І.
Читателї наші пригадують собі недавну статью "Дѣла" звернену до черновецкої часописи "Буковини" з щирою порадою, щоб она так поступала супротив політики народовцїв галицких, як ми поступаємо супротив політики народовцїв буковиньских, т. є. щоби висказуючи свій суд о галицко-руских справах або информуючи своїх читателїв про справи галицкі дописями з Галичини, заховувала обєктивність. До такої поради "Буковинї" спонукало нас становище тої часописи заняте остатними часами, особливо-ж уміщене в нїй справозданє про загальні збори львівскої "Народної Ради" — як ми мусїли сказати: "на-скрізь тенденційне, а в великій части і брехливе". А такого поступованя "Буковини" ми не могли собі инакше пояснити, як "політикою буковиньскою", тим більше, що зворот той в "Буковинї" настав на якійсь час перед заименованєм посла Пігуляка членом буковиньскої краєвої ради шкільної, але-ж хоч і як ми вирозумілі на спеціяльні відносини буковиньскі, так маємо право жадати і від орґану народовцїв буковиньских, щоби був вирозумілий на відносини галицкі. Взагалї-ж ми відозвались до "Буковини" зовсїм приязно, виразно зазначуючи, що забираємо слово "в интересї справи рускої в обох краях, в интересї гармонії і братньої любови між синами одної матери".
На сю статью нашу насамперед дзявкнула "Народна Часопись", а відтак відповіла і "Буковина".
"Народна Часопись" добачила в нашій статьї — risum teneatis! — "робленє дальшого заколоту межи Русинами і ширенє роздору між ними", отже она, "видячи, куда оно йде, не може мовчати: нехай буковиньскі Русини знають, що ще не всї Русини в Галичинї так танцюють, як хтось там в "Дѣлї" заграє". Хто-ж то так не танцює, як заграють в "Дѣлї"? Просимо заглянути на третью сторону кождого нумеру "Народної Часописи" і прочитати: "За редакцію відповідає Адам Креховецкій". А хто-ж той пан — Адам Креховецкій? То с. k. starosta, редактор урядової Gazet-и Lwowsk-ої, Поляк, супротив Русинів шовініст, як видко з єго періодичних статей міщених в Czas-ї під заг. "Z obozu ruskiego". Що він не танцює так, як хтось заграє в "Дѣлї", се зовсїм зрозуміло. Але може хтось замітити, що п. Креховецкій має субститута в "Народній Часописи" — Русина п. Кирила Кахникевича. Правда, але-ж чи можна навіть подумати, щоби той субститут міг танцювати инакше, як п. Креховецкій? Що сего навіть подумати годї, то нїхто й не подивує, що "Народна Часопись" на згадану нашу статью зараз дзявкнула... Ну, нехай собі, она мусить!
Ми ждали на відповідь "Буковини". І як же випала тая відповідь? Дуже сумно! Замість узнати нашу щиру пораду, "Буковина" комічно загороїжилась і ще дальше посунулась в своїй на всякій спосіб дуже нерозумній тактицї.
"Здаєть ся, аби виконати ухвалу загальних зборів Народної Ради, що лиш той може називатися Русином, хто иде з Романчуком, накинулось [!] "Дѣло" на буковиньских народовцїв і на "Буковину" за те, що вони сміли як до-тепер так і по тій ухвалї явно виступати против політики Романчука" — каже "Буковина".
Отже насамперед неправда, щоби загальні збори "Народної Ради" ухвалили, що "лиш той може називати ся Русином, хто иде з Романчуком". Збори рішили, що "лиш тих послів уважають репрезентантами і речниками народного руского сторонництва, котрі пійдуть дорогою вказаною пос. Романчуком". А то чей-же різниця! Отже cui bono "Буковина" фальшує ухвалу загальних зборів "Народної Ради"? Коли-ж не було такої ухвали зборів, яку "Буковина" лише сфінґувала, то й "Дѣло" не могло писати своєї статьї на те, щоби "виконати" ухвалу, якої не було, анї не заперечило "Буковинї" "явно виступати против політики Романчука", а просило тілько о обєктивність, то значить, щоби "Буковина" не воювала фальшованєм фактів. "Дѣло" прецїнь скінчило свою статью виразним застереженєм: "Не хочемо тим сказати, щоби "Буковина" не сміла висказувати свого суду о галицко-руских справах або информувати своїх читателїв про справи галицкі дописями з Галичини — таке жаданє було би дивовижою — але-ж в таких випадках маємо право жадати обєктивности". То була тенденція нашої статьї, а "Буковина" у відповіди нам — після своєї методи з часу т. зв. "найновійшого курсу рускої політики" фальшує і тую виразно зазначену тенденцію нашої статьї, коли пише: "...нїхто не може заперечити нам обговорювати поступованє і політику народовцїв галицких і сего права ми не зречемо ся помимо завізваня Дѣла не мішатися в справи галицкі, помимо знаної вже ухвали "Народної Ради". А ми-ж самі прецїнь сказали, що жадати чогось такого від "Буковини" було би дивовижою, а ходить лиш о обєктивність! Хиба може "Буковина" думає, що мішати ся їй в галицкі справи "обєктивно" — то рівнає ся вже запереченю самого права "мішати ся"?
