“Мені важливо, щоби кожен проект, до якого я причетний, ставав органічною частиною екосистеми, в межах якої він перебуває і діє. ...Формула “гроші заради грошей” починає відходити в минуле у розвинених країнах. Там люди починають все більше думати: заради чого? Що корисного вони можуть реалізувати? Що вони залишать після себе”, — каже Юрій Филюк, керівник компанії “23 Ресторани”, громадський активіст, співзасновник урбаністичного проекту Тепле Місто в Івано-Франківську.
На запрошення Львівської бізнес-школи УКУ (LvBS) він поділився з львівською аудиторією власним досвідом того, як бізнесу випереджати тренди. Під час лекції йшлося про конкретні втілені проекти “Теплого Міста” та плани. Зокрема, про старт нового унікального проекту “Промприлад.Реновація”. Залучивши кошти українських інвесторів, а також міжнародних партнерів, за п’ять років на території заводу планують створити справді інноваційний кластер, який об’єднуватиме мистецтво, урбаністику, освіту та бізнес.
Z поспілкувалися з Юрієм на тему відповідальності бізнесу перед громадою.
— Юрію, маю враження, що все, що б Ви не робили чи планували робити, стосується певної соціальної складової та певної системності.
— Якщо ти започатковуєш бізнес у місті, то важливо, щоб його діяльність була скерована на те, аби дбати про інтереси людей, які тут живуть, про ресурси, які використовуєш. Щоби через 10 років твоєї діяльності не виявилося раптом, що ти весь час щось просто експлуатував, щоби не виникли якісь негативні наслідки. Мені здається, що саме такий підхід буде дозволяти в майбутньому організаціям залишатися конкурентоздатними. Інакше ця планета просто не витримає того споживацького підходу, який все ще превалює. Але якщо подивитися на розвинені суспільства, то там цінності та пріоритети вже почали змінюватися.
— А коли Ви самі про це вперше задумалися?
— Думаю, це еволюційний процес. Він має накопичувальний характер. Спочатку ти прагнеш до якихось базових речей. Потім приходить відчуття: “Ну, окей, я це маю, а що робити далі?” Починаєш задумуватися про якісь глибші речі. І так поступово життя тебе приводить до більшого.
— Чи багато маєте однодумців серед своїх колег-підприємців?
— Ви знаєте, я не сприймаю, не категоризую себе як одного з бізнесменів. Є люди навколо. І вони всі — люди. В мене нема класифікаторів. Я живу в екосистемі людей, взаємодію з людьми. Є різні професійні форми взаємодії. Часом це бізнес, часом — громадська організація, може бути неформальна взаємодія. У мене нема роз’єднання в усіх цих процесах від життя.
— Тоді поговорімо про франківчан. Які вони? Сприяють чи опираються змінам у місті, які Ви все-таки часто пропонуєте?
— У Франківська є свої особливості, як і в кожного міста. Івано-Франківськ був закритим містом у радянський час. І через це має кілька виражених цікавих моментів. Перше — наслідком цієї закритості є відчуття більшого рівня безпеки, а безпека призводить до більшого рівня підприємливості. Людям простіше розпочати підприємницьку діяльність. Водночас закритість дещо стримує відкритість до зовнішнього. Тобто це традиційність, яка превалює. І ось, власне, мені цікаво використовувати сильні сторони цієї системи і намагатися привносити те, чого там недостатньо. Дуже цікаво працювати на цих перетинах.
— Як підприємець-ресторатор Ви, напевно, зацікавлені у розвитку туристичної галузі?
— Ні, я ніколи туризм не розглядав як пріоритет. Я за більш органічний розвиток. Звичайно, ми маємо бути відкритими до гостей міста. Адже туризм — це одна з галузей, яка сприяє тому, що привозяться якісь нові думки, нові досвіди тощо. І це прекрасно. Й економіка від цього розвивається. Але проти чого я, власне, протестую? Знаєте, будь-яке середньостатистичне місто коли починає шукати шляхи власного розвитку, то відразу починає говорити про туризм. Бо це якось так дуже очевидно, і здається, що от туди треба йти. Це уповільнює інші, більш складні рішення, до яких варто прагнути. Завжди кожне місто потрібно розвивати не в одному і навіть не в двох напрямах. Місто — це складна система. Вона складається з багатьох економічних, соціальних та інших напрямів. Треба дивитися на все комплексно. Тому коли я чую першими словами “туризм як стратегія розвитку міста”, то мене трохи теліпати починає.
— А як Вам збоку виглядає Львів у цьому контексті?
— Львів — якраз приклад ефективності у реалізації своєї стратегії. Було визначено два пріоритетні напрями — туризм і ІТ. І Львів, очевидно, досягнув у них значних успіхів. Але, бачите, ті самі люди, які були ініціаторами створення цієї стратегії, зараз розуміють, що цього вже недостатньо. І сьогодні намагаються ширше дивитися на місто — вже говорять про складніші моделі, більш диверсифіковані.
— Ви стверджуєте, що прагнете не лідерства, а спільних для всіх правил гри. І часто кажете про потребу досягнути балансу між владою, бізнесом і громадою. Чи досягаєте цього?
— В цьому напрямі у Франківська є великий прогрес. Я сказав би, що зараз ми маємо конструктивний діалог між цими трьома компонентами. Принаймні на тих рівнях, де ми перетинаємося. Звичайно, ще є куди рости і рости. Для мене важливий не стільки конкретний стан справ на сьогодні, скільки динаміка прогресу. А динаміка позитивна. Іншими словами: зараз краще, ніж було рік тому, а торік було краще, ніж два роки тому. І доти, доки ця позитивна динаміка зберігається, у мене є внутрішній оптимізм з цього приводу.
