Цілий день я чекав, коли вони поїдуть. Я мав залишитися сам і почати писати довго-добре продуманий трактат про життєву філософію, побудовану на мудрості рослин. Як можна добре жити, добре чутися, бути врешті щасливим, керуючись ботанікою, перетворюючи екологію рослин на щоденну філософську практику. І це дуже серйозна штука. Я був впевнений, що сформульована добре стратегія буде дуже помічною для багатьох. Мені тоді здавалося, що дуже багато людей не є достатньо щасливими. Мені здавалося, що я зауважив якісь важливі орієнтири і рятівні рекомендації. Мені тоді йшлося і про те, щоби кільком тисячам уявних читачів-адептів стало краще, і – оскільки був дуже молодий – про те, щоби зазначити себе у історії практичної філософії. Щиро хотів подарувати готовий рецепт, вистражданий на власному тілі і власній свідомості, великого відкриття. Тоді це так відчувалося, якось свіжо і натхненно.
Врешті вони поїхали – вся найближча родина, з якою ми були разом кілька тижнів. І я залишився сам у хатці на літній горі. Відразу взявся облаштовувати ідеальний кабінет автора філософського трактату про рослинне щастя. На веранді впорядкував стіл. Кілька добре заструганих олівців. Пака жовтавого паперу. Про всяк випадок – короткий філософський словник і словник іншомовних слів. Також визначник рослин. Далі треба було подумати про пиття. Зі стриху приніс великий жмуток вже доволі підсохлого липового цвіту. Перед тим, як зносити цвіт драбиною, кілька разів опустив лице у духмяну купу липи, думаючи і дихаючи про щастя через рослини. Забезпечив собі панорамне вікно над столом, щоби бачити гори і ближню зелень саду. Тоді пішов у далекий магазин по сигарети. І був вражений. Саме того дня у продажі надовго з'явилися дуже добрі і цілком доступні бонди, магни і президенти. Прийшов з кількома пачками, відразу почав курити американський смак, зварив чаю з липи, розклав папери, тримав у руці олівці, дивився на гори. Думав про перше речення такого важливого трактату.
Але все укладалося так добре, так ідилічно, що спостереження за усіма деталями того "добре" посували трактат на марґінес. Гарно було попросту бути у цій ролі. Гарно було знати, що все продумано і підготовлено. І тепер – абсолютна насолода бездоганності ситуації. Довершеності комплексу усіх деталей, зроблених самим собою. Як ікебана. Так я просидів до ночі, до місяця, милуючись прекрасною конфігурацією світу, яка безмовно цілком переказувала головний настрій рослинної філософії. Нічогісінько не написав, було надто добре, надто ясно, надто зрозуміло, щоби ще й пробувати щось розповідати, аргументувати, радити, вказувати.
А іншим разом… Натомість іншим разом все було трохи інакше. Я й не сподівався, що зможу щось написати, хоч хотів, але попросту не мав можливості. Зимові дні притискали і затискали. Кожна хвилина вимагала причетності і напруження. Ще й з'явилася у місті Ута Кільтер. Вона захотіла подивитися, як я живу, де пишу, як виглядає моя творча лабораторія. Та й привів її додому. Перейшлися кімнатами. Прооперованому татові мама неквапливо промивала через трубочки рани. Малесенькі діти скакали на стародавньому фотелі. Гості – подружня пара з немовлям – пестилися, дивлячись якесь кіно. Хвора на рак киця тихо лежала в коридорі і сильно пахла хворобою. У кухні довкола столу сиділи приятелі, чекаючи на вино і вечерю. Старезна бабця розважала їх своїми дотепами. Ми з Утою дійшли до засніженого балькону, вона хотіла курити і дивитися на світла міста. Так не може бути, кричала вона. Так не може бути. Що всі ці люди роблять у твоєму просторі? Де взагалі твій простір. Ти маєш його мати… Я казав – добре, добре, щось придумаю.
І вдалося. Не те, що тоді у гірській ідилії. Десь в одинадцятій ввечір усі позасинали. Я поправ пеленки і марлеві підгузники і поставив їх виварюватися у великому банякові. Поставив на кухонному столі, заставленому ще не помитим начинням, стародавній ремінгтон. Почав писати оповідання. Кілька разів засинав, упираючись чолом на клавіші. З баняка википала духмяна вода, час від часу заливаючи вогонь у пальнику. Але оповідання я написав. На другий день залишив на кілька годин усіх без себе і поїхав холодним підміським до Калуша. До Іздрика. Йому сподобалося.
12.03.2026