Має рацію "Буковина", коли чинить нам докір, що ми не піддавали критицї статей єї від часу т. зв. "найновійшого курсу рускої політики" аж до справозданя єї з загальних зборів "Народної Ради", але ми не чинили того не тому, що "не так легко було збити єї арґументи розумові", а длятого, що думали: чей-же сам хід справ у Галичинї зрефлєктує "Буковину". Длятого ми ще навіть з нагоди єї справозданя з загальних зборів "Народної Ради" відозвались до неї лише загально з щирою порадою, хоч тото справозданє могло — як ми сказали — лиш "огірчити кождого щирого народовця".
"Буковина" у відповіди нам каже, що она свому справоздавцеви, висланому умисне з Черновець на збори, вірить цїлковито і єго справозданє найшла, порівнавши єго з справозданєм "Дѣла", обєктивним і вірним. Очевидно, віри "Буковинї" і справоздавцеви єї не маємо права відоймати, але в додатку ще й мусимо позавидувати їй сприту, з яким перевела порівнанє свого справозданя з справозданєм "Дѣла", аби своє справозданє знайти обєктивним і вірним!
Отже ми скажемо, що о вірности справозданя "Буковини" не може бути й бесїди, бо ціле справозданє єсть властиво лиш полємікою з деякими вирваними реченями посла Романчука або д-ра Олесницкого; досить сказати, що справоздавець не подав навіть ухвал зборів! Більше вже може бути бесїда о "обєктивности" справозданя і ми тую "обєктивність" покажемо бодай на кількох примірах.
Справоздавець "Буковини", описуючи зібранє і констатуючи, що кромі посла Романчука були ще посли д-р Савчак, Барвіньскій і Вахнянин [п. Гурика чомусь не довидїв!], каже дальше: "Прикро мусїло вражати, що в так важній хвили більша часть руских послів галицких віднеслась до питаня: яка має бути політика народна, зовсїм апатично. Чи не мають перед собою ясно витиченої дороги, чи не мають відваги виступити явно з своїми думками перед руску суспільність? Чи може думають, що шкода ходу до пустого роду, що шкода кождого слова там, де рішає пристрасть, самолюбство і т. д.? І то була-б рація, але власне серед розгуканих филь пристрасти треба им високо і явно держати прапор народний а ляти зимну воду на розгорячені голови".
Поминаємо квестію, яку то "більшу часть руских послів галицких" хотїв справоздавець "Буковини" бачити на зборах "Народної Ради" — мабуть пп. Охримовича, Мандичевского і Підляшецкого, бо лише ті нинї спільно з пп. Барвіньским і Вахнянином держать "високо і явно прапор народний" після розуміня "Буковини" — а звертаємо увагу наших читателїв лиш на той прояв "обєктивности" справоздавця, що він загал членів "Народної ради" прозиває "пустим родом", до котрого шкода ходу; загалови членів "Народної Ради" инсинуує "пристрасть, самолюбство і т. д." і каже, що для таких "пристрастних, самолюбів і т. д." шкода кождого слова; им якась "більша часть послів" має "ляти зимну воду на розгорячені голови!" І то має бути "обєктивність"? Нї! ми то сміло можемо назвати брутальством — і з глубоко сожалїємо, що в такій нужденний спосіб може відзивати ся орґан буковиньских народовцїв про загальні збори політичного товариства народовцїв галицких. Того рода "розумові арґументи" буковиньско-народовецкого орґану —признаємо — "не так легко збити", — треба всїм тим членам "Народної Ради", що ухвалили резолюції, піддатись декретови "Буковини", що они "пустий рід", що кождий з них "пристрастник", "самолюб" і т. д.
Перше місце в тім "пустім родї", розуміє ся, належить послови Романчукови і д-рови Олесницкому. До них то особливо відносять ся зацитовані "Буковиною" слова Шевченка: "Доборолась Україна до самого краю!"
Після справозданя "Буковини": "Романчук віддав нашу національну самостійність москвофілам на поталу",— "д-р Олесницкій говорив як загорілий шовініст а навіть ображав в спосіб неприличний" [не диво: з "пустого роду!"], — "в галицко-рускій політиці тепер ведуть рей академики", а ті львівскі академики то якась дич африканьска, — засївши ґалєрію, они промови тих членів, котрі не числять ся до "пустого роду", перебивали "иронічними приплескуванями та криками, думав би-с, що ти не в европейскім містї на поважних зборах, а між дикими людьми в Африцї"...
