11 липня 2025 року Яремі Гояну (11.07.1940 – 28.09.2018) виповнилося б 85 років.
З 18 по 20 жовтня 2023 р. у Пряшеві (Словаччина) мала відбутися ювілейна конференція, присвячена 70-літтю з часу заснування у вересні 1953 р. кафедри україністики Пряшівського університету. Запрошення на цю конференцію прийшло і нам із чоловіком. Мирослав Трофимук обрав тему про свого батька, Степана Трофимука (1923–1979), відомого літературознавця, що мав численні контакти у Словаччині й якому саме у 2023 році могло б виповнитися 100 років; я вирішила виступити з темою про журналістський і видавничий доробок мого покійного брата, Яреми Гояна, журналіста і багаторічного директора дитячого видавництва «Веселка».
Ситуація була унікальна. Перебуваючи у Варшаві з 2022 р. на запрошення Інституту літературних досліджень ПАН як члени ПТФ (Polskie Towarzystwo Filologiczne), ми не мали жодної з потрібних нам книжок: бібліотека, звісно, залишилася у Львові. Тому хочемо щиро подякувати Лідії Веремієнко (у дівоцтві Гоян) за пересилання фотокопій обкладинок книг і фотографій родинного архіву й професійну редакторську допомогу.
Наші доповіді були опубліковані у Пряшеві 2024 року накладом 100 примірників. Подаємо текст доповіді й ілюстрації за виданням Slovensko-Ukrajinske vztahy v oblasti jazyka, literatury a kultury na Slovensku a v Stredoeuropskom priestore: 70 rokov presovskej ukrajinistiky na Slovensku.
ЯРЕМА ГОЯН – СПРОБИ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Ярема Гоян упродовж всього життя намагався оприявнити свою українськість у щоденникових записах, спогадах, родинних переказах, дослідженнях біографій відомих науковців і митців, вибудувавши оригінальну авру рідної культури. Аналіз його друкованої спадщини ліг в основу доповіді.
Ярема Гоян – лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій імені Олени Пчілки, Марка Черемшини, Василя Стефаника, Івана Огієнка, заслужений діяч мистецтв України.
Народився 11 липня 1940 року в с. Долішнє Залуччя (або, як його ще здавна називають, Залуччя над Черемошем), що біля стародавнього Снятина.
1956 року закінчив Снятинську середню школу, 1964 року – факультет журналістики Львівського національного (тоді – державного) університету імені Івана Франка.
Ще до навчання в університеті Ярема Гоян починає працювати як журналіст спершу в районній газеті «Колгоспник» (тепер – «Голос Покуття»), пізніше – в газетах «Ленінська молодь» і «Вільна Україна», а з 1967 року – спочатку кореспондентом, потім старшим кореспондентом, а відтак – завідувачем відділу культури газети «Радянська Україна».
1984 року став членом Спілки письменників України.
З 1987 року – головний редактор, а згодом – директор видавництва дитячої літератури «Веселка».
Ярема Гоян – автор книжок нарисів та оповідань «Моршин» (Гоян, 1973), «Рушники» (Гоян, 1975), «Немирів» (Гоян, 1977), «Славичі» (Гоян, 1979), «Львівщина» (Гоян, 1982), «Вогні яворові» (Гоян, 1984), «Перстень Верховинця» (Гоян, 1989). Це було переважно виконання редакційних замовлень.
За книгу «Таємниця Лесикової скрипки» (Гоян, 1992) Ярема Гоян став лавреатом найвищої премії України в галузі літератури – Премії імені Тараса Шевченка.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Таємниця Лесикової скрипки»
Книга починається коротеньким вступним словом Дмитра Павличка.
«У цій повісті змальовано романтичний напівказковий світ, де живе музично обдарований хлопчик, душа якого наповнена прагненням розгадувати таємниці природи, національної історії, людського буття.
