Час від часу на розмаїтих сайтах вигулькують дописи про якісь слова, які чимось особливі. Пишуться такі дописи з ноткою сенсаційності і з великим бажанням зворохобити читача. А на ділі – це маячня неосвічених осіб.
«Ці 5 слів існують лише в українській: ви будете здивовані», – намагається нас втішити «мовниця» Олеся Кух на сайті 24tv.ua.
Що ж то за слова? «Тужити, затишок, завзяття, кохати, галасувати».
Якби «мовниця» зазирнула до етимологічного словника, то не плела б нам сухого дуба, як казав Іван Франко, бо функціонують ті слова у сусідніх мовах віддавна.
Туга – старослов’янське слово, отже є майже у всіх слов’янських мовах і в литовській. Хтось скаже: але ж тут мова не про «тугу», а про «тужити». Ну, то ось вам старослов'янське «tǫžiti», чеське «toužit»: «Celý život toužím mít kamarády, ovšem nemám je». Воно має ширше значення: прагнути чогось, але й сумувати за чимось.
Затишок – похідне слово від «тиші», яка теж сторослов’янського походження разом з усіма варіянтами. І знову хтось дорікне: але ж тут мова не про «тишу», а про «затишок».
Спокійно. У польській мові є «zacisze»: «W swoim ogrodzie znalazła zacisze z dala od miejskiego zgiełku».
Щодо слова «завзятий», то етимологічний словник стверджує, що воно походить від польського слова «zawzięty»: «Zawzięty przeciwnik, gracz. Zawzięty w złości, gniewie».
«Кохати» є в усіх західнослов’янських мовах, і сором цього не знати. Надто, не знати ще й творчості Ліни Костенко, у якої є вірш, який став піснею:
Ти співав для мене
Пісню вечорами:
Цо кому до теґо,
Же ми так кохами?»
Тут, щоправда, помилка, бо коли є вираз «ми так кохаємо», постає питання: кого? А коли «кохаємося», мало би звучати так: «że my się kochamy».
«Галасувати» теж не унікальне, бо є в польські «hałasować», «hałas», у чеській «halas», «halasit».
Соромно за такий освітній сайт, який множить оцю всю глупоту.
Але є ще «П'ять унікальних українських слів, що не перекладаються жодною іншою мовою» на сайті РБК-Україна. Що ж це за такі унікальні слова?
Кум. Гм... а навіщо його перекладати, якщо це слово ще праслов’янське і є в багатьох мовах. «Kum w tradycyjnej kulturze Bałkanów jest ojcem chrzestnym dziecka. Musi być człowiekiem żonatym. Pełni też ważną rolę w czasie jego wesela».
Паляниця є в білоруській мові, а в чеській – palačinka, у грецькій πέλανο – жертовний пиріг.
Вечорниці: večernice чеською означають «вечірню зірку», а польською це слово має те саме значення, що й українською: «Wieczornice tam odprawia u Halki»; «na huczne schodzą wieczornice rzeźcy parobcy i hoże dziewice»; «Członkowie towarzystwa wioślarskiego urządzają dziś wieczornicę».
Неня існує у більшості слов’янських мов, в македонській, сербській і хорватській те саме значення «nena», а в давньоіндійській «нанья», в албанській «nane».
Трембіта – є в польській мові: «trąbita, trombita», в румунській «trimbita», в угорській «trombita», а походить це слово з давньонімецької.
Сайт РБК не вперше зашкварюється зі своїми мовознавчими бздурами. Ось вам свіженька маячня.
«Ці слова змусять вас почервоніти: вони звучать вульгарно, але мають абсолютно пристойне значення», – лякає нас Анна Шиканова, яка вже не раз ганьбилася зі своїми псевдомовознавчими нісенітницями. А посилається вона при цьому на тренерку з ораторської майстерності Ольгу Мацьопу. Ще одну профанку з рідної мови.
Які непристойні асоціяції викликають такі слова, як кобиняк або цівка, нам не пояснили. Але пояснили, що цівка – «це частина рушниці, її важливий елемент, що виконує певну механічну функцію». Якось доволі туманно. Чому б просто не сказати: ствол, дуло. Хоча «цівка» насправді має ще чимало інших значень.
Дісталося й такому невинному слову, як «гичка». «Це не гречана крупа, як може подумати більшість (ідіотів? – Ю. В.), і не то місце, куди стрибають під час зради, а верхівка цукрового буряка, що має важливе значення у сільському господарстві».
А чи не пора тренеркам з ораторської майстерності зазирнути до словника? Чому гичка – верхівка лише цукрового буряка? Ось приклади.
«Кублилася дрібною гичкою жовтогаряча морква» (Панас Мирний).
«Це була морква. Червона, свіжа, соковита. Нарвали цілий оберемок, обрізали гичку, набили повен рюкзак» (В. Малик).
Гичка є і в картоплі, і в петрушки, і в пастернака...
А в «Лісовій пісні» гичка – коняча грива. «Куць: Я їм коня притяг за гичку в стайню».
Але далі цікавіше. «Слово "прутень" означає тонку гілочку дерева, а "патик" – звичайну палицю. Вони позначають прості природні речі, які віками були частиною побуту, але в сучасній мові можуть сприйматися неправильно».
Де, в якому тлумачному словнику «прутень» – гілочка? І чому вона тонка? Для такого тлумачення є інше слово – прут. «Била мене мама березовим прутнем... ой, прутом».
До речі, найновіший тлумачний словник це слово взагалі зігнорував.
Але найвищий пілотаж безглуздя далі: «особливо цікавим є слово "піхва" – це не тільки анатомічний термін, який відомий багатьом, а й футляр для клинкової зброї. У стародавні часи саме так називали спеціальний чохол для меча чи ножа».
Рускоязичним дамам невтямки, що є два ріжних слова «піхва» і «піхви». І під оте означення підпадають лише «піхви».
СУМ подає, що «піхви» в однині – «піхва», але зазначає, що це слово застаріле. І справді в літературі ми не знаходимо «піхов» в однині в значенні «футляр для шаблі, кинджала, меча і т. ін.» Нема в словнику і жодного прикладу однини, лише в множині.
А все це безглуздя чому? Бо не знають заповіді Максима Рильського:
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля.
09.07.2025