Після стрімкого падіння котувань аж на вісім відсотків, яке спіткало Стамбульську біржу, фактично не залишилося сумнівів щодо того, що заворушення у п'ятьох десятках турецьких міст – це не просто протест молоді проти вирубу парку. Екологічний аспект став лише приводом, аби турки продемонстрували своє невдоволення чинною владою.
Протести проти вирубу дерев у сквері Ґезі та демонтажу культурного центру Ататюрка на площі Таксим у Стамбулі, де влада запланувала збудувати готельно-торговельний комплекс, почалися більше тижня тому й стрімко розрослися цілою країною. Зайве казати, що в соціальних мережах відразу ж з’явилася відповідна тема й отримала назву OccupyGezi.
Події минулого тижня, а надто після того, як у сутичках демонстрантів з поліцією загинули кілька осіб, остаточно поховали надію на те, що уряд Таїпа Ердоґана здатен на «м'яке» приборкання заворушень, аби підтвердити щирість своїх гасел про свободу, демократію та євроорієнтацію. У пресі, зокрема російській, вже навіть заговорили про «тюркське літо», яке нібито стало відповіддю на «арабську весну».
Водночас більшість західних експертів вважають, що вживання таких алюзій явно передчасне. Порівнювання подій у Туреччині з тим, що відбувалося (й досі відбувається) у Північній Африці та на Близькому Сході, є явним перебільшенням. Адже в першому випадку йдеться про демократично обраний уряд, який нині потрапив у зону різкої критики певного прошарку суспільства, а в другому — про авторитарні чи тоталітарні режими, які не мали нічого спільного з демократією й чесними виборами.
Спостерігаючи за революційним запалом протестуальників, багато хто забуває, що Ердоґана і його Партію справедливості й розвитку обрано переважною більшістю голосів, причому без фальшувань, тиску й використання адмінресурсу. І нині її далі підтримує, хай вже не така переконлива, але більшість громадян Туреччини. Тим більше, що до останнього часу турецька господарка демонструвала впевнене зростання, рівень безробіття був порівняно низьким, а перспективи відновити переговори з Брюсселем про членство в ЄУ — досить реальними.
Цей факт зовсім не означає, що владу не треба критикувати і що протестувальники не мають рації. Радше навпаки, ці протести можуть стати корисними холодним душем для чинної влади, що явно переоцінила свою популярність і непогрішність. Раз у раз Ердоґан ухвалював постанови, абсолютно не зважаючи на громадську думку. Проект будівництва готельно-торговельного комплексу став тією краплею, яка переповнила чашу терпіння і критиків уряду, і тих людей, які нейтрально ставилися до нього. Прем'єр-міністра звинуватили у прагненні створити такий собі султанат.
Хоча здебільшого можна говорити не так про волюнтаристський стиль Ердоґана, як про неспроможність його команди пояснити раціональність і корисність своїх кроків, провести попередні консультації, громадські слухання. Так, приміром, антиалкогольні укази уряду, що їх вже встигли охрестити «сухим законом», запроваджують обмеження на продаж алкоголю не суворіші, ніж діють, скажімо, в Україні. Та й вирубування парку в Стамбулі спричинене необхідністю будувати транспортне кільце, без якого місто реально задихається в автомобільних заторах.
Протестувальники, яких можна було б назвати лібералами західного кшталту, закидають чинному урядові ісламізацію країни. Хоч говорити про ісламський тиск держави було б явним перебільшенням. Проте молодь невдоволена навіть помірною ісламізацією Туреччини.
Водночас Європейська Унія має визнати й свою частку провини в нинішніх подіях у Туреччині. Ароґантна поведінка Брюсселю щодо Анкари, зволікання з наданням Туреччині повноцінного членства, дивні пропозиції «партнерства без членства» — не могли не вплинути неґативно на євроорієнтацію країни. Тому актуальні акції протесту — це зайва підстава замислитися і Анкарі, й Брюсселю над своєю поведінкою, зробити правильні висновки і вдатися до адекватних дій.
04.06.2013