Журнал, який робив Ковжун

 

Весна 1932-го. Львівські мистецькі кола щиро заінтриговані опублікованими у «Ділі» анонсами про вихід нового українського мистецького часопису. Спершу його поява анонсувалася на березень, згодом на початок квітня, і врешті, попри іронічні закиди скептиків, диво таки сталося – наприкінці квітня галицький медіа-ринок поповнився фаховим ілюстрованим журналом «Мистецтво».

 

І тут варто віддати належне його ініціатору, ідейному натхненнику й редактору – невтомному Павлові Ковжуну. Без його оптимізму й енергії така ризикова видавнича затія (за тогочасних економічних реалій) не мала би шансу на втілення.

 

 

Ідея започаткувати мистецький пресовий проект виникла у Ковжуна ще наприкінці 1931 року, невдовзі після того, як він разом із Святославом Гординським і Михайлом Осінчуком ініціювали створення у Львові Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ). Павло Ковжун запросив до редакційної колегії анумівців Миколу Бутовича, Святослава Гординського, Михайла Драґана, Ярославу Музику, Михайла Осінчука та Володимира Січинського. Окрім цього, до співпраці із виданням зголосилося чимало представників українського мистецького активу в Галичині та поза її межами, як-от: Михайло Андрієнко-Нечитайло, Микола Голубець, Марія Дольницька, Володимир Залозецький, Іван Іванець, Олена Кульчицька, Володимир Ласовський, Василь Перебийніс, Леонід Перфецький, Михайло Рудницький, Іларіон Свєнціцький, Василь Хмелюк.

 

Зліва направо: Павло Ковжун, Святослав Гординський, Михайло Осінчук

 

 

У редакційних планах було випускати «Мистецтво» щоквартально, але за браком відповідного фінансування (журнал виходив здебільшого коштом митців і небайдужих громадян) він поступово перетворився на щорічник. Павло Ковжун як редактор не раз докладав максимальних зусиль, аби виправити цю ситуацію –  більшість коштів, які він заробляв розписом церков, віддавав на пресовий фонд часопису, - так само, як і виторг від продажу мистецьких творів (своїх і своїх приятелів).

 

Зліва направо та згори додолу: Микола Бутович, Михайло Драґан, Ярослава Музика, Володимир Січинський

 

 

Новий журнал мав стати своєрідним духовним інтегрувальним центром територіально розрізнених українських митців, відображати якнайповнішу картину модерного мистецтва, порушувати важливі питання теорії та історії мистецтва, популяризувати творчість українських і зарубіжних художників, інформувати про виставки, нові книги тощо. У такий спосіб редакція сподівалася докластися до виховання української еліти, навчити молоде покоління розуміти мову мистецтва, налагодити діалог між митцем і глядачем.

 

 

«Мистецтво» відзначалося якісним художньо-технічним оформленням і високим фаховим рівнем публікацій, що було заслугою Павла Ковжуна – майже весь свій час він присвячував підготовці видання до друку. Відразу після виходу новий мистецький журнал розвіяв сумніви скептиків і отримав високу оцінку львівської преси – рецензенти писали, що він «виправдав собою ті пошуми, які викликав перед своєю появою», бо «закроєний на европейську міру під оглядом ілюстрацій, тексту й загального оформлення». Що більше, «се наше видавництво може заспокоїти смак і найбільш вибагливого культурного чоловіка і можемо з ним сміло показатися перед світом».

 

 

Після успішного виходу у світ чотирьох чисел (зошитів) Павло Ковжун узявся за підготовку 5-го, яке мало вийти у першому кварталі 1934 року, про що дізнаємося зі шпальт львівської преси. Але цього не сталося ні в першому, ні у другому півріччі – через невиконання Іваном Тиктором друкарських зобов’язань: відомий видавець відсунув друк «Мистецтва» на невизначений час через власні видавничі плани. Зрозуміло, що такий крок викликав різке невдоволення редакції, але їй довелося змиритись із ситуацією.

 

 

Наступне число журналу побачило світ уже на початку 1935 року. Не зупиняючись на цьому, Павло Ковжун взявся за підготовку нового (запланованого на друге півріччя), але з невідомих причин воно так і не було надруковане. Останній зошит «Мистецтва» вийшов у 2-му півріччі 1936 року.

 

 

Редакція журналу декларувала потребу розвитку мистецтва з чіткою національною ознакою й орієнтацією на західноєвропейський модернізм, прихильно ставилася до творчих експериментів і стильових пошуків українських митців і не вбачала у цьому жодної суперечності з завданнями національного мистецтва. Така позиція була гостро розкритикована представниками націоналістичної естетичної концепції і спричинилася до дискусій у львівській пресі стосовно шляхів розвитку українського мистецтва.

