Замітки з військового боку.
Вже в жовтні 1918 р. всім було ясно, що з критичної ситуації, в яку попали центральні держави, вони не зможуть видобутися. А за цим являвся розпад австро-угорської монархії, розпад, якого не були всилі здержати навіть найбільші обіцянки австрійського правительства, чи найбільш демократичні маніфести цісаря Карла. І здається, що навіть, якщо в цей час народам Австрії обіцювалобся було не автономію, а цілковиту державну независимість, вони з рук австрійського правительства не булиби цього приняли. Такі вже були симптоми неминучого розпаду, так низько впав політичний кредит колись могучої монархії. Тому всі етнографічні частини Австрії приготовлювалися до ліквідації держави. Орґанізувалися, щоби в відповідній хвилі мати змогу переняти ліквідаційну масу.
Так було і в Східній Галичині. Велася робота приготовлювалися ліквідаційні орґани. Ясне, що у воєнних часах одиноким таким орґаном являлася військова орґанізація в спілці з істнуючими вже політичними і культурними. І майже стихійно, без ніякої ініціятиви творяться по цілім краю такі орґанізації, а сіть їх збігається у головнім центрі українського життя — у Львові. Творяться поодинокі військові формації, які приготовлюються до неминучого великого діла, ведеться тиха, безвпинна праця, щоби в пригожій хвилі українські військові власти зуміли взяти владу у свої руки. Приготовлення в цім напрямку тревали до двох місяців, а саме крім вище згаданого, вироблення пляну мілітарного зорґанізованого виступу і унеможливлення евентуальної акції зі сторони наших противників. Акція така з нашого боку була тимбільше скомплікована і утруднена, що Поляки приготовлювали також такий мілітарний виступ. Ходило тепер о це, щоби їх випередити і поставити перед довершений факт. По нашим розвідкам, приготовлювалися Поляки до виступу щойно два дні пізніще від нас. Холодна кров при незвичайному поспіху були конечні. Вони найшлися, а висловом їх був переворот в ночі на день 1. падолиста 1918 р.
В порозумінню наших політичних кругів з військовими орґанізаціями, затверджено проєкт цих останніх, а саме: до год. 4 рано мусіли бути розоружені усі нам ворожі відділи б. австро-угорської армії, які тоді находилися у Львові, а точно о год. 4-ій українські відділи мали вийти в касарень та заняти усі найважніщі обєкти Львова. Виразно було постановлено, що при цім мається поминути усякі насильні виступи. Уложений плян переведено з незвичайною точністю і порядком.
Ранком Львів проснувся під знаменем української влади.
Хвилеве пасивне становище заскоченої польської більшости у Львові і національна свідомість та почуття обовязку українського жовняра і його ідейна здисциплінованість дали цій акції цего рода серйозну марку, що, колиби не було активного противиступу зі сторони польських незорґанізованих банд міського шумовиння, легко можна було завести в столиці краю лад та порядок. Мале число українського війська у Львові, в якому під цю хвилю находилося багато чужосторонного елєменту, з одного боку, далі це, що так прихапцем зорґанізовані відділи не могли перетворитися ще в сильну, сконсолідовану боєву одиницю, підбадьорило польське міське населення й дало йому спромогу, використати терен і обставини і явилося почином до орґанізації активного противиступу. Поодинокі спорадичні екцеси перемінюються в плянову партизантку і кінчать утворенням правильного боєвого польсько-українського фронту, який поділив Львів на дві ворожі, воєнні частини.
Дуже важною ролею у нашім некориснім положенню було це, що головний залізничий дворець не був відповідно забеспечений. В цій частині міста починають Поляки орґанізувати боєві відділи з центром в школі Конарського, а вільні залізничі шляхи, як й гостинці зі заходу, як Городецький і Янівський, уможливляли Полякам наплив підмоги як матеріяльної так й в людях зі західних областей Галичини. Взявши залізничий дворець і усі допливові жили заходу в свої руки, здержали Поляки доступ до Львова цему українському елєментови, який з хвилею перевороту спішив туди, щоби чимскорше станути в ряди борців за святу справу своєї Вітчини та віддати усі свої сили, щоби скинути ярмо ненависного відвічного ворога. Заатакована лінія черновецької залізниці довела до цего, що на пр. У.С.С. прибуваючі якраз з Черновець натрапили на опір поза періферією міста й через це найшлися в положенню, що не могли скоро добути звязку з головною військовою командою, яка мала приміщення в Народнім Домі. Тому У.С.С. мусіли звернутися в инший бік, а саме Цитаделі. Пішли перебоєм і занявши Цитаделю довели до сполуки усіх східних частин зі залогою Львова під одною командою. Мимо крівавих боїв, головний дворець, переходячи з рук до рук, остався на жаль далі при Поляках, і це було приводом, що праве крило української армії пересунулося на лінію Замарстинова з ось яким бігом: Замарстинів, Касарня Фердинанда, палата Ґолуховського, Сойм. З початку находилася в українських руках також головна почта, та серед боїв У.С.С. о Цитаделю, польські відворотові відділи вдерлися до українського духовного семінара і через стрих підпалили покрівлю почти. З цего повстала пожежа, яка дала можність Полякам виперти Українців з почти, ограбити її і витворити нову боєву лінію: вул. Словацького, Коперніка попри ремізу, — лінію, яка в дальшім бігу не мала маркантних границь.
В цих рамах тревали бої три тижні. Поляки росли в силу через доплив помочі. Українські відділи чужі у Львові, змушені дбати також про забезпечення своїх задів, не були всилі ставити успішного опору перемагаючій силі польського війська і банд, які завдяки ліпшому знанню льокальних відносин, і давніщим політичним і адміністраційним обставинам здобули перевагу.
Дня 21. падолиста мусіло українське військо опустити Львів, щоби опершися на дооколичних селах і питомім своїм елєменті, надробити ці орґанізаційні недостачі, які воно у себе мало, а яких через наглячу потребу і недостачу відповідного часу і обставин до переведення бездоганної орґанізації не можна ще було усунути. Від тепер починається велика орґанізаційна праця, яка зовсім певно булаби скінчилася відібранням Полякам Львова і цілої Східної Галичини. Та з одного боку стояла Українська Народня Республіка з її невиробленими силами, яка крівавилася у боротьбі з тільки ворогами за своє істнування, і якій конечно треба було дати поміч, — з другоїж сторони, — Поляки найшовши батьківську опіку антанти кріпшали щораз більше і в орґанізації своїх сил відвалювалися від нас чимраз далі.
Починається друга епоха боротьби. За найвище право кожного найменчого сотворіння — право до життя, яке замарані неповинною кровю кигті ненаситного польського орла — українському народови хотіли відібрати. Жагуча, невмолима боротьба Ідеї з Насильством. Вона й досі не покінчилася. І хоча на разі насильний пястук взяв верх, то невмируща сила українського народу ще прийде до слова, і кров наших борців-героїв заквітчається пахощами Свободи і Справедливости!
[Український прапор, 01.11.1919]