Отсе кілька примірів з "вірного" і "обєктивного" справозданя "Буковини" про загальні збори "Народної Ради". Полишаєм же тепер до осуду кождого Русина-народовця: чи мали ми право до щирої дружньої поради "Буковинї", щоб она схотїла бути в справах галицких народовцїв обєктивною, і чи мала она рацію не то не послухати нашої поради, але ще й гороїжитись та за хлїб віддавати каменем?!
Деякі властиві "розумові арґументи" орґану буковиньских народовцїв постараємось розібрати в дальшім уступі сеї статьї.
[Дѣло, 02.06.1894]
ІІ.
В першім уступі сеї статьї виказали ми "обєктивність" орґану буковиньских народовцїв на тлї єго справозданя зі зборів львівскої "Народної Ради", а нинїшний уступ були-б ми вже почали "розумовими аргументами" того орґану, коли-б між тим орган сей не виступив з новою инкрімінацією против нас, смішно бомбастичною, а опертою на простім сфальшованю не то интенції, але навіть слів "Дѣла".
Ми сказали, що наглий зворот в політицї "Буковини" [від захвалюваня клюбови рускому коаліції славяньскої до захвалюваня коаліції правительственної] годї собі инакше пояснити, як політикою "буковиньскою", тим більше, що зворот той настав на якійсь час "перед" заименованєм посла Пігуляка членом буковиньскої краєвої ради шкільної".
"Буковина" [в ч. 20] сей висказ наш безцеремонно сфальшувала, бо подала, мов-то "Дѣло" сказало, що "Буковина" погляди свої змінила "за" именованє п. Пігуляка, а відтак у вступній статьї в ч. 21-ім пише, що "Дѣло" підняло крик, мов-би то буковиньскі патріоти руководились "особистою" політикою, т. зн. немов би то всяка их праця в товариствах і в соймі була звернена лиш на те, аби осягнути і здобути щось для самих себе, для своїх осіб; ба воно навіть вказує без всякого сорому на именованє посла Пігуляка членом ради шкільної краєвої яко на такій "особистий здобуток", а позаяк пос. Пігуляк має з того лише 100 зр. річного доходу, то "не знати, чи се злоба чи ограниченість "Дѣла". Дальше йде лайка на "Дѣло" [ну, "Буковина" в лаяню недорівнана! — се треба їй признати] а вкінци стихотворна молитва до Господа Бога, щоби раз на завсїгди відвернув від неї і викоренив злобу і нерозум найгірших внутрішних єї "приятелїв" т. є. "орґану Романчуківского" [як она називає "Дѣло"], орґану, котрий по удїленю щирої поради "Буковинї", аби в справах галицких народовцїв схотїла бути обєктивною, "перестав бути поважною ґазетою а обібрав собі ролю револьверової праси"...
Читаючи цїлу смішно-бомбастичну статью "Буковини" — аж жаль стає автора єї, що він, сарака, стілько нагорячив ся, нагнївав ся, налаяв ся, вкінци в роспуцї віддав ся в опіку Божу. Дивне диво, як то часом людина сама собі вишукує причину до душевної муки! А в отсїм випадку причиною стала така марниця, як сфальшованє одного слівця — переміна слова "перед именованєм" на "за именованє"... З того виходить наука: не фальшуй, а оминеш не одну муку на незавиднім падолї зелено-буковиньскої політики.
Ми не потребуємо й виправдуватись, як ми розуміємо й розуміли заинкрімінований "Буковиною" уступ нашої статьї, бо оно кождому ясне. Именованє посла Пігуляка ми уважаемо за здобуток буковиньских Русинів-народовцїв і се именованє ми свого часу щиро повитали. Нам анї не снило ся помовляти посла Пігуляка або кого-небудь з буковиньских народовцїв о особисту політику. Ми навіть виправдали наглий зворот "Буковини" політикою буковиньскою, але застерегли ся против того, щоби за-для буковиньскої політики "Буковина" киринила нам народовцям галицким, а просили єї взяти на увагу відносини галицкі, відмінні від буковиньских, і справи галицких народовцїв трактувати обєктивно. А як "обєктивно" она трактує наші справи, ми показали в першім уступі сеї статьї на справозданю "Буковини" зі зборів "Народної Ради".