Мабуть, ніщо так сильно не чарує дитячої уяви, як музика і все, що здатне її народжувати, цебто дивина інструменту і вміння музиканта…
… Я вдячний Яремі Гояну за те, що він своїм твором збудив у моєму серці далекі спогади з мого дитинства. Думаю, одначе, що завдання цієї книжки не в тому, щоб будити спомини, а в тому, щоб творити казку дитинства, з якого повинен зростати свідомий і духовно витончений громадянин України.
Дайте дитині цю книжку, можливо, прочитавши її, вона захоче взяти в руки музичний інструмент. Це буде успіх письменника» (Гоян, 1992, с. 5).
Згодом появилася книга «Воскреснемо!» (Гоян, 2000), присвячена 2000-літтю Різдва Христового, оформлена чудовими ілюстраціями Василя Касіяна. У цьому виданні автор виклав свої ліричні роздуми про святу любов до батьків і рідної землі, про слово й пісню, школу й молитву, Великодні дзвони й Різдвяну коляду, – про все те, що живить національний дух і дає сили для його розвою.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Воскреснемо!»
Зріднена з «Воскреснемо!» і назвою, і духом книжка «”Воскресни, Мамо!”: Доля Тарасового “Букваря”» (Гоян, 2006) – оригінальне дослідження про «Буквар» Тараса Шевченка, який Поет уклав восени 1860 р.
Обкладинка до книги Яреми Гояна
«“Воскресни, Мамо!”: Доля Тарасового “Букваря”»
Серія публікацій присвячена Василеві Касіянові, першому лавреатові Шевченківської премії в галузі образотворчого мистецтва: «Василь Касіян. Автопортрет» (Гоян, 2004) – видання, яке фактично є спогадами художника, а видавнича рада «Бібліотеки Шевченківського комітету» відкрила цією книгою мистецьку серію.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Василь Касіян. Автопортрет»
Видання вперше так широко явило зібрану воєдино значну частину великої образотворчої, наукової спадщини художника. Як сказано в передмові Яреми Гояна: «Митець із когорти ренесансних титанів праці, видатний графік із плеяди українських митців, які прийшли в мистецтво після Шевченка» (Гоян, 2004, с. 11). Василь Касіян жертовно жив і працював для України, зокрема, створив серію графічних картин про трагедію Голодомору, одна з яких – «Голгофа», відома ще під назвою «Розп’яття» – була втрачена, як майже всі довоєнні ілюстрації художника, але унікат зберігся у письменника Миколи Мушинки з Пряшева (Словаччина) і був експонований у Києві на виставці, присвяченій 100-річчю Василя Касіяна.
Життєвий шлях Яреми Гояна розпочався в рідному селі Залуччя Долішнє, де він ходив стежками попід квітучі соняшники до Черемошу, де дитиною разом зі старшим братом Петрусем збирали шматки висохлого дерева, щоб було чим запалити в хаті. А з Залуччям межувало село Завалля, в якому 5 травня 1900 року, на зорі ХХ віку, народився перший осередок «Січі» – зійшла слава Січових стрільців та їхні пісні. Життєва стежина вивела спраглого до навчання Ярему до міста Снятина, до школи імені Василя Стефаника, після закінчення якої два роки топтав стежку на колгоспну ферму й водночас до літературної студії (керував нею поет-пісняр Григорій Гришко) при районній газеті «Колгоспник», а згодом – до київського видавництва «Веселка», директором якої він був чверть століття.
Роздуми про життя і творчість класиків української літератури Ярема Гоян висловив у книзі «Провісники» (Гоян, 2011).
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Провісники»
Автор знаходить таку художньо-публіцистичну деталь, яка по-новому відображає слово наших класиків, що сягає світової слави, і цей образ втілено вже в самій назві есе й у стилістиці його прочитання. Корпус текстів концентрується довкола осіб і творчості Тараса Шевченка («Пророк»), Івана Франка («Ясновидець»), Лесі Українки («Провісниця»), Григорія Сковороди («Предтеча»), Івана Котляревського («Батько»), Маркіяна Шашкевича («Портрет»), Василя Стефаника («Дорога»), Марка Черемшини («Жайворонок»), Юрія Федьковича («Буковинський Кобзар»), Ольги Кобилянської («Гірська Орлиця»), Панаса Мирного («Мирний»), Михайла Коцюбинського («Сонцепоклонник»). Книга ілюстрована портретами класиків літератури роботи Василя Касіяна.
