Різдво Христове сильне маєстатичними містичними почуваннями. Найсильніше таке християнське свято, Його божественному чарові ніхто не може опертися, коли вже раз, хочби тільки в дитинстві, зазнав того чару. Свято Пасхи, Христового воскресення сильне божественними думками, Різдво — почуваннями.
"Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій ввесь,
І утішив ся (всіх)..."
Це таке далеке від нашої буденности, таке неймовірне, чуже, легендарне — а все таки наше серце в своїх глибинах, що зближені до своєго джерела, до джерела життя, сприймає це як щось найрідніше і найправдивіше. Розумом цього не збагнеш — але почуття каже дитині, що вона живе, і правду каже, хоч розум у дитини ще нерозвинений. Природнє інстинктовне почуття глибше сягає в біологічні звязки і дії, ніж наш аналітичний розум, Паскаль каже, що "серце мав свої розуміння, якого розум не збагне".
Оця гра різдвяними серцевими акордами і нашим буденним оточенням та отупінням доводить нас до такого настрою що сльози тиснуться нам на очі, коли заспіваємо: "Бог предвічний..." Ми тоді опиняємось у такому положенні, як дитина що в чужому світі загубилася від своєї рідні, тиняється перелякана, голодна і зморена поміж чужими людьми — аж, нараз, відшукають її свої.
Розбуджене різвяними колядами серце нам каже, що наше життя мусить мати якусь божественну розвязку, що це неможливо, щоб воно закінчилось тим, що ми вже дотепер пережили, бо ми безмірно більше бажали, ніж осягли. Наше життя повне розчарувань, змарнованих жертв, страждань, логічної безнадійности. Неможливо, щоб Бог колись не відшукав своїх дітей, що відбились від Його царства, та щодня моляться: "Нехай прийде царство Твоє!"
І акорди вічности, таємної, божої, безконечної, незбагненої, невисказаної вічности, охоплюють нашу душу, коли заспіваємо: "Бог предвічний".
*
Ніхто з людей не живе теперішністю, всі живуть майбутністю — майбутністю без кінця, отже вічністю. Це наш біологічний закон, тому ніхто не може визволитись від нього. Навіть матерія лісти, атести — і вони живуть вічністю. І вони не вдоволяються тим, що є, але змагають до якоїсь незвичайної й безконечної майбутности. Чого ж хотів Ленін, як не тріюмфу своєї партії на всьому світі та "комуністичного раю" в майбутності без кінця?
Вічність — це справжній ритм нашого життя.
Тільки що буденні враження та різні чуттєві ухили заворушують його. Але є вічність і вічність — pізні уявлення вічности.
Атеїсти знають тільки фізикальну, земську вічність, яку ніби можна наперед обчислити і построїти із статистикою в руці (як дуже завівся Ленін на такій своїй статистиці!). Це вічність якнайбільш зближена до буденности та до земських пружин, які не є вічні.
А невпереджена душа знає іншу вічність — справжню вічність,народилась і якій мусить служити, хоче чи не хоче. Земля взялася не з землі, а з вічности, тому і її розвязка може бути тільки вічна, а не земська.
Свято Христового Різдва розбуджує в нашому серці акорди саме тієї божої, дійсної вічности. Під їх впливом наша душа ширшає на безмежну міру, доторкається божеського джерела життя, відмолоджується, відживає в ній віра, надія і любов, що все перемагає. Вічність відвідує нас і напоює переходово — запевнюючи нас, що колись відвідає нас на завсіди.
Кожний стільки приймає з тієї проповіди Xристового Різдва, наскільки дозрів для вічности. Одначе в усіх розбуджує акорди божої вічности наша старовинна коляда, ніби наш різдвяний гимн:
"Бог предвічний народився..."
[Краківські вісті]
07.01.1943