазначила Меркель ледь не в ультимативній формі.
А звідки ця «ясніться» у принципі могла б з’явитися? Адже не те що не таємниця, а Кремль устами своїх речників чітко заявив, що вся ця багатомільярдна оборудка з Nord Stream проверталася передовсім для того, щоб викинути бунтівну Україну з гри. Це мала б бути чітка і абсолютна альтернатива українській газотранспортній системі.
І в Берліні не можуть цього не розуміти. У закритому документі Міністерства економіки ФРН про Nord Stream 2, який нещодавно потрапив у руки німецьких ЗМІ, зокрема йшлося також про те, що енергетичний концерн «Газпром» і відповідно Росію не вдасться примусити використовувати певний транспортний шлях. Одночасно цитувалися висловлювання шефа «Газпрому» Олексія Міллера від 2016 року, в яких той вирахував однозначно більшу вигоду для своєї компанії, щойно вдасться відмовитися від українського транзиту й використовувати винятково балтійський газогін.
Так, передбачаючи ймовірні політичні ускладнення «Газпром» встиг заявити, що мовляв й надалі, тобто після будівництва нового газопроводу, помпуватиме газ через Україну. Утім лише частину нинішнього обсягу. Питання: яку ж частину?
Мова могла б іти про нікчемні 10-15 мільярдів кубометрів газу на рік. Такі цифри озвучив усе той же Міллер. А, наприклад, за 2017 рік через Україну було поставлено 93 мільярди кубометрів природного газу. Тобто обсяг впаде майже на порядок. А це означатиме, що, по-перше, транзит стане якщо й не збитковим, то вже точно не прибутковим. По-друге, такий транзит Росія може безболісно перекрити, придумавши хай хоч яку відмовку й пустити весь газ Балтикою.
І тут питання питань: що мала на увазі Меркель, переймаючись «подальшою роллю українського транзиту». Якщо вона, що називається, «проковтне» обсяг 10-15 мільярдів кубометрів газу на рік, то це означатиме лише словесну еквілібристику. Насправді ж це свідчитиме про те, що принципово позиція бундесканцлерки залишається про-газпромівською.
Утім, якщо Меркель дійсно домагається «ясності», то вона можливо лише за однієї умови: цілковите блокування газогону Nord Stream 2. Чи готова до цього бундесканцлерка, чи готовий до цього Берлін?
Поставити хрест на проекті «Газпрому» міг би інший формат урядової коаліції, так званий «ямайський». У першому варіанті до уряду мали б увійти представники ХДС/ХСС, ліберальної Вільної демократичної партії та партії «Спілка 90/Зелені». Саме «зелені» були сповнені рішучості зарубати проект газогону і з ідеологічних, і з екологічних міркувань. Утім ці коаліційні консультації провалилися, тож довелося повертатися до старого формату – «великої коаліції», до якої окрім християнських демократів входять соціал-демократи (колишнім лідером котрих є Ґергард-Шрьодер – чинний керівник проекту Nord Stream 2).
Тут вже здавалося б, перед проектом «Газпрому» в Німеччині відчинені всі двері. Німеччина вже видала необхідні дозволи на будівництво балтійського газопроводу. Федеральне відомство мореплавства і гідрографії в Гамбурзі дало «зелене світло», а незадовго до цього будівництво дозволило і гірське відомство в Штральзунді. Таким чином німецький уряд не залишив собі жодних конвенційних важелів, аби перешкодити будівництву газогону.
Але ще можна використати й не конвенційні важелі. Тим більше, що Кремль своїми останніми діями спрощує процедуру їхнього використання. Отруєння Сергія Скрипаля та його доньки спровокувало дипломатичну війну між Заходом і Росією, до якої активно долучилася й Німеччина. Хімічна атака в Сирії підвела сторони до прямого бойового зіткнення. І хоча Берлін відмовився брати участь у ймовірній військовій операції проти сирійських урядових військ, підтримуваних Росією, проте він готовий логістично допомагати союзникам з НАТО. Все це протистояння супроводжується зухвалими заявами представників Кремля, які не можуть не злити ту ж саму Меркель.
У таких умовах Nord Stream 2 перетворюється не просто на інструмент політичного тиску, а на зброю у поки що «холодній війні». Наше видання, вже писало свого часу, що допоки «газпромівський» газ тече українською територією до Європи, де за нього платять росіянам мільярди євро, він слугує серйозним стримувальним чинником для агресії Кремля в Україні. Адже існує певна межа, до якої Росія може собі дозволити провокувати дестабілізацію в Україні, котра повинна обслуговувати газотранспортну систему. Зрозуміло, що зі запуском Nord Stream 2 цей стримувальний чинник втратить свій сенс. Кремль позбудеться гальм. Розуміючи це, Захід повинен діяти адекватним чином, адже à la guerre comme à la guerre.
13.04.2018