— Наскільки безпечно Ви почуваєтеся як підприємець у нашій державі? Яким бачите майбутнє?
— Якщо оцінювати розвиток державних і місцевих інститутів, тобто органів державної влади і місцевого самоврядування, то, звичайно, міста наразі рухаються краще. Там більше приводів для оптимізму, ніж на загальнодержавному рівні. Але це об’єктивно, бо величезну державну машину важче розвернути, ніж одне місто. На місцях можна створювати якісь позитивні кейси, прецеденти — і вони стають натхненням для інших. А держава у нас одна. Тут прецедент вийшов або ні. Тут об’єктивно важче все розвертати. Тому більше вірю у перезавантаження через локальні приклади. Але якщо говорити про свої відчуття у державі, чи почуваюся безпечно: мозком — ні, а от у душі внутрішній заряд оптимізму і патріотизму присутній, він мусить бути, навіть якщо мозок тобі сигналізує, що не так все добре. Тому що так реальність і змінюється: спочатку ти моделюєш її всередині, а потім своїми постійними послідовними діями сприяєш тому, щоб ситуація змінювалася. Інші люди це бачать і починають так само якісь рухи робити. Така формула змін.
— Поговорімо про громадський сектор. За чотири роки Вашої активної роботи у цьому напрямі як змінилося громадське середовище Івано-Франківська? Яка наразі ситуація і куди рухаєтеся далі?
— Тут важливо розуміти, що ми — не єдиний гравець у середовищі міста. Не можна казати, що ми самі щось змінили. Безумовно, “Тепле Місто” — важливий фактор для розвитку громадянського суспільства в Івано-Франківську. Про це можна сміливо казати. Але “ми — одні з”. Зі свого боку теж намагаємося підтримувати динаміку. Важко оцінити, скільки нашого вкладу, скільки вкладу інших. І це не так важливо. Якщо оцінювати результат, то я бачу дуже велику позитивну динаміку за ці чотири роки, у порівнянні з тим часом, коли ми тільки робили перші кроки. Активність росте, створюються все нові і нові середовища — формалізовані й неформалізовані. І люди починають вірити у соціальну перспективу, об’єднуватися навколо якихось спільних справ і робити реальні кроки.
— Це переважно молоді люди?
— Дуже різні. Я сказав би, що в цьому випадку молодість вимірюється станом душі. По-перше, все більше пов’язано зі сміливістю повірити, що “це можливо”. Коли ти бачиш якісь приклади, що в когось вдалося, ти думаєш: “О! І в мене може вийти!” А по-друге, люди відчувають смак перших спроб і починають експериментувати далі. І так потрошки ми набираємо ритм.
— Через теми тих проектів, які підтримує “Тепле Місто” та Urban Space 100, Ви, мабуть, бачите, як росте рівень самих активістів?
— Так, росте кількість заявок і росте їхня якість — вони професіоналізуються. Це дуже важливо. Проекти стають системнішими, з’являються нові гравці. Це тішить. Навіть якщо взяти останню хвилю міських ґрантів “Теплого Міста” — була рекордна кількість заявок за всі роки. Це показує добру динаміку.
— Передаючи франшизу Urban Space, Ви припускаєте можливість поширення моделі “Теплого Міста”?
— Ми ділимося досвідом, у нас є багато запитів на різні програми, Дні відкритих дверей, коли до нас можна приїхати, розповідаємо про себе на конференціях, куди нас запрошують. Urban Space — це запакований готовий продукт, який можна передати як технологію. “Тепле Місто” — це вже складна система. Там уже багато розгалужених програм, певних напрямів проектів. Можна щось подібне робити, але ми не рекомендуємо копіпастити. Треба аналізувати досвід, щось своє привносити. Ми так завжди робили. Ми ж теж не взяли це все — і не скопіювали просто. Вивчали різні досвіди, пропускали їх через себе, знаходили свої рішення. І ми постійно продовжуємо це робити. Постійно вчимося, взаємодіємо тощо. Так само радимо іншим. Бо кожне інше місто має свої особливості, свої передумови і стартові можливості. Бездумне наслідування та копіювання не принесе ефекту. Тому ми ділимося і розповідаємо все до деталей, як у нас працює, але радимо: переосмислюйте і створюйте свою власну історію.
— А у Львові щось таке подібне, як “Тепле Місто”, бачите?
— Є те, до чого ми тільки сьогодні починаємо приходити в Івано-Франківську, а у Львові воно вже існує давно. Цього не було в Івано-Франківську на той час, коли ми стартували. Це — активне громадянське суспільство без єдиного центру. Воно сильне, коли це — нейронна система. Ризики “Теплого Міста” полягали в тому, що на старті ми були дуже централізовані. Зараз це вже в рази менше, бо ми перейшли певну точку. У Франківську наразі вже є різний актив. У Львові багато різних середовищ і професійних об’єднань — і бізнесових, і урбаністичних, і освітніх. Є, наприклад, УКУ як формальний інститут, але це ще і неформалізоване круте середовище, яке має колосальний вплив на загальну динаміку розвитку міста. “Тепле Місто” теж спочатку називалося середовищем. У нас було прагнення створити і показати, як можуть діяти такі середовища. Потім уже ми перетворилися у платформу для середовищ та синергії між ними, а тоді вже додалися реґрантингові програми для їхньої підтримки.
Розмовляла Анна ГЕРИЧ