У суді Палермо триває найбільший за останні чверть століття антимафійний процес. Він стосується до знаменитого Pax mafiosa — таємних домовленостей між італійськими урядовцями та босами сицилійської мафії, досягнутих 20 років тому.
На лаві підсудних, зокрема, опинився сенатор Нікола Манчіно, який у 1992–1994 роках обіймав посаду міністра внутрішніх справ Італії, а також колишній capo di capi сицилійської мафії Сальваторе (Тото) Рііна. Щоправда, Рііну можна назвати радше офірою Pax mafiosa, а не одним з укладачів угоди (але про це — згодом). Серед підсудних також сенатор Марчелло Дель Утрі, три карабінери високих рангів і ще чотири мафіозі.
Попри сенсаційність чинного процесу, навряд чи він стане таким самим славетним, як Мaxiprocesso другої половини 1980-х років. Тоді завдяки старанням двох знаменитих борців з мафією — суддям Джованні Фальконе і Паоло Борселіно — вдалося винести обвинувальні вироки 360 мафіозі.
Проте між двома цими процесами існує майже безпосередній зв'язок, про який ми розповімо пізніше. А поки що зазирнімо в історію мафії ще на кілька десятиліть назад, у час, коли лідер італійських фашистів Беніто Муссоліні міцно закріпився у владі. 1925 року дуче вперше у ролі голови держави відвідав Сицилію. І тоді місцева мафія допустилася великої помилки, не усвідомивши всієї серйозності нового режиму. Мер міста П'яна ді Ґречі Чічо Кучія, який за сумісництвом був місцевим мафіозним ватажком, поводився з Муссоліні напрочуд зухвало, відкрито демонстрував голові держави свою озброєну гвардію, жартуючи, що не треба було тягти з Риму власних охоронців.
Реакція дуче не забарилася, Муссоліні надав префекту Палермо Чезаре Морі необмежені повноваження (аж до права на вбивства і тортури) для боротьби з сицилійською мафією, цією державою в державі. Почалася жорстока війна зі злочинними кланами, і вони врешті-решт мусили відступити, принаймні тимчасово.
Зрозумівши, що домовитися з фашистським режимом немає ані найменших шансів, боси cosa nostra вдалися до тактики тимчасових союзів із супротивниками режиму. Так, несподівано мафія «подружилася» з антифашистським рухом Італії.
А коли почалася Друга світова війна, мафіозі вийшли на контакт з американською військовою розвідкою. Не даремно перший десант військ США і Великої Британії (знаменита операція Husky) відбувся саме у Сицилії. Мафіозі постачали альянтам розвідувальну інформацію, брали участь у бойових операціях, забезпечували логістичні потреби, одне слово, зарекомендували себе справжніми героями війни.
Зрозуміло, що це надало мафії певну індульгенцію. Але не тільки це стало запорукою її недоторканості протягом кількох повоєнних десятиліть. Свою провідну роль у взаєминах мафії й держави зіграла комуністична загроза. Після ліквідації режиму Муссоліні, а потім німецької окупації комуністичні ідеї в Італії ставали чимраз популярнішими. Панівна Християнсько-демократична партія побоювалася, що комуністи, яких до того ж фінансувала Москва, раніше чи пізніше переберуть владу в свої руки як не в усій Італії, то принаймні в якихось її реґіонах. А головними спільниками «хадеків» у протистоянні комуністичній загрозі були Католицька Церква і cosa nostra.
Щойно в другій половині 1980-х років, коли в Радянському Союзі йшла Перебудова, комуністичний блок почав розвалюватися на очах, а комуністичні ідеї втратили свою привабливість, — уряд у Римі вирішив завдати мафії нищівного удару. Ним і став згаданий Мaxiprocesso.
Однак мафія аж ніяк не бажала здаватися без бою. У Східній Європі разом з Берлінським муром валилися прокомуністичні режими, на зміну тоталітарним системам приходили демократичні, Країна Рад відлічувала свої останні години, а в Італії одне за одним відбувалися гучні убивства офіцерів поліції, слідчих, суддів, депутатів та журналістів. Убивства характеризувалися небаченою доти жорстокістю, «люди честі» (так називали себе мафіозі) не щадили навіть жінок і дітей тих осіб, котрі, на їхню думку, могли стати загрозою для функціонування cosa nostra.
Шаленим пресинґом мафія домоглася свого: можновладці таємно запропонували босам злочинного світу пакт про ненапад, який згодом назвуть Pax mafiosa. За свідченням деяких осіб, до нього безпосередню причетність мав навіть тодішній президент Італії — недавно померлий Джуліо Андреотті. А сторону мафії на переговорах представляв згаданий Тото Рііна. Проте він не вносив у розмови жодного конструктивну. За припинення війни Рііна виставляв апріорі нездійсненні умови: перегляд вироків Мaxiprocesso, надання ув'язненим «людям честі» можливості контактувати з зовнішнім світом, повернення конфіскованих маєтків мафіозі тощо.
Переговори ризикували зайти в глухий кут. Та ситуацію несподівано врятували інші члени Капітули — найвищої ради мафії, здавши Рііну правоохоронцям. Місце capo di capi посів Бернардо Провенцано, який був більше схильним до розумних компромісів.
Проте загроза для переговорів виникла з іншого боку. Вже згадувані непримиренні судді Джованні Фальконе і Паоло Борселіно могли завадити домовленості, тому мафіозі вирішили їх прибрати. 1992 року з різницею в два місяці на обох було скоєно успішні атентати.
Після вбивства Борселіно точилося багато розмов про agenda rossa — червоного щоденника, якого вів суддя, записуючи до нього все, що йому вдалося дізнатися про мафію та її зв'язки з можновладцями. Той цінний нотатник безслідно зник з розірваного бомбою автомобіля судді й досі ніде не виринув. Існують досить вірогідні припущення, що у вбивстві обох суддей взяли принаймні пасивну участь італійські правоохоронці.
Так чи так шлях до Pax mafiosa став остаточно відкритим. Зрозуміло, що ніхто ніколи не бачив цього документа, зрештою, найпевніше, його ніколи й не існувало у паперовому вигляді. Тим більше, що для «людей честі» написане на папері — це ніщо порівняно з даним словом. У будь-якому разі від 1993 року гучні вбивства припиняються, немов за порухом чарівної палички.
Нинішній процес стосується як до укладення Pax mafiosa, так і до вбивства двох суддей. Але його перебіг, попри те, що йдеться про події більш як 20-літньої давнини, може відчутно вплинути на актуальну політичну ситуацію в Італії. Адже чимраз частіше в контексті Pax mafiosa згадують ім'я одіозного екс-прем'єра Сильвіо Берлусконі, який досі не відмовився від планів грати першу скрипку в італійській політиці. Річ у тім, що вже згаданий сенатор із Сицилії Марчело Дель Утрі колеґував з Берлусконі ще від 1961 року — від часу навчання в Міланському університеті. Дель Утрі працював і в бізнесових, і в політичних проектах Берлусконі, ставши його довіреною особою.
Якщо врешті-решт буде доведено, що сицилійський сенатор був причетний до укладання угоди з мафією, то стане безсумнівним, що діяв він з відома і найпевніше за директивою Берлусконі. В такий спосіб вдасться з'ясувати багато чого з минулого найвідомішої особи італійської політики двох останніх десятиліть.
10.06.2013