Вступна кампанія до вищих навчальних закладів України триває. Абітурієнти саме тепер складають ЗНО. Основний обов’язковий для всіх тест – з української мови та літератури – вже позаду. І цьогоріч, майже як і 2015-го, він збурив цілу хвилю обговорення. Тестові завдання багатьом видаються спірними. Одне з них експертна комісія вже визнала настільки некоректним, що будь-яку відповідь на нього зарахують як правильну.
По роз’яснення щодо якості тестів зразка 2017 року Z звернувся до філолога Богдана Тихолоза, який, нагадаємо, у 2015-му був ініціатором широкого суспільного обговорення неналежної підготовки завдань з мови та літератури на ЗНО.
Богдан ТИХОЛОЗ:
«Людина може успішно виконати тестові завдання, але при цьому не володіти українською мовою і не любити української літератури»
Загальна ситуація така: ЗНО – це не просто рядовий іспит, а справа національної ваги, на котру покладали дуже великі сподівання як на реформу в галузі освіти; понад те, тривалий час її називали єдиною успішною реформою.
Я був дуже великим прихильником впровадження зовнішнього незалежного оцінювання – бо вважав, що це дасть змогу уникнути людського фактора, тобто об’єктивізувати результати вступної кампанії. І як представник університетської освіти на той час бачив, що воно дає позитивні результати. Тобто, згрубша, діти розумні і здібні писали тести краще, ніж діти, умовно кажучи, менш здібні, не такі працьовиті і старанні. Так тривало до 2015 року – тоді через низьку якість підготовки тестових завдань і брак фахової експертизи, зокрема попередньої, на сесію втрапила ціла низка проблемних завдань.
Я мав із цього приводу зауваги і висловлював їх публічно. Але штука не в моїй тогочасній позиції. Тоді розгорівся всеукраїнський скандал. І пов’язано це було не з доцентом Тихолозом, а з протестами самих абітурієнтів та із зауваженнями письменниці Галини Пагутяк щодо завдань, сформульованих до її тексту. Цей скандал спричинився до певних практичних результатів: усім абітурієнтам відповіді на проблемні завдання зарахували як правильні, а наступного року тестування було значно коректнішим.
Мова і література – не точні науки, у них не все є аксіомами і багато що має дискусійний характер, тому, звісно, можна доскіпуватись до тестувань щороку і шукати альтернативи. Але я сказав би, що загалом тестування торік не мало таких очевидно провальних завдань, як 2015-го.
А от тестування цього року, на жаль, не підтвердило вектора цієї тенденції. Я сказав би, що до основної сесії тестування, на відміну від пробного, втрапила ціла низка завдань, які є очевидно сирими, недоопрацьованими. Одне із завдань з української мови просто містить два ідентичні варіанти відповіді. З української літератури питання, яке стосується кульмінації у п’єсі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», експертна комісія вже визнала некоректним, тож усі відповіді на нього або відсутність відповіді будуть зараховані всім абітурієнтам як правильні – відповідно, вони не втратять на цьому балів¹.
Є в тестах іще низка завдань, пов’язаних із такими розділами мовознавства, які не мають чітких правил, – наприклад, наголоси². Інший момент, який страшить усіх учасників ЗНО, – це фразеологізми. З одного боку, знання живої мови – це великий скарб, правила наголошування слів – це також дуже важливо і потрібно. Але оскільки ці розділи мовознавства не надаються до алгоритмізації, то чи доречно вводити такі завдання, які радше формують негативне ставлення, ніж заохочують до вивчення? Для мене це питання риторичне. Такого штибу завдання можуть бути цікавими і важливими для так званого поглибленого рівня. А для базового тестування всі оці моменти, як на мене, працюють проти самої системи ЗНО. Тобто ставити питання можна і про фразеологізми, і про наголоси, і про все, що завгодно, – але їх мусить дуже дбайливо перевіряти експертна комісія, куди входитимуть представники, по-перше, різних регіонів, по-друге, філологи різних категорій – і університетської філологічної спільноти, і вчителі-практики, а також представники абітурієнтів, батьків, громадських організацій. Тоді буде більша адекватність щодо сучасного стану української мови, а не якесь нав’язування абстрактної ефемерної норми.
