28 березня рідні відомого львівського культуролога і автора статей на сторінці "Штука" Євгена Гулевича отримали офіційне підтвердження його загибелі під Бахмутом 31 грудня 2022 року.
Про те, що Євген Гулевич загинув на війні з окупантами, хоч до вчорашнього дня вважався зниклим безвісти, повідомив у Facebook його кузен, гобоїст Львівської опери Юрій Хвостов: «Від учора ми можемо говорити про це доконано, маючи офіційне підтвердження. Досі зберігалася крихітна, але чіпка надія, що страшна новина «зник безвісти при виконанні бойового завдання», яка надійшла нам на сампочатку цього року, не остаточна».
Дослідник поетики, обріїв мови й незглибних її горизонтів, балансу кольорів у природі, усього плинного леткого й минущого, а також етичного, естетичного та неминучого, дошукувач сенсів і змістів, драгоман, філософ-сковородинець, редактор і автор, – Євген Гулевич із початком війни, попри колишні пацифістичні настанови, став добро-вольцем, оскільки завжди був добро-творцем (усе просто: не зміг змиритися із тим, що вбивають цивільних і вільних людей, ще й дітей у тому).
«Ділитися і бути щедрим – чудесне природне начало життя. Те, що давали тобі з любові, легко повторювати, любо віддавати. Ми зараз всі поділяємо те, що спільно віддаємо, кожний і кожна по-своєму, дуже по-різному. Війна згуртовує без винятку. Дивитися після війни на Україну минулими очима немає сенсу, ми вже якась інша країна. Цей новий сенс всім дає новий початок, нове відчуття світу, якому неквапом дозріє належне розуміння, слово і діло. Тож не забуваймо посеред гострого болю, розпачу, пустки, люті чи сліз прихилятися довірливо до оцього великого чуття єдності, яке каже, що все буде добре!».
Євген Гулевич, 17 березня 2022 р.
Під час свого останнього відновлення від поранень, перебуваючи у Львові, Євген Гулевич не тільки дав колегам інтерв’ю, а й став залученим до розмови-перформансу « Сад окопів» : « Завдяки Андрію Лініку (куратору) і Андрію Бондаренку (майбутньому гуру перформансів), та львівському ПК Хоткевича, взяв невелику участь у їхньому дослідженні 'місця в зміні' - оповів трохи, як то воно копати окопи на війні. Yevhen Hulevych.10 грудня 2022 р.». Окопи також були його творенням культурного простору та громадських місць, як і лавки-гойдалки...
Товариш Євгена з університетської лави, перших спільних мистецьких видань і стажування у відділі культури незабутньої газети «Поступ», письменник і воїн Тарас Антипович так згадує загиблого друга-калушанина: «Феноменально розкутий розум, вільний від штампів і стереотипів, чутливий до тонких матерій культури, нюансів мови і мовчання. Писав дуже винахідливо. І мислив так само. Він цінував мовчання. І навіть написав одну з перших своїх наукових робіт про «мовчання в культурі». Воював у складі десантно-штурмової бригади ЗСУ. Спочатку на південному напрямку. У звільненні Херсона є і його внесок. Уперто заліковував поранення і повертався до своїх, на передок. Мені здається, мав інтелектуальну броню від безумства війни. Але від осколків і куль ця броня не могла вберегти. В університетські часи ми з ним багато говорили і багато мовчали. Що ж, тепер будемо тільки мовчати».
Стрункий чоловік-відчайдух, затятий Дон Кіхот у поборюванні бюрократичних інституційних вітряків і водночас по-дитинному відкритий до світу, спокійний, замислений, добрий, щирий, вигадливий і талановитий генератор ідей, – такий Євген у пам’яті друзів. Власне про пам'ять ідеться і в останньому його дописі у Facebook . "Під час війни гігантичною лавиною коїться те, що западає в пам'ять безпричинно, тобто саме собою, і разом з тим те, що вивіряє великим камертоном спільної уваги особисту, таку різну пам'ять. лавина пам'яті поступово стане монотонною подією, річчю, яку неможливо загубити і забути. Це, звісно, щось більше, ніж війна з її завісами. Навіть з одної сцени бою двоє інтенсивно пам'ятатимуть різне. Треба говорити, щоб дійти згоди. Треба не говорити, щоб почути. Пам'ять діється власновільно, незалежно від того, що ми робимо".
