Цей конклав став до певної міри сенсацією, мало хто сподівався, що наступним Папою стане американець. Хоча треба уточнити, що йдеться про Американця у широку сенсі слова, про особу, яка об’єднує інтенції і щодо північної Америки і щодо Латинської, куди вже давно перемістився центр католицької ваги. Новий Папа має залагодити розкол у самій Церкві й, можливо… врятувати світ.
У четвер, восьмого травня світ побачив нового Папу Римського. Ним став 69-річний американсько-перуанський кардинала Роберт Франсіс Прево. 133 кардинали з 71-ї країни світу обрано свого зверхника щойно з четвертої спроби. Тож багатотисячній юрбі вірян довелося тричі спостерігати за здійманням чорного диму з комина Сікстинської каплиці у Ватикані, тричі розчаровано зітхати.
Але що ж конклави у Ватикані могли тривати від кількох днів до кількох місяців – залежно від ступеня розбіжностей щодо кандидатів на Святий Престол. Щоправда останніми роками процес займає менше часу – два попередні конклави у 2005 та 2013 роках тривали лише два дні.
А от цього разу багато експертів прогнозували тривалі змагання. По-перше кількість кардиналів-виборців (голосувати можуть лише кардинали, молодші за 80 років) досягла найбільшого числа за всю історії Церкви. По-друге, однозначного фаворита не було. По-третє, суперечка між кардиналами-консерваторами й кардиналами-прогресистами за час правління попереднього Папи Франціска досягла свого піку.
Державний секретар Святого Престолу, кардинал П'єтро Паролін, який за статусом, досвідом та впливовістю міг би розраховувати обрання, за твердженням інсайдерів, кілька разів не зумів забезпечити достатньої кількості голосів. Конклав потребував компромісної фігури. І така знайшлася.
Роберт Прево хоч і згадувався як евентуальний папабіле, проте від початку не входив до шорт-листа фаворитів. Так, його посада була доволі вагомою – префект Дикастерії у справах єпископів. Окрім того він був президентом Папської комісії у справах Латинської Америки. Тож він відповідав за оцінку та рекомендацію кандидатів на єпископат по всьому світу.
Чому його спершу не вважали поважною кандидатурою на посаду понтифікат? Можливо через «юний» вік – 69 років. Можливо тому, що він уродженець Сполучених Штаів, а ще – репрезентант Латинської Америки. А Папа-латиноамерканець щойно був на Святому Престолі, то логічно було обрати наступника з іншого континенту.
Тим не менше обрали саме Прево. Зі скупих інсайдів відомо, що під час лобістських сесій перед конклавом латиноамериканські кардинали, природньо, вважали його одним зі своїх. Не чужим він був і для північних американців. І, ймовірно, європейці погодилися підтримати його як компромісного кандидата.
Водночас Роберт Прево вважався рівновіддаленим як від консерваторів, так і від прогресистів. Тому й виявився подвійно компромісною фігурою, як в географічному,так і ідеологічному аспекті. Хоча, як йому вдалося так хутко перетягти на свій бік понад дві третини кардиналів – залишається загадкою. Чи, як назвали б істинно віруючі, Промислом Божим.
Непрямим підтвердженням намірів нового Папи дотримуватися компромісної лінії стало те, що він взяв собі ім'я Лев XIV. Тобто, задекларував прагнення взоруватися на Папу Лева XIII, який порславився тим, що видав знамениту енцикліку Rerum Novarum, де закликав до соціальної справедливості. Водночас він належав радше до табору консерваторів і рішуче заперечував всякий модернізмі і лібералізм.
Лев XIII
А для нас цікавим є той момент, що Лев XIII з великою прихильністю ставився до Української Греко-Католицької Церкви, до її предстоятеля Андрея Шептицького і до всієї славної родини Шептицьких. 1880 року було розроблено проєкт підвищення Галицької митрополії до рівня патріархату, що викликало опір уряду Угорщини, угорського та польського єпископату. 1882 року за розпорядженням Лева XIII Св. Конгрегацією було проведено реформу чину василіян, що організаційно значно зміцнило орден. У 1895 році Лева XIII іменував кардиналом митрополита Галицького Сильвестра Сембратовича. У 1897 році він заснував окрему семінарію для українців (Українську колегію) при церкві св. Сергія і Вакха у Римі. Доручив Конґрегації пропаганди виробити план створення Українського патріархату (до нього мали належати і закарпатські єпархії) з центром у Львові.
Тож ми, українці, маємо всі підстави плекати надію на прихильність до нас нового Папи Лева XIV.
«Франциск мав врятувати Церкву, його наступник має врятувати світ», – таку високу місію накреслив для нового Папи відомий італійський письменник і публіцист Ніколас Ладжоя. Що він мав на увазі? Передовсім те, що попередній понтифік зумів врятувати реноме Католицької церкви, яке нівроку постраждало від так званих педофільських скандалів, що спалахнули за часів правління Папи Бенедикт XVI.
І Францискові це дійсно вдалося, він зумів підняти авторитет церкви, очистити його від бруду. Водночас своїми надто сміливими ліберальними нововведеннями він спровокував глибокий розкол всередині самої Церкви. «Це було 10 років громадянської війни», – так охарактеризував правління Франціска Марко Політі – відомий італійський журналіст та письменник, який спеціалізується на темі Ватикану. Тому Левові XIV перш за все доведеться спрямувати титанічні зусилля на подолання цього глибокого розколу в церковному середовищі. І щойно тоді вже взятися за порятунок цілого світу.