 

«Мистецтво». – 1932. – Ч. 1

 

 

Основний зміст видання становили дослідження з теорії й історії мистецтва, публікації, які популяризували творчість українських і зарубіжних митців, матеріали про виставкову та музейницьку діяльність, а також рецензії, бібліографічні огляди. Високий фаховий рівень журналу засвідчували насамперед мистецтвознавчі публікації.

 

Серед важливих тем, які порушувалися у «Мистецтві», увагу привертає проблема розуміння мови митця критиком і глядачем. Із цього приводу редакція мала однозначну позицію: малярство «не потребує суддів», а «людей скоромних, що підходять до малюнка з потребою зворушуватись і ту потребу поширювати серед публики». Якщо ж ішлося про необхідність професійного підходу до розгляду складних мистецьких процесів того часу, то автори журналу виступали за об’єктивну оцінку пластичних творів, незалежно від їхньої тематики, форми та стильових рішень. Так, АНУМівці Михайло Осінчук, Михайло Драґан, Володимир Ласовський та артесівець Отто Ган допомагали  читачам розібратися у стильовому «гармидері» 1930-х, у якому дивним чином народжувались і співіснували численні «-ізми» (кубізм, футуризм, конструктивізм, сюрреалізм, експресіонізм).

 

«Мистецтво». – 1932. – Ч. 2/3

 

 

До кола зацікавлень авторів «Мистецтва» належали також  різні художні техніки та технології, які тоді використовували у декоративно-ужитковому мистецтві та монументальній і станковій скульптурі (остання через дорожнечу та відсутність замовлень перебувала у важкому становищі йі потребувала підтримки).

 

Окрім цього, на шпальтах часопису знаходимо чимало розвідок, присвячених творчості українських митців – Олександра Архипенка, Миколи Бутовича, Миколи Глущенка, Марії Дольницької, Федора Ємця, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Романа Сельського, Лео Тарасевича, Олекси Усачова. Редакція намагалася якнайповніше відобразити картину мистецького життя Галичини, підрадянської України та світу, систематично подавати хроніку українських і міжнародних виставок.

 

«Мистецтво». – 1936. – Ч. 1

 

 

Починаючи з 1937 року Павло Ковжун не раз робив спроби відновити випуск часопису, маючи зібраний цікавий матеріал і підібрані репродукції, але, як згадував у листах до Олени Кульчицької, обмежені фінансові можливості й загострення давньої шлункової недуги не давали йому змоги втілити цей задум.

 

Щоправда, наприкінці 1938 року, попри погане самопочуття, Павло Ковжун наполегливо взявся за відновлення «Мистецтва», інтенсивно збираючи статті й ілюстрації до чергового випуску. На жаль, реалізувати творчі задуми митець не встиг – його життя раптово обірвалося у травні 1939-го, на 43-му році життя.

 

 

Попри недовготривале існування, журнал «Мистецтво» зумів виконати покладені на нього завдання щодо консолідування українських митців і відіграв вирішальну роль у формуванні неповторного феномена міжвоєнного мистецького середовища в Галичині. Редакція упевнено стояла на платформі ідеологічної незаангажованості та формальної свободи мистецтва й обстоювала потребу творити національне мистецтво у широкому сенсі – у всіх його стильових виявах і новаторських тенденціях. Часопис мав значний вплив на початки потужної української мистецтвознавчої школи, розвиток української мистецької журналістики на теренах Галичини.

 

 

ДЖЕРЕЛА:

 

* Мистецтво = L’Art»: історико-бібліографічний комплекс / уклад. С.Д.Романюк. – Львів, 2013. – 300 с.

 

* [Ласовський В.]. «Мистецтво» / В.Лас. // Карби. – 1933. – Ч. 1. – С. 26–28.

 

* [Назарук О.]. «Мистецтво» / А.Ч. // Нова Зоря. – 1932. – Ч. 95. – С. 7.

 

* [Рудницький М.]. Наш мистецький журнал / м. р. // Діло. – 1935. – Ч. 131. – С. 5.

 

* Середа О. Часопис «Мистецтво» (1932–1936) та його роль у формуванні української мистецької культури // Вісник Львівського університету. Сер. «Журналістика». – Львів, 2007. – Вип. 31. – С. 232–240.

 

Світлини:

 

* Котлобулатова І. Львів на фотографії – 3. Львів’яни. – Львів, 2014.

* zbruc.eu

* uartlib.org

* uk.wikipedia.org

 

 

30.04.2017