У 1930 році у віці понад 60 років Лора Інґолз опублікувала книжку «Будиночок у прерії», в якій розповіла про те, що пережила як донька перших поселенців на Середньому Заході Сполучених Штатів. Щось схоже – якщо не брати до уваги літературні відмінності – зробили із пережитим Ісак Дінесен у «Спогадах про Африку», Ред'ярд Кіплінґ у книжці «Дещо про себе» чи навіть Анна Франк у своїх «Щоденниках». Тому Інґолз належить до тієї плеяди авторів, які зібрали свій досвід, аби ми решта могли пізнати іншу дійсність. Це те, що дозволяє читачеві побувати в епохах, ситуаціях і суспільних прошарках, до яких в інший спосіб він ніколи не мав би доступу. Принаймні так було досі. Доки ота сувора гувернантка, яка турбується про те, щоб захистити нас від всього «неправильного», не вирішила, що треба вберегти наші вразливі барабанні перетинки і зіниці від таких не вартих наслідування історій. Однією з її жертв якраз і стала Лора Інґолз. Заснована 60 років тому на її честь відзнака була перейменована на «Премію за надбання в дитячій літературі» – бо це буцімто значно прийнятніша назва, аніж ім’я тієї авторки-расистки. На думку організаторів, пригоди дівчинки, вихованої в родині американських піонерів, «відображають погляд на тубільців, який вже не є співзвучним цінностям нинішнього суспільства». «Недопустимим є те, – заявила одна з відповідальних осіб, – що Інґолз, описуючи місцевість, каже, наприклад, що «там не було людей, тільки індіанці», або називає афроамериканців «чорненькими», чи те, що один з її персонажів у певний момент розповіді дозволяє собі казати, що «добрий індіанець – це мертвий індіанець»». Отож Лору Інґолз вигнали на темні задвірки письменників-расистів, де вона, звісно, зустрінеться з іншою, так само ксенофобською авторкою, Гарпер Лі. Її знаменитий роман «Убити пересмішника» усунули зі списків обов’язкової для прочитання літератури учбових центрів за вживання забороненого в США від 2007 року слова – презирливого терміну «нігер». І байдуже, що Лі писала в шістдесяті роки минулого сторіччя, і що її книжка є виступом супроти расових упереджень. Також не має значення те, що Інґолз попросту обмежилася описом того, що бачила і чула в своєму дитинстві, яке припало на кінець ХІХ століття. Анафема, ганьба і цензура – внесемо її книжки в сучасний Індекс заборонених книг. Новий перелік заборонених книжок, створений за образом і подобою до того, який починаючи з XVI століття і навіть добрий кавалок ХХ століття публікувала Католицька церква і в якому фігурували такі небезпечні автори, як Лафонтен, Декарт, Коперник, Золя, Бальзак чи Жід. Дивовижно, але ця нова свята інквізиція, яка нам шкодить, маючи на меті дбати про нашу моральну незайманість, спромоглася піти навіть далі, ніж давні укладачі Індексу. В наш час американські видавці наймають тих, кого називають «чутливими читачами», тобто осіб, які належать до інших рас, релігій, мають інші сексуальні схильності чи страждають на певні хвороби тощо, аби вони перевіряли прийняті до публікації рукописи на предмет наявності в них того, що може вразити їхню чутливість. Проблема в тому, що ці чутливі читачі, своєю чергою, разять чутливість інших. Наприклад, тих, хто не хоче, аби їхні спільноти (феміністська, ЛГТБ тощо) виявилися замкнені в своєму ґетто. Одним словом, при таких розкладах неможливо писати – як, зрештою, робити щось інше у цьому гіперчутливому світі, – не наступивши комусь на мозоль. Неможливо малювати, писати музику, знімати кіно і займатися будь-якою іншою творчою діяльністю або чимось такого ж штибу, аби хтось не почув себе ображеним. Та позаяк навіть величезні глупства мають свій добрий бік, можливо, сучасні Савонароли зроблять стільки ж доброго для культури, як і їхні попередники. Із захватом, що його пробуджує все заборонене, моє покоління читало «Мадам Боварі», боготворило «Червоне і чорне», плакало разом зі «Знедоленими» і, звісно, проковтнуло повне зібрання творів маркіза де Сада. Багато нас навчилося любити літературу завдяки їхнім антипорадам. Тож уперед з цензурою. Зараз, коли читання переживає повний штиль, немає кращого спільника, ніж великий інквізитор.
Carmen Posadas
El mejor cómplice
XL Semanal, 13.08.2018
Зреферувала Галина Грабовська