На ґрунті роздумів про Касіянову образотворчу Шевченкіану Ярема Гоян уклав книгу «Пророк» (Гоян, 2006), замислену як ювілейне видання до 110-ї річниці митця. Тут опубліковано понад двісті ілюстрацій видатного українського художника, січового стрільця, випускника Празької академії мистецтв.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Пророк»
В Україні це перше видання Шевченкіани Василя Касіяна, першого лавреата Шевченківської премії у галузі образотворчого мистецтва.
Через 10 років у видавництві «Веселка» вийшла ще одна книга «Воскресіння Сонця» (Гоян, 2016) – книга-розмисел про Василя Стефаника і Василя Касіяна.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Воскресіння Сонця»
Здавалося б, претензійна назва, але вона мотивована самим життям. Василь Касіян змалку малював. Коли першого серпня 1914 року спалахнула Перша світова війна, австро-угорські війська відступали через Снятин «цісарською» дорогою за ріку Прут. Хлопець побачив «нову натуру» – невидані доти в містечку гармати, і заходився захоплено їх малювати. Та його помітили солдати й заарештували як ворожого шпигуна.
Зі спогадів Василя Касіяна читаємо: «Рухаючись вдовж дороги, я нарешті побачив те, що шукав: зовсім недалеко від битої дороги стояла справжнісінька велика гармата. Недовго думаючи, я присів у рові й почав спішно рисувати. Дивлюся то на гармату, то на папір. Бачу, що біля гармати ходить жовнір і підозріло блимає на мене очима. Не встиг я ще вивести олівцем колесо від гармати, як мене схопив за руку вартовий і повів до молодого лейтенанта...» (Гоян, 2016, с. 22–23).
В юнака нічого не запитували, лише посадили в тюрму для дальшого розслідування.
Тим часом батько Василя звернувся до Василя Стефаника, депутата Віденського парламенту. Він добре знав про здібного юнака й одразу пішов до постерунку.
Письменник залучив представників сільської і шкільної влади, і вони разом переконали жандармів, що сталося непорозуміння: хлопець має хист до малювання, що йдеться, власне, про потяг до вдосконалення мистецького вміння. Василя відпустили, але на другий день начальник жандармерії провів обшук в оселі Касіянів, ретельно шукаючи заборонені книги. Однак нічого недозволеного він не знайшов.
Отож, добрий досвід для 18-річного хлопця: гармати та книжки – два перманентно компрометуючі фактори для українців, яка би влада не була нині надворі.
Митець замислювався над тим, скільки горя та невинних смертей принесла ця війна. Багатьох було повішано і розстріляно лише за те, що вони називали себе «русинáми», бо для німецьких і мадярських офіцерів це звучало як «росіяни» і сприймалося – як російські шпигуни.
Ці перекази жили в сім’ї та спонукали Ярему Гояна до створення такої символічної книги про два покоління видатних обдарованих українців, та ще й тезків: Василя Стефаника і Василя Касіяна.
Василь Касіян пройшов складний життєвий шлях. Початкову освіту здобув у Снятинський семирічній і реальній школах, закінчив гімназію в місті Коломиї. З дитинства виявив неабиякі здібності до малювання. Був у лєґіоні Січових стрільців австро-угорської армії.
Перша світова війна. Перед штурмом гори Монте-Лемерле сфотографувались Василь Касіян (зліва), брат Юрій (посередині) та односелець Василь Попович (загинув під час штурму). 1916 р.
Після Першої світової війни навчався в Празькій академії образотворчих мистецтв (був учнем Макса Швабінського), яку закінчив у 1926 році.
Визначний чеський художник і педагог Макс Швабінський (сидить третій зліва) у «майстерні соціальної графіки» Празької академії образотворчих мистецтв з професорами та студентами (стоїть другий зліва Василь Касіян). 1924 р.
