Початок статті о. д-ра Г. Костельника "Бог предвічний" у різдвяному числі "Краківських Biстей" і вислів проф. В. Сімовича про безсмертність коляди своїм укладом у спогаді про "Бурсацький Йордан" у йорданському числі "Вістей" пригадали мені слова Івана Франка про неї, наведені в заголовку з його розвідки п. з. "Наші коляди", заданої 1890 р. передруком із фейлетонів "Діла".
Франко зарахував коляду "Бог предвічний" до невеличкої, але найважливішої групи, до коляд наївного типу. "Пісні цього типу мають за ocнoву головно оповідання євангельське, а скелет епічний в них переважає, і хоч користуються вони потрохи й пізнішими категоріями догматичними, та ніколи не ставлять їх на першім місці, але беруть їх тільки мимохідь для доповнення і відповідного освітлення основної повісти. Простота композиції і тому заразом тепле чуття — ось головні характеристики цих пісень".
За найкраще пісню схарактеризованої групи, як і за найкращу з усіх наших пісень церковних узагалі, уважав Франко коляду "Бог предвічний", називаючи її "правдивою перлиною поміж нашими піснями церковними і коли де, так іменно в тій пісні автор здужає піднятися до того чистого й високого релігійного настрою, яким відзначується оповідання євангелиста Луки про Різдво Христове". Високий релігійний дух цієї коляди виявляється саме "в теплій любові до всіх людей, а головно до простого люду, до простого, робітного життя, якою дише вся коляда".
Як стоїть у коляді, Ісус
Прийшов днесь cо небес,
Аби вздрів люд свій весь
І утішився.
Поза звеличанням Ісуса "Богом предвічним" у першому рядку коляди автор її зовсім не догматизує. В коляді цей Бог "пpиходить до людей попросту, як добрий батько, який зблизька хоче побачити своїх дітей і повтішатися з ними. Радісного моменту цього прибуття Бога на землю автор не хоче псувати згадками про те, яка доля чекає цього Бога на землі".
Поета, а не теолога бачимо в авторі коляди також у тому місці, де він не дуже дepжиться тексту святого письма в справі того, "хто там оповістив царів про прихід дивного Гостя, зате він спішить зазначити, що першими, які прийняли це оповідання, були бідні пастухи. Драматично, а зовсім у стилі наївної епіки народньої автор оповідає про похід трьох царів до Вифлеєму. Не хоче псувати радісного настрою своєї пісні згадкою про Ірода, тож царі розмовляють з якоюсь ближче неозначеною особою:
"Тріє царі, де ви ідете?"
— Ой, ми йдем в Вифлеєм,
Віншуєм спокоєм
І повернемся.
Як бачимо, виключена тут давіть можливість, щоб царі говорили ці слова до Іpoда, бо ж, як відомо, царі (чи волхви) власне у Ірода питали: де тут народився цар юдейський? І тільки у нього дістали вказівку іти до Вифлему. Раз тільки згадує автор про Ірода словом обурення, коли говорить про поворот царів "іншим путем", але ані словом не згадує про pізню дітей, натякаючи тільки на неї здалека оповіданням про побіг Йосифа і Марії з дитиною".
Далі Франко звернув увагу на строфу:
Іосифу ангел мовить:
З дитятком, із матков.
З бидлятком, з ослятком
Най ся хоронить.
Цій строфі, не зважаючи на крайню скупість на слова та на брак усяких риторичних прикрас автор коляди "самими натуральними способами нашого язика народнього, оцими здрібненнями, зумів придати кольорит теплий, що так і хапає за серце".
Навівши прекрасну строфу, якою закінчується коляда:
Слава Богу! Заспіваймо,
Честь Сину Божому,
Яко пану нашому,
Поклон оддаймо!
Франко зробив такий висновок: "Жадної просьби про добро земне ані про царство небесне, нічого егоїстичного, що дотикало б нашої (чи автора), особи, — тільки слава Богу, тільки честь Його Синові! Автор так пройнятий радісним настроєм своєї пісні, так чується щиро щасливим самим тим фактом, що Бог зійшов з неба між свій народ, що більше йому нічогісенько не остається бажати. Отсе і є вірний знак високої поетичної стійности пісні, знак правдивої поезії, яка розширює добре чуття чоловіка далеко поза рамки тісного егоїзму і доставляє йому цим найчистішу радість".
На жаль, ми не знаємо безсмертного автора коляди "Бог предвічний". Нe можна навіть означити докладно час, коли вона написана. Одно певне: вона молодша від таких коляд, як "Новая радість світу ся з’явила", "Дивная новина", або "Предвічний родися под літи" — це все коляди кінця XVII ст., а "Бог предвічний" без сумніву твір XVIII ст., і то, по всякій правдоподібності, його другої половини. Коли я укладав хрестоматію української літератури до Котляревського "Старе українське письменство", я пильно шукав якнайдавнішого тексту цієї коляди і надрукував текст із співаника кінця ХVІІІ ст. в Національному Музеї у Львові.
До друкованих збірників набожних пісень увійшла коляда дуже пізно: нема її тексту ні в почаївському "Богагласнику" 1790—1791, 1805 і 1825 рр. ні в почаївських "Піснях благоговійних" із 1806 р., ні навіть у львівському "Богогласнику" з 1850 р. Щойно у львівському "Богогласнику" з 1886 р. зустрічаємо текст цієї коляди, очевидно, за прикладом таких збірників набожних пісень, як "Пісні набожні" (1857, 1860, 1863, 1866), "Сборник пісень набожних (1862, 1863, 1864, 1866), "Пісні церковні" (1863), збірнички коляд і набожних пісень у молитовниках. Можна припустити, що не так рукописні тексти коляди "Бог предвічний", як саме друкований її текст по згаданих збірничках спопуляризував загально цю коляду в Галичині. В третьому томі "Трудов Этнографической Статистической Экспедиции в Западно-русский край" маємо два тексти коляди, записані серед народу — доказ її широкої популярности й поза кордонами Галичини. Пізня популярність коляди в Галичині промовляє за тим, що вона не написала в її межах.
Моя замітка має дві речі на меті. Я хотів би звернути увагу тих, що їм залежить на пізнанні нашого минулого, щоб вони шукали старих рукописних текстів коляди, зокрема відмінних від друкованого. Треба ж бодай у приближенні знати первісний текст коляди. А друге ось що: о. д. Г. Костельник навів у своїй різдвяній статті першу строфу коляди в такому тексті:
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішив вся (всіх).
Я рішуче не погоджуюся з поправкою "утішив вся (всіх)" замість правильного "утішився", як виходить із викладеного вище ходу думок коляди та її народньої мови.
[Краківські вісті]
26.02.1943