Підлюте.

Добра Перегиньско, що належать до львівскої митрополії, тягнуть ся від місточка Перегиньска по-над правий, західний беріг Лімницї, идучи горі рікою, — зразу вузким 3–5 км. широким пасмом, відтак зростаючи значно на ширинї коло Підлютого виносить их ширина при угорскій граници 30 км., а цїла довгота около 50 км. Цїлий обшар тих дібр занимає 60.000 морґів. Осередок, місточко Перегиньско, заселений як і усї наші підгірскі місточка жидівнею […]; довкола-ж живуть наші справжні типові бойки. Перегиньско лежить 479 м. високо по-над уровень моря. Зараз за місточком взносять ся перші пасьма гір, сягаючі всего 583 м. З Перегиньска веде праворуч берегу Лімницї і по-над нею самою гірска дорога до Ангелова, віддаленого 15 км. від Перегиньска. Тут оснував пок. митрополит Ангелович гуту зелїза, довозячи из своїх дібр руду зелїза, а коли сеї не стало в добрах митрополичих, довожено єї з Росільної. Однак гута мусїла упасти, бо не могла дотримати конкуренції заграничним. Нинї сторчать на просторій царинцї над Лімницею тільки мури мурованого будинку і останки комина. Чотири кільометри дальше над потоком Тодорок подибуємо старий не уживаний тартак і дві хатчинї, замешкалі трабантами цивілізації і руїни наших мужиків, жидами. Місцевість та зове ся Остодір. Три кільометри за Остодором, а 22 за Перегиньском, лежить Підлюте 718 м. н. м. високо. Місцевість звістна з побуту лїтного наших митрополитів, названа від гори "Люта" 1032 м. високої, під котрою она лежить. Саме Підлюте се невеличка площина над Лімницею; найбільша єї ширина не доходить 100 м., а довгота не більша 700 м. Першій будинок поставив тут кардинал Левицкій. Єго палата, старий деревяний дім, стоїть ще дотепер. Давнїйше були тут полонини, на яких випасали ся вівцї, котрі заєдно бігали воду пити з жерела. яке бє з-під гори Лютої, а се тому, що оно солоне. Сим звернула вода того жерела на себе увагу; розслїджено єї химично і показало ся, що она має богато сїрководню, йоду і соли; о єї скуточнім дїланю на ревму знали з давна бойки. З того жерела користав теж і кардинал Левицній, котрий ражений апоплєксією велїв себе на лектицї сюди занести, а вода помогла, бо пок. митрополит двигнув ся з тяжкого удару.

Другій дім теж деревяний а обкиданий глиною і церков невелику з кедрини зачав ставити пок. митрополит Яхимович; оба будинки докінчено в часї интеркалярії. В тій, вже новійшій "палатї" мешкав пок. митрополит Литвинович і Іос. Сембратович, котрий велїв до старої палати кардинальскої добудувати кілька комнат на мешканє для людей, що шукали би тут помочи в цїлючій силї води. Теперішний митрополит С. Сембратович попав на гадку скопати часть стромого стоку гори Лютої в високости 50 метрів над Лімницею, щоби позискати невеличку площу. Сего доконав митрополит і поставив на тій площи пречудну палату з кедрини. Подобизну тої палати подав я торік в часописи "Зоря". Положенєм своїм домінує она над цїлою долинкою і частиною Лімницї; в ґалєрії єї виднїє прехороший вид на ріку і далекі гори. Збудована з кедрини, котра з часом впадає в барву червонаву, відбиває та справна палата чудово на зеленім тлї смерекових лїсів. Надто побудував теперішний митрополит єще два доми для служби лїсної. От і всї будинки, які стоять в Підлютім.

Лїтом, особливо в часї побуту Є. Ем. кардинала в Підлютім, зїзджають ся сюди то родина єго то инші гостї, котрим кардинал з всею готовостію дає мешканє в палатах давнїйших митрополитів і на лїсничівцї, а котрі помочи лїчничої шукають в водї тутешного жерела. Сего року зібралось тут по-над 60 осіб, кромі жидови і кількох селян, що лїчать ся тут з ревми.

