Петро ГЛАДІЄВСЬКИЙ

9 лютого в південнокорейському Пхьончхані розпочалися XXIII зимові Олімпійські ігри. Ігри знакові уже хоча б тому, що Росія як держава, амбітна й потужна спортивна держава, не братиме в них участь. Такою була кара за допінґовий скандал.

 

 

Чи можна вважати цю кару занадто жорстокою? Радше навпаки — багато експертів нарікають, що покарали Росія, її спортсменів та спортивних функціонерів занадто м’яко, враховуючи важкість злочину. Зрештою, дискваліфікувати Росію, зняти її з участі в Олімпіаді Міжнародний олімпійський комітет мав би ще 2016 року — напередодні Літніх ігор у Бразилії. Тоді міжнародні спортивні функціонери на це не зважилися. Ну бо як можна — цілу Росію отак взяти й дискваліфікувати? Невже так можна було? Та можна, була б лише політична воля.

 

Нагадаємо коротко історію допіґового скандалу з Росією. Вже відомим і незаперечним є той факт, що система державного допінґу існувала ще в Радянському Союзі, причому виникла вона ще за Сталіна. Кремлю для підтримання іміджу успішної держави конче були необхідні й визначні спортивні досягнення.

 

Вперше СРСР взяв участь в Олімпійських іграх щойно 1952 року. І тоді зразу ж радянські дебютанти продемонстрували приголомшливі результати. Лише з часом стало зрозумілим, що цьому успіхові кремлівська спортивна система завдячує стимулюючим препаратам. Це викрилося щойно тоді, коли  в радянських атлетів почали виявляти дуже важкі побічні ефекти від вживання потужних хімічних препаратів.

 

Але тоді Москві це зійшло з рук. І фактично радянська, а потім російські спортивні системи зловживали цією поблажливістю ще понад шість десятиліть. За цей час Кремль створив розгалужену, контрольовану на найвищому політичному рівні систему вживання допінґу.

 

Щойно восени 2014 року на німецькому телеканалі ZDF з'явився документальний фільм, у якому описувалося державне прикриття системи вживання допінґу. Головним коментатором фільму виступив Віталій Степанов — колишній співробітник РУСАДА (Російського антидопінґового агентства).

 

Відтак Світова антидопінґова аґенція WADA почала своє розслідування. У доповіді, опублікованій в листопаді 2015 року, акцент зроблено на легку атлетику. Повідомлялося, що росіяни зманіпулювали близько 1400 тестами, котрі мали б показати позитивний результат. Зазначалося також про участь ФСБ в усіх тих оборудках.

 

У травні 2016 року скандал набуває нового, ще потужнішого імпульсу, коли інсайдерську інформацію для антидопіґового розслідування почав давати колишній голова лабораторії РУСАДА в Сочі Григорій Родченков. Останній утік з Росії, побоюючись розправи. До речі, вчинив він це вчасно, адже його колишній колега Микита Камаєв, котрий теж був причетним до «допінґової таємниці», загинув 2016 року за дуже загадкових обставин. Родченков розповів про вражаючі маніпуляції сечею російських спортсменів на зимових Олімпійських іграх 2014 року. І звинуваченя його не були голослівними, адже, втікаючи з Росії, він прихопив зі собою жорсткі диски з тисячами доказів тестових маніпуляцій. Інтерв’ю в газеті New York Times із Родченковим спричинили ефект ядерного вибуху.

 

Саме від Родченкова світ вперше дізнався, як ФСБ створило цілу схему фальсьфікацій допінґ-тестами. Наприклад, про те, як в стіні приміщення, де зберігали зразки сечі спортсменів, проробляли отвори, і перебрані на сантехніків аґенти ночами підміняли слоїки з аналізами. Для цього в російських атлетів завчасу збирали сечу й заморожували її.

 

За слідами цієї інформації WADA провела ще одне розслідування. Його очолив канадський професор в галузі права Річард Макларен. Результати розслідування цілковито підтвердили слова Родченкова. WADA поставила питання руба: Росія має бути відсторонена від участі принаймні в Олімпіаді-2016, яка проходила в Бразилії.

 

Однак Міжнародному олімпійському комітету тоді забракло рішучості на такий жорсткий, але цілком справедливий крок, враховуючи тяжкість злочину. Все, на що зважився тоді президент МОК Томас Бах, – переклав вирішення долі російської олімпійської збірної на федерації окремих видів спорту.

 

Утім, з того часу російський допінґовий скандал не стихав, а навпаки наростав. Наближалася нова Олімпіада, цього разу – зимова, у південнокорейському Пхьончхані. І нарешті МОК зважився на рішучіший крок. На засіданні в Лозанні п’ятого грудня Міжнародний олімпійський комітет ухвалив рішення не допустити Росію до участі в Олімпіаді у Південній Кореї. Вперше за чверть століття на відкритті не маршуватиме російська збірна в триколірних барвах, не здійматиметься над трибунами російський прапор, не лунатиме гімн.

 

Окрім того, МОК позбавив російських спортсменів одинадцяти з 33-х медалей, завойованих на Олімпіаді в Сочі 2014 року. Таким чином в неофіційному медальному заліку тодішньої Олімпіади Росія опустилася з першого на третє місце – пропустивши вперед Норвегію і Канаду. Чотирьом десяткам російських спортсменів було оголошено пожиттєву олімпійську дискваліфікацію.

