Прочитав статтю Олесі Ісаюк «Імперія страху пам’яті» (29 вересня) про досвід виживання мешканців Східної Європи під час Другої світової війни, а також у часі панування двох тоталітаризмів у нашій частині світу та загалом епохи імперій.
Мирослав ЧЕХ,
польський політик українського походження, депутат сейму РП ІІ та ІІІ скликань, журналіст
Один абзац мене обурив, викликавши інтелектуальний, етичний і моральний спротив. Авторка констатувала:
«Що ж до дій щодо євреїв, то тут, за заувагами ряду дослідників, знов-таки маємо справу з мотивацією "проти кого" — місцеві чинили насилля над євреями не тому, що ті були євреями (як це було у випадку нацистів), а вважаючи їх агентами комуністів — а ось уже тим мав що пригадати майже кожен».
У міжвоєнному періоді абсолютна більшість українських політичних сил, політиків та інтелектуалів вважали, що після поразки Визвольних змагань Україну поневолила нова форма російського імперіалізму, а не «московсько-жидівський комунізм». Проблема використання інтегральними націоналістами ідеологеми «жидів як підпори московського комунізму» на зламі 30–40-х років доволі вичерпно описана істориками.
Кай Струве, фундаментальну працю якого цитує Олеся Ісаюк, зовсім по-іншому пише про характер насилля щодо євреїв улітку 1941 року в Західній Україні. У переважній більшості насильство було не результатом спалахів ненависті простих мешканців до євреїв, а добре організованими операціями, переважно німецьких військових формувань. Львівський погром з перших днів липня виділяється з цієї картини, але і тут історики поставили знак запитання щодо його спонтанності.
Відомі також німецькі документи з другої половини 1941 року про несприйняття антисемітських гасел мешканцями підсовєтської України. Усупереч сподіванням нацистських ідеологів, планувальників і реалізаторів «остаточного вирішення європейського питання».
Отже, не варто створювати і поширювати тез, підтвердження яких немає в історичному матеріалі.
І головне: єврейські жінки, діти, старші особи та й чоловіки гинули не тому, що були «комуністичними агентами», а тому, що були євреями. І жодна словесно-термінологічна казуїстика з покликанням на історичні обставини (політику імперій, зокрема російської) цього не змінить.
Так само, як не змінить злочинного характеру дій «русскомірівської» Росії щодо українців пропаганда про «нацистську Україну». Злочин залишається злочином, а Україна та вся світова спільнота мають зробити все можливе, щоб винуватці були покарані. Так само, як має бути покараним керівництво Російської Федерації, яке розв’язало війну проти України та всього демократичного світу.
Прикро, що про такі очевидні справи я змушений писати в реакції на статтю, поміщену в шанованому мною виданні.
02.10.2023