У першій своїй промові новообраний понтифік, звертаючись з балкону собору Святого Петра до вітаючого натовпу, що зібрався на площі сказав італійською: «Мир вам усім! Найдорожчі брати і сестри, це перше вітання воскреслого Христа. Я хочу передати вітання миру, яке може досягти ваших родин, усіх вас, де б ви не були. Нехай мир буде з вами». Він віддав шану своєму попереднику Папі Франціску, заявивши, що хоче передати власне благословення народу, як це зробив Папа Франціск під час свого останнього виступу на площі. «Людство потребує Христа як мосту, до якого може дійти Бог і Його любов. Допомагайте нам і допомагайте один одному будувати мости», – також сказав Папа Лев XIV, але вже по-іспанськи, очевидно звертаючись до своїх вірних у дорогій йому Латинській Америці.
Чому не пролунало жодних слів англійською від Папи-американця? Випадково чи це все ж такий собі сигнал. Кому? Можливо, тому ж самому Дональдові Трампу, який завчасно втішився, що на Святий Престол обрано земляка. Він привітав першого в історії Папу-американця, додавши, що це велика честь для Америки. Ще трохи і глава Білого дому заявив би: «Це лише за мого президентства Папою міг стати американець!»
Так, Роберт Прево був першим громадянином США, обраним Папою Римським. Утім це нічого не значить. Хоча, навіть навпаки – значить багато, але діаметрально протилежно до того, що думає собі Трамп. Про вплив американського лідера на обрання Лева XIV, як і про імовірність, що новий понтифік підігруватиме Трампові, може говорити лише цілковитий невіглас.
Насправді Новий Папа радше антитрампіст. Ще під час першої президентської каденції Дональда Трампа Прево жостко критикував міґраційну політику тодішньої адміністрації. А проблема міґрації завжди була ключовою для Трампа. «Немає нічого навіть віддалено християнського, американського чи морально виправданого в політиці, яка відбирає дітей у батьків і садить їх у клітки. Це робиться від нашого імені, і ганьба лягає на всіх нас», – обурювався Прево 2018 року, коментуючи рішення Білого дому, спрямовані проти міґрантів.
А вже в лютому цього року майбутній понтифік посперечався з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом, який заявив: «Є християнське розуміння: спочатку ти любиш свою сім'ю, потім ближнього, потім спільноту, потім співгромадян, і тільки після цього решта світу. Багато хто на крайньому лівому фланзі все це повністю перевернули». Роберт Прево відповів віцепрезидентові: «Джей Ді Венс неправий: Ісус не просить нас ранжувати своє кохання».
Як формувалися переконання нового Папи? Наведемо коротку біографічну довідку. Роберт Френсіс Прево народився в Чикаго 1955 року. Закінчив середню школу в малій семінарії Ордену Святого Августина в 1973 році. Отримав ступінь бакалавра наук з математики в Університеті Вілланова в 1977 році. Вирішивши стати священиком, Прево вступив до Ордену Святого Августина у вересні 1977 року. Він склав свої перші обіти в ордені у вересні 1978 року, а урочисті обіти — у серпні 1981 року. Наступного року Католицький богословський союз у Чикаго присвоїв йому ступінь магістра богослов'я.
Прево був висвячений на священика у Римі 19 червня 1982 року. Він отримав ліценціят канонічного права в 1984 році та ступінь доктора канонічного права в 1987 році в Папській колегії Святого Томи Аквінського в Римі.
У 1985 році Прево приєднався до місії августинців у Перу та обіймав посаду канцлера Територіальної прелатури Чулуканас з 1985 до 1986 року. З 1987 до 1988 року Прево провів у Сполучених Штатах як директор місії августинської провінції Чикаго. Потім він повернувся до Перу, провівши наступні десять років на чолі серпневої семінарії в Трухільо. Він також викладав канонічне право в єпархіальній семінарії. Прево також служив суддею реґіонального церковного суду та членом Колегії консультантів Трухільйо.
Варто підкреслити той момент, що Прево був і залишається чільним членом Ордену Святого Августина. Цей орден був заснований у 13 столітті і сьогодні зосереджується на пастирській опіці та освітній роботі.
30 січня 2023 року Папа Франціск призначив Прево префектом Дикастерії у справах єпископів та президентом Папської комісії у справах Латинської Америки. 6 лютого 2025 року Франциск висвятив Прево у кардинали-єпископа, призначивши його до передмістя Альбано в провінції Риму.
Це те, що було. А що буде? Куди передовсім спрямує свої зусилля Папа Лев XIV? Дійсно рятуватиме мир, як це спрогнозував Ніколас Ладжоя? Сподіватимемося. Продовжить лінію свого попередника Франциска? Можливо, але, хотілося б, щоб з поважною корекцією.
Так, слово «мир» було ключовим у першій промові Лева XIV. Папа Франциск теж прагнув миру, закликав до нього. Утім допускався ключової помилки: не розрізняв жертву і агресора, чим релятивізував провину реального нападника. Він як суворий, але поверховий вихователь у дитячому садочку, замість того, щоб розібратися у суті конфлікту між двома дітьми, визначити, хто нападав, а хто оборонявся, вимагав, щоб вони припилили бійку й помирилися. У контексті російсько-української війни це лише прзвело до того, що Папу Франциска зненавиділи обидві конфліктуючі сторони. Тож впливу на них він не мав ані найменшого.