Празький період став одним із найяскравіших у творчості художника, приніс йому європейське визнання та утвердження в професійному мистецтві. Низкою високохудожніх творів («Лéпта», «Карпатська мати», «У пошуках роботи», «Бездомні безробітні», «Страйк», «Робоча сім’я» та іншими роботами на соціальну тематику) він відобразив проблеми Голодомору в Україні, натомість у радянському дискурсі ці роботи називалися – «відображення нелегкого життя робітників».
1927 роком датується єдиний твір Василя Касіяна в монументальному мистецтві – пам’ятник воякам УГА, встановлений коштом української громади чеського міста Ліберець біля українських військових поховань на військовому цвинтарі.
Пам’ятник воякам УГА авторства Василя Касіяна. Ліберець, 1927 р.
Це скульптурна композиція в суто українському стилі: мати, обіймаючи двох своїх дітей, зажурено дивиться на полеглого чоловіка-батька. Надзвичайною майстерністю позначена кожна деталь монумента: типовий український одяг матері, дітей, форма, зброя та амуніція полеглого солдата Першої світової війни. Пам’ятник був встановлений на високому постаменті з чорного мармуру з викарбуваним написом: «На вічну пам’ять Борцям Української Галицької Армії за волю і добро свого народа, що, викинені ворогами з-під рідної стріхи, зложили тут свої кости».
Сучасний вигляд пам’ятника воїнам УГА авторства Василя Касіяна.
Ліберець, 2018 р.
У 1923 році прийняв радянське громадянство, а в лютому 1927 року повернувся в Україну. П’ятдесят років життя професор Василь Касіян віддав вихованню мистецьких кадрів і створив в українській графіці «Школу Касіяна». Вчений-енциклопедист (Державна премія України за участь у виданні Української енциклопедії), академік, багаторічний голова Спілки художників України, Герой праці, депутат Верховної Ради України, автор книг про мистецтво, дослідник графіки і малярства Т. Шевченка, перший з українських митців Шевченківський лавреат у галузі мистецтва.
Про художника-академіка опубліковані численні наукові та публіцистичні розвідки.
Ще одна унікальна книга Яреми Гояна – «Світло з неба» (Гоян, 2008) – присвячена роздумам про корінь роду, тривожні воєнні дитячі літа та рідну хату в селі Залуччі над карпатською рікою Черемош, де народився.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Світло з неба»
Автор із глибокою шаною пише про батьків – Петра та Олену, рідну сестру художника Василя Касіяна, творами якого ілюстрована книга. Особливого акценту надано лицарству галицької «Січі», першому осередкові стрілецтва, який сто років тому зародився у селі Заваллі, біля Залуччя.
Доповнює книгу поетична сповідь душі – віршований цикл авторства Яреми Гояна «Ластівка». Ці поезії присвячені дружині автора Олені Яскілці. У польській мові слово «яскулка» означає «ластівка». Власне, тому назвою цієї збірки поет, мов білим ластівчиним крилом, торкається серця читача, щирим словом з юних днів відкриває світ своїм поетичним чуттям, з подяки до щасливо прожитих у любові подружніх літ.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Присвята»
Світлій пам’яті батьків Олени та Петра Гоянів письменник присвятив книгу «Присвята» (Гоян, 2001), що складає серію нарисів про великих синів і дочок українського народу, з якими був близько знайомий Ярема Гоян: Станіслава Людкевича («Присвята»), Олену Кульчицьку («Королева ґрафіки»), Миколу Колессу («Перлина нації»), Наталію Ужвій («Біла хустка»), Олеся Гончара («Собор української душі»), Марію Приймаченко («Щоб люди жили, як квіти цвіли…»), Платона Майбороду («Рушник кошового»), Михайла Дерегуса («Дума степів»), Анатолія Кос-Анатольського («Карпатська рапсодія»), Богдана Ступку («Зоряний сонет»), Анатолія Мокренка («Високе небо чайок»), Василя Касіяна («Диво Касіяна»).
