Дурнуваті питання

Кармен Посадас

На початку року заведено говорити про різні рейтинги та списки. Наприклад, про найрезонансніші минулого року розлучення й романи, про найбагатших людей планети, найпомітніші події, найзнаменитіші фрази тощо. Мені прийшов до голови дещо інший рейтинг, один із тих, які стосуються людської природи, – подивимось, що ви про це думаєте. У мій список увійшли дурнуваті питання, які ставлять деякі люди і які аж ніяк не є приємними. Чому вони так часто повторюються? Чому люди продовжують їх ставити, знаючи, що вони не лише є нетактовними, а й роблять тих, хто питає, справжніми ґнирами? Перше питання, яке спадає мені на думку, зазвичай ставлять жінкам – особливо тоді, коли вони досягають певного віку, – і воно таке: «І чому така гарна дівчина не має нареченого?» Або інший його варіант: «А як там у тебе з нареченими?» Пригадую, що коли я овдовіла, не минало й тижня, аби якась добра душа не ставила мені його в ледь іншій комбінації: «Ну, добре, добре, безмужність – це добре, але коли ти почнеш жити заново?» Наче моє життя пішло прахом через те, що поряд не було якогось чоловіка, наче єдиний можливий для жінки успіх – це мати нареченого чи заарканити чоловіка. Звісно, коли жінка має пару, ідіотські питання не припиняються, бо тоді вони стають такими: «А коли ви одружитеся?» Іноді питаки бувають такими винахідливими, що відчувають потребу надати бздурі ноток Дженніфер Лопес і бовкають таке: «А обручка коли буде?» Життя йде своїм курсом – і надходить мить продовження роду, тож коли пара гається з цим довше, ніж належить, падає наступне запитаннячко: «А коли дитинка?» – ті, хто найбільше турбуються за наше щастя, супроводжують його відповідною усмішкою і фразою: «Ну, ну, довго не тягніть з цим, бо ж годинник цокає…» А що ви мені скажете про інші пречудові запитання, типові для цієї святкової пори: «Ой! А ти не переборщила з пампухами?» або «Ах! Новенька щаслива округлість? Яка мила!» Для тих, хто схильний до щуплості, існує інша версія: «Мені здається, ти стала ще худіша, хіба ні?» – що перекладається так: «В тебе обличчя побабчилося, хіба ні?» Не раз я запитувала себе, чим спричинені ці питання. Злостивістю? Заздрістю? Потребою прикидатися дотепним? Чи попросту тупістю? Припускаю, що всім потроху – однак сумніваюсь, що є хтось, хто може їх уникнути, бо дурний питака ще й має перевагу. По-перше, усіх їх – принаймні в теорії – можна інтерпретувати як зацікавленість у благополуччі або щасті того, кого запитують. А по-друге, тому що той, хто їх формулює, не є незнайомцем, якого можна спокійно послати куди подалі, – зазвичай це ближній, який вважає, що має законне право про це запитувати: наприклад, любляча і простодушна тітонька, чи кузен Беніто, з яким ми ходили до школи, або сердечний друг, який – як він пояснює, перш ніж поставити своє питаннячко – бажає нам лише добра. Окрім цих питань, які ми можемо означити як домашні, існують інші, загальніші, призначені для того, аби загнати людину в глухий кут і змусити почервоніти. Наприклад, коли бовдур підходить до тебе і запитує: «Ану-ну, чи ти знаєш, хто я?» Позаяк ти добре вихований і не хочеш виглядати неввічливим, то лепечеш: «Так, звісно, як я можу не знати…» – це саме той момент, коли бовдур, замість проявити великодушність, подати руку і назвати своє ім’я та прізвище, впирається далі: «Ну, ну, то як мене звати?» Таких людей я навчилася нейтралізувати і даю вам тут рецепт – може, згодиться. Коли хтось ставить мені вищезгадане питання, я кидаюсь йому на шию, заявляючи, що так, що я ніколи не забуваю облич, а тим паче його, а от імена мені голови не тримаються. Як тебе звати? Коли ви вже знаєте родовід цього типа, то можете водити його за носа – і в більшості випадків це вдається, бо неприторенний питака, цілком щасливий, думає, що його впізнали. Що стосується решти дурнуватих запитань, про які я згадувала вище, то їх нейтралізувати важче, але завжди залишається можливість – з блаженною усмішкою і медовим голосом – відповісти фразою, на яку наражаються всі пришелепкуваті питаки, добрі у них наміри чи ні: «А тобі що до того?» Або в новітній версії Мессі: «Вали звідси, дурню!»