Виставковий проєкт «Я Галереї» «Євген Лисик. Драма»
У львівському просторі щораз більше стає змоги наблизитися до постаті метра сценічних полотен, художника-монументаліста й графіка Євгена Лисика. У Львівській опері представлені до огляду ескізи та макети сценографії (лише для цього театру Лисик зробив понад 40 вистав), майже рік тому в новоствореному Музеї модернізму облаштовано окремий зал, присвячений сценографії Євгена Лисика, а на книжковому ринку з’явився перший альбом-каталог з графічними й малярськими репродукціями. І поки не створено музею автора, його роботи можна побачити в різних локаціях.
Іще одна спроба осягнути творчість митця і представити її відвідувачам львівської «Я Галереї» — виставка «Євген Лисик. Драма». Куратор виставки Павло Гудімов характеризує це наближення, як спробу «поступово розвести концентрат його творчості у виставкових просторах й артикулювати через теми та сюжети, через біографію і спогади, через зрозумілі й неосяжні ситуації».
І справді «Драма» відкриває Лисиків світ по-іншому, не лише в менших масштабах його робіт, а й техніці рисунку, сюжетах, тематиці, образності.
Назву виставки «Драма» можна прочитати з театральною прив’язкою до постійної діяльності Лисика, але в самій виставці вона прочитується не відразу, радше, глядач зануриться у драматичні сюжети виставкових робіт, експресію образів і драматизм переживань. Проте, придивившись до робіт, бачимо, як митцеві вдалося переносити драматургічне дійство на папір і полотно, передавати рух, дію, емоцію.
Драматизм творчої долі Лисика у його протистоянні ідеологічній боротьбі з формалізмом й абстракцією в мистецтві відчутний в роботах різних років так само, як і постійний драматизм пошуку відповідей на екзистенційні питання. Драма людських доль, переживання межевих відчуттів, випробування стражданнями, владою, пристрастями.
«Я запропонував театральну назву «Драма» і впорядкування виставки в чотирьох просторах-діях із промовленими темами. Перед очима — експресивний рисунок, де маленький хлопчик на коні вилітає з лісу. Не маю сумнівів, що це сам художник у чистому образі свого дитинства. Коні з’являються у його житті та в спогадах дитинства, і у віщих снах на численних рисунках, і в момент відходу з цього світу. Дивишся на твір і розумієш багатопластовість змісту. Скільки загадок він залишив нам, і чи маємо ключі до його творчості? Виникає безліч запитань, на які важко отримати відповідь, коли наближаєшся до великого художника, особливо коли минає час і втрачаються зв’язки з минулим».
Павло Гудімов
Драматичне дійство виставки Євгена Лисика побудоване в чотирьох діях, розгорнуте в часі хронологічно й представлене у просторі трьох залів. Як і решта виставок «Я Галереї», творці експозиції оточують її текстовим супроводом: розлогі міркування мистецтвознавців, екскурси в минуле, інтерпретаційні тексти та коментарі до окремих робіт (ви ж читаєте лібрето в антрактах дійств оперного театру?). Тож побудова виставкового сюжету теж драматургійна: спогадово-образні сюжети (коні, вершники, тварини) розгортаються в екзистенційне осмислення подій століття (голод, війна, убивства, тоталітаризм) через міфологічно-архетипні образи історії й міфів до осягнення буття Всесвіту, погляду з-поза меж земного існування. Роботи Лисика великої емоційної напруги й потужної сили думки, широкої ерудиції й постійних пошуків вираження.
«Малий вершник з мавпочкою», 1980-ті роки
«Основні теми його рисунка стають дороговказом нашої оповіді й допомагають створити новий погляд на генія: війна, спогади про село та дитинство, смерть актора й безліч образів та створення світу як абсолютну метафору художньої практики автора. Не можу позбутись відчуття, що Євген Лисик був обраним, що художник — це лише земна професія, яка дала йому змогу розкритись у той час, у тому місці. Це не лише талант чи обдарованість — це особлива дія, яка має тривати».
Павло Гудімов
«Голова коня у вінку», 1970-ті роки
Перша зала, з роботами здебільшого 1960–1980-х років, привертає увагу інтерпретаціями теми коней і вершників: шляхетні, як у Джонатана Свіфта, летючі, як у Марка Шаґала, заквітчані, як в народних піснях, з Мамаєм, як на народних картинах. Один з наскрізних образів художника, й улюблена з тварин від дитинства і, як переказують його учні й донька, до переходу в інший світ («Казали, в день, коли він помер, то білий кінь звідкись там появився і ходив під вікном» [див. 2, с. 389]).