Ця книга, а також збірка високохудожніх есеїв «Титани Нації» (Гоян, 2010) – про світочів українського народу Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, із серією їхніх портретів та ілюстрацій до творів роботи художника Василя Касіяна, літературних портретів – демонструють широке коло мистецьких зацікавлень автора.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Титани Нації»
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Маестро»
Також згадаю книгу-есе «Маестро» (Гоян, 2005) – про життя і творчість славетного музиканта, композитора, диригента Миколу Колессу, проілюстровану світлинами, документальними матеріалами, та книгу-есе «Гірська Орлиця» (Гоян, 2015), в якій автор досліджує подвижницьку півстолітню працю в українській літературі письменниці Ольги Кобилянської, проілюстровану роботами Василя Касіяна.
Обкладинка до книги Яреми Гояна «Гірська Орлиця»
Лебедина пісня Яреми Гояна – фундаментальна тритомова публікація про Маркіяна Шашкевича (Гоян, 2017), зокрема про його «Читанку для діточок», де перша книга: «Маркіян Шашкевич. Читанка для діточок» (оригінальний текст), друга книга: «Маркіян Шашкевич. Читанка для діточок» (адаптований текст) і третя книга: «Маркіян Шашкевич. Апостол Духа. Портрет», присвячену світлій пам’яті Маркіяна Шашкевича.
Трикнижжя Шашкевичіани Яреми Гояна
Це трикнижжя Шашкевичіани – унікальне видання, у якому Ярема Гоян зберіг дух, поетику, лексику Маркіяна Шашкевича, фонетичні та морфологічні особливості його галицького мовлення, діалектну лексику, характерні образні звороти галицького краю, зріднивши з материком сучасної української мови.
Ярема Гоян, не зважаючи на його вік, дуже активно працював над тим матеріалом, був цілковито перейнятим ідеєю цього видання. Головне мотто і спонука до праці – «Науку належить подавати солодкими, з матірних грудей виссаними, рідними словами і рідною складнею, бо тільки в той спосіб можна осягнути мету, для якої призначена читанка» (Осип Гаврилюк, 1943).
Можна з переконаністю ствердити, що саме праця на цим унікальним для української культури матеріалом тримала Ярему Гояна при житті останніми роками, після відходу в засвіти його дружини Олени.
Для нього було важливим, що ота «Читанка для діточок» була першим на заході України (опублікована 1850-го року Яковом Головацьким, через три роки після кончини поета 1847 р.) підручником українською мовою. Це видання ілюстроване також гравюрами видатного українського художника-графіка Василя Касіяна, рідного брата Олени Гоян із Касіянів – моєї матері і братів Яреми та Петра. У такий спосіб історія української культури останніх століть у цій книзі постає багатопластово: Василь Касіян зображав подвижників національного культуротворення візуально, закладаючи у свої картини елементи їхньої духовності, натомість Ярема Гоян сягнув до духовності мовленнєвої, до «з матірних грудей виссаних, рідних слів», щоби передати образи отих колишніх і нинішніх (як ото Микола Колесса) особистостей.
Невсипущий подвижник і видавець дитячої книги, будівничий в царині духовності, оборонець рідної мови, талановитий письменник Ярема Петрович Гоян вів і значну громадську роботу. Багато років очолював журі літературних премій імені Лесі Українки та імені Олени Пчілки, заснованої видавництвом «Веселка» у 1991 році, був членом журі премії Івана Огієнка, членом Ради Національної спілки письменників України і Центрального правління Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка.
За вагомий особистий внесок у розвиток книговидання і поліграфії та з нагоди 1000-ліття літописання і книжкової справи в Україні Яремі Гояну присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України» (1998).
У 1999 році вчена рада Української академії друкарства присвоїла ступінь «Почесного доктора» з врученням Диплома №1.
За просвітницьку і благодійну діяльність та за збірники есеїв «Присвята» і «Воскреснемо!» став лавреатом премії імені Івана Огієнка.
Член ради Національної спілки письменників України.
Лавреат літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини (2000) та Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця (2001).
Помер 28 вересня 2018 року в м. Києві, похований на Байковому кладовищі.