Цитатою Євгена Гулевича «пам'ять діється власновільно» завершується не тільки вірш Ірини Старовойт із присвятою загиблому колезі, з яким співпрацювала у Центрі гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка, а й розпочинається збірка спогадів про нього. «Ми вирішили спробувати зібрати про Євгена усе, що вдасться, і спробувати укласти об'ємний портрет цього виразного чоловіка, який так важливо відзначився у життях багатьох з нас. Надсилайте в гуглформу Art Lviv Online - АртЛьвівОнлайн ваші спогади, лінки, історії про те, що зробив Євген - нам є що написати на його сторінці в уявній (та й в справжній!) енциклопедії», – попросила спільноту культурологиня Євгенія Нестерович.
До цього ж закликав і літературознавець Данило Ільницький: «Друзі …Всі, хто лиш сьогодні дізнався про загибель Євгена Гулевича, і ті, хто знав раніше … Страшенно важливо читати ваші свідчення, спогади, рефлексії … Я не хочу, щоб все це загубилося у нетрях мережі. Будь ласка, дуже прошу вас, не полінуйтеся, скопіюйте ваші супровідні пости до інформації про Євгенову загибель і надішліть мені на електронну пошту (danylo_i@ucu.edu.ua)».
Олександра Кущенко, яка творить електронну енциклопедію львівського мистецтва, налаштована зібрати на її платформі не тільки текстові, а й фото та відео-спогади про Євгена: «Коли працювала в команді проєкту Pinsel.AR, Євген навчив мене використовувати в реченнях дужки. Це перше, що виринає у памʼяті про спільний професійний досвід. Мені здається, що крім редагування текстів Євген в цій команді значною мірою працював над "філософією проєкту", правда ж Roman Huk? Давайте пригадувати, до втілення яких чудових проєктів долучився Євген:
- Виставка "Ангели", куратор Pavlo Gudimov. Євген писав текст для каталогу та редагував інші тексти.
- "Випчина" (фільм про найвище високогірне село в Україні), знімали з Юрій Калиняк, Юрко Вовкогон. Може є відео з Євгеном у кадрі?
- ще був крутєйший проєкт "Спадщина майбутнього" (про нього окремо треба уважно подумати та зібрати все, що можливо зібрати)
- Резиденція “Суміжність” з Andrii Linik, Bohdan Shumylovych, Andriy Bondarenko
Окрім професійної допомоги і порад, Євген Гулевич підтримував багато ініціатив та ідей, які йому були близькі, а це дуже розширює памʼять про "дослідника, редактора, перекладача etc". Наприклад, Свято музики у Львові.
З кумедного згадується "Закриття памʼятника Кульчицькому". Одна справа урочисто відкрити памʼятник, зовсім інша - закрити. Який це був рік Sergiy Petlyuk, Mykhaylo Barabash? Є відео цього перформансу? Треба записати його переказ!
Додаю посилання на гугл-форму, де можна залишити свій спогад і контакти, а також можна додати фото і навіть залити відео. Разом з родиною та друзями на основі цих матеріалів ми зможемо підготувати вичерпний перелік проєктів та життєпис Євгена, а також поміркуємо про інші доцільні формати меморіалізації його внеску у львівський культурний процес».
Є.Г.
Доки хтось на землі називає вголос твоє ім’я.
Доки хтось не стримує посмішку, бо пригадує найкращий твій жарт.
Доки хтось не може забути вигин надбрів’я.
Доки хтось прокручує в вухах тембр твого голосу.
Доки хтось дивується, який ти був упертий в дрібницях.
Доки хтось мовчить, пригорбившись, подібно на тебе.
Доки хтось дарує друзям улюблені книжки.
Доки хтось мучиться над високоточним словом.
Доки хтось уявляє собі Дон Кіхота по-українськи
у Лукашевому перекладі.
Доки хтось тримає в пам’яті університет у Саламанці
як приклад для наслідування.
Доки хтось пише вірші в шухляду.
Доки хтось траскає дверима і йде не попрощавшись.
Доки хтось примружує погляд без окулярів.
Доки хтось защіпає кевларовий шолом під чисто виголеним підборіддям.
Доки хтось поминає.
Пам'ять діється власновільно, – ти сказав.
Ірина Старовойт
29.03.2023