Ян Турнау

 

П'ять років понтифікату папи Франціска — це надто мало, зваживши, що ж відбулася революція. Папу вихваляють "поступовці", прихильники змін, з них багато, зрештою, з-поза його Церкви, критикують же його ті, хто недавно Святий уряд віддано боронив. Овшім, так було вже за Івана XXIII, котрий ініціював глибоку реформу, і Іван Павло II теж часами наражався на консерватистів, але Франціск йде незрівнянно далі. Деякі кардинали бунтують відкрито. Церква кипить.

 

В чому ж річ? Може, в суті своїй про теологічне питання найвищого розряду: ким, властиво, є Бог? Про це говорили попередні папи, але нинішній римський єпископ міцніше підносить такий Божий образ: Бог милосердний абсолютно і Церква повинна радше лікувати людські рани, ніж моралізувати. А якщо й моралізувати, то не безперестанку на тему сексуального життя — таку монотематичність називає Франціск невротичною обсесією. Також і звідси береться, а не тільки з євангельського милосердя, його відкритість стосовно "розлучених" у відомій вже адгортації "Amoris laetitia".

 

Папа міняє доктрину? То залежить, що розуміти під цим словом, в кожному разі десь в іншому місці каже, що не можна її тримати в нафталіні, а його головний радник кардинал Каспер пояснює, що доктрина є як ріка. У Ватикані теж говориться, що Церкву треба децентралізувати, а також визнати за єпископськими конференціями різних країн певний доктринальний авторитет. Коментатори справа каркають, що з цього виникне ситуація, коли "розлучений" в одній країні зможе приступити до причастя, а в іншій — ні. Так, певно, і буде, і Франціск допускає таке, з тою лиш різницею, що виникає фундаментальне питання, чи Церква мусить бути на один лад.

 



Jan Turnau
Kościół na różne kopyta
Gazeta Wyborcza, 13.03.2018

Переклад О.Д.

 

 

13.03.2018