У 2019 році в рідному селі письменника – Залуччі-Долішньому школі-ліцеєві присвоєно ім’я Яреми Гояна.
_______________
1. ГОЯН, Ярема, 1992. Таємниця Лесикової скрипки: Повість. Київ: Веселка, 199 с.: іл. ISBN 5-3012-01154-5.
2. ГОЯН, Ярема, 2000. Воскреснемо!: Есе / Іл. В. І. Касіяна. Київ: Веселка, 335 с.: іл. ISBN 966-01-0118-X.
3. ГОЯН, Ярема, 2011. Провісники: Есе / Іл. В. Касіяна. Київ: Веселка, 574 с.: іл. ISBN 978-966-01-0539-3.
4. Касіян, Василь Ілліч, 2006. Пророк: Літ.-мистец. кн. / Іл. В. І. Касіяна; Літ.-мистец. есе Я. П. Гояна; Редакція, підготов. іл. О. Б. Гоян. Київ: Веселка, 430 с.: іл. (Б-ка. Шевченк. ком.). ISBN 966-01-0320-4 (серія); ISBN 966-01-0395-6.
5. ГОЯН, Ярема, 2016. Воскресіння Сонця: Есе / Іл. В. І. Касіяна. Київ: Веселка, 319 с.: іл. ISBN 978-966-01-6011-08.
6. ГОЯН, Ярема, 2006. «Воскресни, Мамо!»: Доля Тарасового «Букваря»: Літ. есе. Київ: Веселка, 191 с. ISBN 966-01-0364-6.
7. ГОЯН, Ярема, 2008. Світло з неба: Есе, легенди, поезії, пісні / Упоряд. О. Б. Гоян; іл. В. І. Касіяна, О. Л. Лисенко. 2-ге вид., доп. Київ: Веселка, 374 с.: іл., ноти. ISBN 978-966-01-0469-3.
8. ГОЯН, Ярема, 2001. Присвята: Есе. Київ: Веселка, 646 с.: іл. ISBN 966-01-0073-
9. ГОЯН, Ярема, 2010. Титани Нації: Есе / Іл. В. Касіяна. Київ: Веселка, 103 с.: іл. ISBN 978-966-01-0534-8.
10. ГОЯН, Ярема, 2005. Маестро: Есе. Київ: Веселка, 207 с. (Б-ка Шевченк. ком.). ISBN 966-01-0320-4 (серія); ISBN 966-01-3068-9.
11. ГОЯН, Ярема, 2015. Гірська Орлиця: Есе / Іл. В. І. Касіяна. Київ: Веселка, 311 с.: іл. ISBN 978-966-01-0457-0.
12. ГОЯН, Ярема, 2017. Маркіян Шашкевич. Апостол Духа. Портрет. Київ: Українська мить, Ін Юре, 344 с. ISBN 978-966-313-558-8.
13. ШАШКЕВИЧ, М., 2017. Читанка для діточок (адаптований текст) / Укл. Я. П. ГОЯН. Київ: Українська мить, Ін Юре, 316 с. ISBN 978-966-313-557-1.
14. ШАШКЕВИЧ, М., 2017. Читанка для діточок (оригінальний текст) / Укл. Я. П. Гоян. Київ: Українська мить, Ін Юре, 215 с. ISBN 978-966-313-556-4.
15. КАСІЯН, Василь, 2004. Автопортрет: Літерат.-мистец. вид. / Упорядкув., підготов. тексту, іл., передм. та післямова Я. П. Гояна. Київ: Веселка, 671 с.: іл. (Б-ка Шевченк. ком.). ISBN 966-01-0320-4 (серія); ISBN 966-01-0314-Х.
16. ГОЯН, Ярема, 2007. Портрет: Літ. портр. Маркіяна Шашкевича. Київ: Веселка, 126 с. ISBN 978-966-01-0254-2 (серія); ISBN 978-966-01-0216-3.
17. ГАВРИЛЮК, Осип, 1943. Львівські вісті. 24.01.1943
11.07.2025