З дня.
Я маю приятеля. Людина незвичайно чесна, незвичайно працьовита, бере визначну участь в суспільному життю, солідний, совісний аж до знудження, характерний, безпретенсіональний, тихий, не любить слави, його права рука не знає, що робить ліва, — словом, людина, якої по подібної даремно шукавби старинний фільософ Діоґен з оливною, а новочасний фільософ з елєктричною лямпою!
Мій приятель має лиш одну хибу — на мою думку, бо на його це певно найгарніща прикмета! Він педант до неможливости! Взорець педантерії — якої я знову не люблю. Наприклад у нього ручка мусить лежати на бюрку по правій стороні, а борони Боже по лівій! Каламар мусить бути все накритий, щоби порох не дістався до чорнила! Ґузики мусять бути позащіплювані, бо на те Вони ґузики, двері позамикані, бо на те вони двері, при цифрі мусить бути поставлена точка, бо инакше її зле відчитається і так далі. Після нього все те належить до порядку, бо без порядку нема... порядку!
А щоби ви бачили його помешкання! Мале воно, але в надзвичайному порядку. Все лежить на свойому місци. Має пасію до книжок, актів, паперів. Дехто збирає заграничні марки, а він книжки, документи, статистичні цифри і т. и. Його мешкання — це властиво склад книжок і документів. Вони гарно поукладані, осібно фільософічні, осібно правничі, осібно белєтристичні, а найбільше статистичних! Ромерів, Буяків, Кшишановських, Бузека, не говорячи вже про українських, німецьких, анґлійських і инших статистиків, ціла копиця.
Та головну слабість має він до ріжних документів, друків, ділових писем, рахунків, нотаток, все те складає він. Очевидно, що в осібному кутику лежать і... любовні листи. Бо хтож в нас не любився? А любовні листи це кусень душі твоєї і Тої, яку ти любив, а яка може й тебе любила.
__________
Я можеб і не писавби про добрі й слабі сторони мойого приятеля, — якби не ревізія. Так, ревізія! Прийшло до дому мойого приятеля кількох лєґіоністів з "Вajonett auf", кількох міліціянтів, а на чолі якийсь комісар, якого титулували радником.
Шукали у нього — чорт знає чого шукали! Перевертали, бушували на ліжку й під ліжком, шукали мабуть за машиновим крісом або "Regimentsgeschütz-ом". Вкінці взялися до ревізії небезпечних листів і паперів.
Мій приятель з педантерією сам ґалянтно подавав радникови до перегляду акта за актами, почавши від найстарших річників, підсував під ніс, подавав, подавав, і ще, і ще, і ще...
На радника почали виступати смертельні поти... Міліціянти також помучилися, а один з них, по кількогодинній ревізії, відізвався:
— Та росо pan to wszystko trzyma! Czemu pan nie spalił, nie zniszczył, — tyle roboty mamy przez pana!
А мій приятель не вважає на то, ні на радника, ні на лєґіоністів з баґнетами, ні на лихих міліціянтів.
— Як ревізія, то ревізія, ревідуйте панове, після припису!
І далі суне радникови під ніс нові акта, нові папери. І хоч той що хвилини каже: "Dziękuję, już nie trzeba" — мій солідний приятель, показуючися на котрийсь параґраф, який каже урядовцям виконувати совісно свої обовязки, каже йому далі шукати то в цій то в тамтій шафі.
І ревізія тревала ще дуже довго...
Укінці радник зімлів, лєґіоністи позасинали по кутиках, а міліціянти повтікали.
А ревізія ще не скінчена!...
Мій приятель тріюмфував.
— Маєте ревізію, коли ви хотіли її!
__________
І більше не було у нього ревізії, хоч у инших була вона ще кільканацять разів.
[Вперед! 31.01.1920]