Коли ми вже в Підлютім, не завадить додати кілька слів про житє самого господаря, Єгo Еміненції. Кардинал встає майже з сонцем, по молитвах і службі Б., яку щоденно в церкві відправляє, спішить до робітників, котрі роблять дороги (плай) і то далеко в лїсї, або прятають довкола палати, ставлять печери і пр. Роботами усїми править сам кардинал. Він посеред людей немов найстаршій але і першій робітник. Єго не здержить нї слота, нї зимно, нї нїяка погода. Идуть робітники до роботи або на спочинок, то і кардинал з ними, ховають ся они перед дощем під ялицї і він посеред них, а доскулить им зимно, то гріють руки і цїле тїло спільно при ватрі. Таке занятє змушує кардинала проводити весь день і взагалї цїлий час побуту свого в Підлютім на свіжім воздусї та в заєднім руху, а се кріпить єго сили до заводових праць, які ждуть на него у Львові.

І присутні тут гостї купелеві не відчувають в особі Є. Еміненції найбільшого достойника церкви, бо він незвичайно ввічливий, щирий, отвертий, звільняє з гори кождого від етикети і пр. Проте і побут гостей купелевих тут в Підлютім незвичайно приємний.

В недїлю, коли то усї робітники, що працюють по далеких зрубах, як наші Бойки так і "венґри", а з ними і усї гостї в церкві зберуть ся, відправляе кардинал не тільки службу Божу, але завсїгди і сам проповідує. По полудни в недїлю збирають ся усї гостї близ палати, а з-відси під проводом кардинала уряджують подальші прогульки, найчастїйше "пляєм Сильвестра", дорогою 3.5 клм. довгою збудованою теперішним кардиналом по-над стоками гір до поблизької Осмолоди, місцевости, що лежить над устєм ріки Молодої до Лімницї. Осмолода заселена управою і службою підпpиємцїв зрубів дібр митрополичих, пишає ся прегарним положенєм поміж стромими горами, покритими відвічними смерековими лїсами. Тут побудували теперішні підприємцї і величезний тартак з трансмісією. Тартак сей ріже дерево на дошки, які з-відси Лімницею идуть у Днїстер, а з-відтам до Россії; кромі сего ріже тартак дощинки на пудла резонансові до фортепянів, скрипок і пр., і дощинки ті транспортують величезними масами до Франції.

Осмолода лежить вже в місци, де ширина дібр митрополичих вельми змагає ся (20 км.). З-відси по над Лімницю до границї Угорскої 27½ км. В тім просторі не найдеш вже нї одной хатчини, а тілько передвічні лїси, подекуди нїколи єще не рубані. Тут росте і славна кедрина. Є се рід сосни спеціяльно гірскої, що пне ся високо як смерека, а не розкладаєсь галузями широко, як наша сосна на долах. У кедрини виростає з одної похви по 5 довгих, мягких шпилькових листочків (у сосни звичайної их по 2); дерево кедрини вельми запашне, зразу біле, відтак з часом червонїє, — має в собі пpегарний природний флядер узорований суками, які в нїм находять ся. Дерева сего не имає ся нїяка комашня. В давних часах належали скринї кедрові до віна для доньок прадїдів наших. Кедрини в добрах митрополичих ще вельми богато, инде винищено єї майже цїлком; в Косівских горах остались лиш назви гір, на котрих кедрина росла, н. пр. Кедроватий, про котрого Гуцули кажуть, що в нїм переховав Довбуш великі скарби:

"Як би ся Кедроватий отворив

То би на увесь світ засвітив."

Найвисші тут гори Ґрофа (1752 м.), осередок гір Перегиньских, Попадя, що лежить на граници угорскій (1742 м). і тут подибуємо назви гір: Брустури, Ґорґан, Овуль, Оршиця, Маґура і пр., про котрі Моравскій каже, що они певно походженя феницкого, бо ті назви находять ся теж і в Малій Азії і Африцї; они вказують, що наші гори були дорогами комунікаційними старих Фенікіян в их торговельних подорожах.

Характер тутешних гір відмінний від Косівских і Надвірняньских. Тут они від перших своїх пасем зносять ся стрімко в гору; замикаючи поміж собою вузкі долини, не розкладають ся так розлого як тамті, тому тут не побачиш нї одної хати, нї одної загороди повисше ріки, а все коло єї берега, бо нїкуда тут висше роскласти ся загородї. Тут гори импонують більше верхами своїми, хоч они низші значно Косівских і Надвірняньских.

Підлюте 2 серпня 1896.

[Дѣло, 07.08.1896]