Але в чому відмінність між ситуаціями 2015-го і 2017 років? Тут є два аспекти. Перший і, так би мовити, кількісний: все-таки абсолютна більшість цьогорічних завдань логічна за своєю структурою і містить один варіант правильної відповіді. Тобто це не настільки масштабне явище, як у 2015-му. Певні висновки були зроблені, висновки, пов’язані зі зміною керівництва центру оцінювання якості освіти. А друга відмінність значно суттєвіша – і це хороша новина, на мою думку: на відміну від 2015 року, теперішнє керівництво Українського центру оцінювання якості освіти намагається оперативно реагувати на зауваги громадськості. І свідченням того є те, що власне оце проблемне завдання, яке стосується «Мартина Борулі», дуже оперативно визнали некоректним. У 2015 році керівництво УЦОЯО в особі Ігоря Лікарчука «стало в позу страуса» і запевняло, що не бачить жодних проблем: ми будемо розглядати, але винні батьки, винні погані учні й погані вчителі. Тобто вони шукали корінь зла скрізь, тільки не в організації самої роботи. Цього разу керівництво, зібравши експертну групу, дійшло висновку ще перед гіпотетичним скандалом, що варто це завдання анулювати.
Та все ж сам факт, що такі завдання потрапляють на основну сесію тестування, свідчить: таки не все гаразд у Данському королівстві. Як на мене, ключова проблема в тому, що центр оцінювання якості освіти і досі є дуже закритою структурою. Коло людей, які розробляють тестові завдання, і коло експертів явно змінюється, але якесь це надто вузьке коло. І, очевидно, не всі люди, залучені до цієї практичної роботи, є фахівцями однакового рівня.
Думаю, що будь-яка закрита тестова база ніколи не буде досконалою, тому що про неї знає обмежена кількість людей. Я розумію, що повне відкриття тестової бази також є дуже складним завданням. Але досвід роботи у Львівському національному університеті Франка свідчить, що тести можуть бути сформовані як величезна база, багатотисячна база – їх можуть друкувати, їх можуть бачити різні фахівці, котрі можуть писати різні зауваги з того приводу, ці зауваги можуть розглядати, якісь невдалі завдання знімати, якісь завдання доповнювати і міняти. А оця закритість, як на мене, обов’язково має негативні результати. І, очевидно, в цьому чи не основна причина, що ми маємо цю не завжди втішну ситуацію.
Мій рецепт такий: будь-яка закрита структура дегенерує; будь-яка структура, що позбавлена громадського контролю, схиляє до не надто красивих з етичних і юридичних міркувань дій. Маю також аргумент на користь цього. Пригадуєте, було розслідування Генеральної прокуратури, яке виявило факти підтасування? Я зараз не готовий сказати, чим там усе завершилося, але знаю, що було розпочате кримінальне провадження з цього приводу. Зокрема, під підозру потрапила низка високих чиновників УЦОЯО, пішов зі свого поста й Ігор Лікарчук. Керівництво було змінене, тобто команда була змінена.
Але є ще одна важлива проблема, на яку я хотів би звернути увагу, – це питання, а що, властиво, контролює ЗНО із української мови і літератури? Тобто навіщо воно потрібне і чи досягає воно своєї мети в масштабах державних? Ці помилки, які трапляються і спричиняють такі суспільні стреси і струси, зокрема в засобах масової інформації, чи не свідчать вони про те, що зовнішнє незалежне оцінювання як інструмент діагностики знань перетворюється на таку собі лотерею, яка стимулює учнів, а відтак і вчителів, не так до опанування якихось умінь і навичок, пов’язаних із національною культурою, літературою і мовою, як до визубрювання достатньо закритої системи, обмеженої програмою ЗНО?