«Сівачка», 1970-ті роки
Низка робіт 1960–1970-х років занурює в болючі переживання людини нашого ХХ століття, навіть якщо Лисикова «Сівачка» сюжетом на мить нагадає ван Гогового «Сіяча», то роботи поруч повернуть вас у трагізм спустошення, голоду, смертей українських сіл 1930–1940-х років. А відтак й образи біженців, солдатів, полонених, убивць.
«Розстріл», 1960-ті роки
Ці образи постали й через власне суб’єктивне переживання, загострене дитячим сприйняттям (Лисик народився 1930 року, тож бачив ці лихоліття в дитинстві на власні очі) й оживлене в роботах 1960–1970-х років («Голод І», «Хочемо їсти», «Війна», «Обстріл І», «Розстріл І», «Біженці» та ін). У цих лаконічних роботах малої форми — кульмінаційний момент проживання виставкового дійства.
«Повернення І», 1960-ті роки
Постійна театральна практика й робота з образами на сцені й для сцени відображена в серії малярських і графічних робіт — одна із центральних у творчості Лисика. Але не менш важлива й серія робіт на тему метаморфоз — Овідієві сюжети, античні образи, химерні перетворення як спосіб зануритися в єство природи людського й тваринного, стирання меж поміж реальністю й візією. Тут багато прадавнього за сюжетами й водночас сучасного за технікою й осмисленням, ба більше, такого, що випередило свій час.
«Метаморфози ІІ», 1980-ті роки
«Мінотавр і спляча», 1980-ті роки
Остання зала «Буття» — космічна й масштабна, найбільше наближає до оперних декорацій і змістом, і глибиною, і всеохопністю, занурює в космічну природу буття Всесвіту й природи Творця, з Дантівськими й біблійними алюзіями і неповторним стилем творця сценографії балету «Створення світу».
«Головною, фундаментальною темою творчості Євгена Лисика була драма людської екзистенції. В епіцентрі його мислення перманентно нуртували такі запитання: “ЧИМ є людська істота? ЯКИЙ зміст її призначення? ЯКИМ є таємне значення трансцендентного взаємопроникнення Краси й Повторності?..”
Фактично вся його творча настроєність міститься в колі накреслених вище питань та ідей. Вона забарвлена мужнім відтінком трагічності, суголосної неспокійному, невловимому сенсові Буття, і пронизана твердою, осмисленою та гуманною за своєю суттю драматичністю».
Любомир Медвідь [1, с. 6]
Виставку присвячено світлої пам’яті Остапа Лозинського, одного з упорядників альбому-каталогу «Євген Лисик. Графіка. Малярство» [1]. Це перший альбом робіт Євгена Лисика, який побачив світ аж через три десятиліття по його смерті (до того у Львові було видано хіба монографію про сценографію Лисика [2]). Тож ми по-справжньому лише тепер наближаємося до творчості видатного митця. Більшість робіт в альбомі малознані для багатьох або й уперше представлені широкому загалу, а це 551 робота митця (як засвідчує список ілюстрацій) із вступним словом Любомира Медведя, спогадами його учениці Іванки Крип’якевич-Димид та доньки Анни Лисик.
Сподіваюся, що Анна Лисик, донька митця і співупорядниця видання, продовжить роботу над проєктом і невдовзі ми побачимо наступну частину альбому, присвячену мистецьким роботам Євгена Лисика для львівської опери й інших театрів України й світу. А поки триває виставка (до 27 березня 2022 року) — поспішайте побачити роботи митця, почитати тексти кураторів і погортати альбом-каталог.
1. Євген Лисик. Графіка. Малярство : альбом-каталог / упоряд. Анна Лисик, Остап Лозинський. Львів : Коло, 2021. 368 с. : іл.
2. Проскуряков В. І., Климко З. В., Зінченко О. К. Творчість Є. М. Лисика в часі, просторі, сценографії та архітектурі. Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2016. 136 с.
3. Москалюк М. Євген Лисик як педагог та особистість (за спогадами учнів) // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 36. С. 383–398.
23.02.2022