 

Ухвалюючи таке рішення, МОК взяв до уваги висновки двох комісій, які розслідували допінґові скандали в Росії. Так, комісія, яку очолював швейцарський юрист Деніс Освальд, розслідувала підміну допінґ-тестів російських спортсменів на Олімпійських іграх в Сочі 2014 року. Комісія під керівництвом Самуеля Шмідта з'ясовувала, яку роль російські державні органи відіграли в маніпуляціях з допінґом. У прес-релізі МОК сказано, що висновки комісії Шмідта з фактичної і правової точки зору підтверджують «регулярне маніпулювання системою боротьби з допінґом» в Росії.

 

Але й тут, як і в 2016 році, МОК не виявив достатньої твердості. Було вирішено, що ті російські атлети, імена котрих не пролунали в допінґовому скандалі, зможуть таки поїхати до Пхьончхана. І таких росіян виявилося доволі багато. Брати участь в Зимових іграх зможе сильна команда з 168-ми атлетів (для порівняння: українських спортсменів там буде лише 33). Звичайно, це менше, ніж за 232 учасники домашньої Олімпіади в Сочі, але приблизно стільки ж, скільки змагалися, приміром, на Олімпіаді у Ванкувері 2010 року (177 осіб).

 

«Запрошені спортсмени братимуть участь в індивідуальних чи командних змаганнях під титулом "Олімпійський спортсмен з Росії". Вони змагатимуться тільки під цим ім'ям і під олімпійським прапором. Олімпійський гімн буде виконаний на кожній церемонії», – йдеться в прес-релізі МОК.

 

Так, це перше в історії державу не допущено до Олімпіади за допінґ. Утім, експерти, спортсмени й спортивні функціонери з інших країн висловлювали своє невдоволення м’якістю покарання. Відомий американський (українського походження) дослідник економічних аспектів олімпійського руху Ендрю Цимбаліст (Andrew Zimbalist) так прокоментував рішення МОК: «Росія скоїла спортивне шахрайство століття, коли в період з 2010-го по 2015 роки маніпулювала допінґ-пробами, взятими у понад тисячі спортсменів в 30 видах спорту, і дискредитувала Зимові ігри в Сочі в 2014 році. Однак при цьому її покарання виглядає не набагато суворішим за стояння в кутку». Своє обурення висловив і член МОК британець Адам Пенґіллі (Adam Pengilly): «Спортсмени тепер думають, що краще обманювати або змусити свою країну створити допінґову систему, тому що навіть якщо вона і буде виявлена, наслідки, покарання будуть мінімальними. Або ж, якщо не хочеш обманювати, уникай великого спорту як чуми». І от ще думка віце-президентки WADA  Лінди Геллеланд (Linda Helleland): «Чисті спортсмени та шанувальники спорту в усьому світі втратили впевненість в системі. Ця ситуація є неприпустимою».

 

Не складно було передбачити, що Кремль скористається половинчастим рішенням МОК і спробує відіграти ситуацію на свою користь. 42 дискваліфікованих російських спортсмени подали позови до Спортивного арбітражного суду (Court of Arbitration for Sport – CAS). І суд в Лозанні повністю задовольнив більшість апеляцій. Таким чином анульовано рішення МОК про довічне відсторонення 28 росіян від участі в Олімпійських іграх. Це означає, що результати цих атлетів, продемонстровані на Олімпіаді в Сочі, знову стають чинними, а отже, їм мають повернути їхні медалі. Ще 11 російським олімпійцям CAS пом'якшив покарання: довічне відсторонення від олімпіад замінено на недопуск на Ігри в Кореї.

 

У Росії поспішили запевнити: рішення CAS підтвердило, що перші 28 спортсменів довели свою «чистоту» і з них зняті всі підозри. А далі, мовляв, у судовому порядку допінґові підозри вдасться зняти і з решти росіян. Насправді це аж ніяк не відповідає істині. Рішення суду лише фіксує, що доказова база, на основі якої МОК ухвалював рішення про дискваліфікацію, хоч і була переконливою для спортивного ґреміуму, але виявилася недостатньою для того, щоб відповідати всім юридичним канонам і переконати суд. Навіть сам генеральний секретар CAS Матьє Ріб (Matthieu Reeb), коментуючи рішення трибуналу, запевнив: «Успішна апеляція не означає, що вони невинні». Також не слід забувати, що 11 з 39 спортсменів, котрі подавали апеляції, лише підтвердили звинувачення проти себе ж. Водночас висока кількість успішних апеляцій демонструє, наскільки складно довести індивідуальну провину в умовах, коли діяла злагоджена система допінґових маніпуляцій, та ще й під прикриттям однієї з найпотужніших спецслужб у світі.

 

Але, хоч і не достатньо жорстко, Росію все ж було покарано за її злочинні методи в спорті. Пиху Кремля, який вчергове хотів здобути собі додаткових очок престижу на Олімпіаді, нівроку збито. Спортивні штрафні санкції щодо Москви з кожною Олімпіадою стають чимраз жорсткішими. І це, принаймні, дозволяє плекати певну надію на fair play.

09.02.2018