І, грубо кажучи, чи не формується ситуація, що людина може успішно виконати тестові завдання, але при цьому не володіти українською мовою і не любити української літератури?
Оце питання для мене найважливіше. Я не ворог тестової технології і застосовую її у своїй практиці, але не вважаю, що тести – це панацея. З тестовими технологіями – як із демократією, про яку Черчилль сказав: «Демократія – жахлива річ, але ніхто ліпшого не придумав». Тести – жахлива річ, але ніхто ліпшого не придумав для масового контролю якості освіти. Але думаю, що треба шукати й альтернативні підходи. Не варто обмежуватися лише тією системою, яка апробується вже десять років. Будь-яка система мусить бути адаптивна. Вона не може застигати у певній канонічній формі, бо світ міняється, люди міняються, діти міняються, суспільні запити міняються, тож потрібно шукати якісь виходи, нові форми контролю знань. Те, що було успішною реформою на початках, може дійти до стадії профанації – і, на жаль, зараз ми це спостерігаємо.
Зовнішнє незалежне оцінювання з української мови і літератури, безсумнівно, потрібне в загальнонаціональних масштабах як загальнообов’язкове, тому що воно стимулює до вивчення української мови і літератури. А якщо мова є знаряддям передусім комунікації, то література – це спільний культурний код. І зрозуміло, що коли людина ідентифікує себе з Україною, то вона повинна знати, хто такий Шевченко, хто такий Франко, хто така Леся Українка, і знати їхні тексти, які становлять такий собі канон національної літератури. І ЗНО може бути використане як інструмент для виконання цього.
Але питання: чи насправді в сучасному вигляді ЗНО виконує ці завдання? Чи справді абітурієнт, який підготувався до ЗНО і його написав, володіє українською мовою, чи знає він цей культурний код нації? Імена Лесі Українки, Франка, Шевченка, Сковороди для нього є заяложеними образами зі шкільної хрестоматії – чи вони є живими людьми, живими постатями, яких він любить, на яких покладається, які є певними орієнтирами для нього?.. Питання для мене риторичне.
Спостерігаючи за студентами, які приходять до університету, я бачу, що більшість із них – навіть розумні діти, здібні, які люблять читати, люблять мову і літературу, – до ЗНО ставляться за принципом «взула і забула». Вони його склали – і залишили в минулому. І ті знання, які осіли в їхніх головах, мають неглибокий, поверховий і факультативний характер. Ця проблема значно важливіша і страшніша, складніша до розв’язання, ніж вкрай невдалі завдання.
Підсумовуючи, я би не драматизував ситуації з цьогорічним тестуванням. Думаю, що загалом тести будуть валідними, більшість тестових завдань цілком посильні для абітурієнтів. І якщо керівництво вже засвідчило, що воно готове визнавати свої помилки і йти назустріч суспільству, то воно врахує цей досвід і врятує ЗНО як реформу в системі освіти для подальшого достатньо ефективного функціонування, доки на зміну йому прийдуть якісь інші контрольні системи.
_______________
¹ Це 42-е завдання ЗНО-2017 [прим. Z]
42. Кульмінацією п’єси «Мартин Боруля» є уривок:
А «Це так! Наречена з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурнішого...»
Б «Знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять... все зітхають та читають ту проклятущу бумагу...»
В «Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пішла б за нього, – от приїде, то побачиш!.. А про Миколу і не думай! Та я скоріше тебе з дому вижену, ніж віддам за мужика!..»
Г «Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала...»
Д «Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство прохвиськаєш і все-таки нічого не доб’єшся, і Красовський тебе випре звідціля!..»
² Напр., 2-е завдання ЗНО-2017 [прим. Z]:
2. На перший склад падає наголос у слові:
А цінник
Б течія
В русло
Г випадок
========================================================
Як є бажання, то маєте можливість пройти цьогорічні тести ЗНО з української мови й миттєво довідатися свій результат. Щоби почати, клацніть на картинку
