«Боже великий, Боже вітців наших! Дай нашому народови якнайбільше добрих, святих християнських родин… Дай нам таких дітей, що були б потіхою та славою батьків і красою свого народу…»
Митрополит Андрей Шептицький,
Пасторські послання 1899–1914 рр.
У родині Шептицьких виросло п’ятеро синів (Роман (Андрей), Олександр, Станіслав, Казимир (Климентій), Леон). Двоє з них переусвідомили себе українцями і присвятили своє життя служінню знедоленому та бездержавному народу. Решта троє залишилися в парадигмі польської ідентичності, посильно і небезталанно доклавшись до розбудови другої Речі Посполитої. Митрополит Андрей став духовним та політичним екзархом Галичини, Климентій – архімандритом студитів, блаженним католицької віри та Праведником народів світу, Олександр – відомим землевласником та інноватором у сільському господарстві, Станіслав – генералом війська польського та міністром військових справ другої польської республіки, Леон – відомим меценатом та колекціонером. Попри різні життєві шляхи та духовні орієнтири, усі брати, як і їхні батьки, пронесли взаємну любов та повагу через бурхливі роки воєн та політичних здвигів і залишилися глибоко вкоріненими у метафізичний ландшафт Галичини.
Династичне коло родини Шептицьких – це приклад видатних галицьких сімей, для яких родинні цінності стали джерелом сили й натхнення крізь покоління. Саме спадкові моральні принципи та традиції були їх вірним дороговказом на життєвих шляхах. Шептицькі завжди вміли приймати долю у всій її складності – у радощах і втратах, у життєвих викликах та смиренні. Їхня велич зміцнювалась у вірі, а аристократична гідність – у хисті залишатися людяними навіть у найважчі часи. Відтак їхня історія і сьогодні є начасним повчанням про силу духу, шляхетність і єдність роду, котра робить нащадків сильнішими, добрішими та мудрішими.
Деонтологічні принципи у сім’ї самого митрополита Андрея очікувано продовжували сталі родові звичаї, що формували як окремі особистості дітей, так і всебічно впливали на їхню подальшу суспільну реалізацію. Родинні цінності Шептицьких не були абстрактними категоріями, адже дійсно послідовно втілювалися у щоденній духовній практиці й манерах виховання – глибока побожність, шляхетні чесність і соціальна відповідальність становили фундамент їхнього життя.
Із середини ХІХ ст. Шептицькі жили у селі Прилбичі (тепер Яворівський район Львівської області) постійно, і саме тут Іван (Ян) Кантій, суворий, але справедливий батько, виховував дітей у дусі працьовитості та служіння громаді. Слід відзначити, що родинний маєток був не лише рідною оселею, а й культурним і духовним осередком, де формувалися характер і світогляд дітей. У цих стінах вони щодня споглядали нелегку працю селян і гостро відчували соціальну нерівність. Приклад батька, сповненого моральної відповідальності та чуйності до простих людей, виховував у синів співчуття й почуття служіння. Водночас мистецький талант матері відкривав серця до краси та жертовного служіння Богові, які формували глибоку єдність сім’ї. Деонтологічна система Софії Шептицької була простою і водночас глибокою: молитва, віра, постійне звернення до Пресвятої Богородиці. Особливу увагу вона приділяла духовному зростанню синів: разом із ними готувалася до сповіді та причастя, разом переживала труднощі навчання, підтримувала віру в їхні сили.
Таким чином, власний життєвий приклад обох батьків показово привчав до моральної норми служіння іншим – дітям прищеплювали ідеали християнської самопожертви (здатності опікуватися нужденними та захищати тих, хто потребує опори), що формувало у них моральну міць духу, необхідну для протистояння труднощам. Крім того, особливу увагу подружжя приділяло розвитку індивідуальності своїх синів. Батьківська любов і повага до кожної особистості поєднувалися з високими етичними стандартами, однак базувалась на пієтеті засадам відданості, дисципліни та почуття родового обов’язку. Родина у Шептицьких стала тим ґрунтом, на якому виростали люди з високим духом і чистим сумлінням, здатні підтримати знедоленого й подарувати світло іншим.
У контексті складних історичних обставин саме родинні цінності ставали гарантом стійкості, мудрості та соціальної відповідальності сім’ї, а педагогіка «християнської любові та особистого прикладу» подружжя заклала підвалини майбутнього духовного та інтелектуального зростання суспільно-історичних лідерів епохи. А сьогодні етична спадщина родини Шептицьких засвідчує, що справжня велич сім’ї визначається не матеріальним добробутом, а здатністю виховати покоління, яке несе духовні та моральні орієнтири у світ.
26.10.2025