Так ми о "особисту" політику анї посла Пігуляка анї нїкого з буковиньских народовцїв не помовляли й не помовляємо, а коли "Буковина" аж стихотворною молитвою просить Бога о викоріненє такої сфінґованої злоби й нерозуму "Дѣла", то ми сконстатуємо, що именно "Буковина" [в ч. 18] в справозданю зі зборів "Народної Ради" помістила буквально ось таке: "...жаден розважний і розсудний Русин зі взгляду на приповідку respice finem не повинен був голосувати за внесенями д-ра Олесницкого, але сли розходило ся о політику особисту, ну, так тогдї годї дивуватись такому результатови". Няй же Бог вислухає єї молитви за-для "злоби й нерозуму"... хиба самої "Буковини"!
"Буковина" у відповідь на нашу статью заявляє рішучо, що она, хоч "бачить, що в Галичинї значно переважаюча більшість народовцїв стоїть по сторонї Романчука а камінєм [!] обкидає Барвіньского і Вахнянина, — не зважає на голос тої значно переважаючої більшости а стоїть явно по сторонї Барвіньского і Вахнянина" і [очевидно в тім дусї] "не перестане мішати ся в справи галицкі, помимо знаної вже ухвали Народної Ради: ити слїпо [!] за Романчуком".
Отже ми позволимо собі звернути увагу "Буковини", що буковиньскі народовцї зовсїм инакшу поставили засаду для себе, а инакшу ставлять для галицких народовцїв. На послїдних загальних зборах політичного товариства буковиньских народовцїв "Рускої Ради" посол д-р Стоцкій, обговорюючи третю точку свого реферату про орґанізацію народних сил, именно точку "Кождий Русин повинен заховувати єдність і згоду в справах народних" сказав дословно так:
"Аби наша борба мала успіх, треба, щоб між нами була єдність і згода. [Тут д-р Стоцкій вказав на велику шкоду для Русинів з того; що рускі посли в соймі буковиньскім роздїлились, а несовістні люде старають ся роздор той внести і межи нарід.] Хто наш нарід роздвоїти хоче, той ворог нашого народу. Всї повинні в справах народних ити разом, всї повинні становити один табор. Тим табором най буде товариство "Руска Рада", до него всї повинні належати і тут старати ся свою волю переперти, але также і піддати ся голосови більшости."
Се засада буковиньских політиків народовцїв що-до Буковини, — але що-до Галичини они в своїм орґанї пропаґують засаду зовсїм противну: в "Народній Радї" меншість не повинна піддатись голосови більшости! Чому-ж то так? Erklaren Sie, Graf Oerindur!..
[Дѣло, 06.04.1894]
ІІІ.
Ми вже бачили, що буковиньскі політики-народовцї инакшу поставили засаду що-до орґанізації народних сил на Буковинї, а инакшу ставлять що-до тої самої справи в Галичинї. На "Буковинї" товариство "Руска Рада" має згорнути всїх народовцїв в оден солідарний табор, а меншість членів має піддатися голосови більшости, — але для "Народної Ради" в Галичинї орґан буковиньских народовцїв такої засади узнати не хоче і йде против більшости — називає сю більшість "пустим родом", помовляє єї о "пристрасть", "самолюбство" і т. п. — длятого, що більшість згодилась на політику посла Романчука, т. є. на політику прінципіяльну, відпорну супротив Поляків і правительства.
Нам бачить ся, що хто як хто, але орґан буковиньских політиків народовцїв не повинен так дуже горячитись против політики прінципіяльної і відпорної — бо таку именно політику ведуть народовцї буковиньскі і тим навіть величають ся. "Буковина" [в ч. 10 з сего року] з натиском підносить, що буковиньскі посли-народовцї "власне тепер пійшли в опозицію до правительства і до верховодячої соймової більшости румуньскої", а послів Тиминьского і Водяна, котрі держать з правительством і з верховодячою соймовою більшостію румуньскою, буковиньскі народовцї виключили зі всїх товариств, а "Буковина" не називає их инакше, як "запроданцями", "зрадниками", "Юдами" і т. д. Отже оно справдї дивно виглядає, коли "Буковина" каже "лити зимну воду на розгорячені голови" народовцям галицким именно за те, чим величають ся народовцї буковиньскі... Тут би она бодай не горячилась...
Ба, але може хтось сказати: Поляки що иншого, а Румуни що иншого. Се правда, о скілько Русини в Галичинї кріпша сила, нїж Русини на Буковинї, але остаточно як верховоди-Румуни намагають ся зрумунщити Русинів буковиньских, так верховоди-Поляки намагають ся спольщити Русинів галицких, а правительство як на Буковинї протеґує Румунів, так в Галичинї протеґує Поляків.
Ми пригадуємо Буковинї, що она ще сама сего року [в ч. 3] писала про польско-рускі відносини в Галичинї. Она писала:
"Провід польского народу позістає все ще в руках шляхти, що пересякнена самолюбними, середновічними засадами боїть ся кождого поступу, дрожить про можливу втрату безграничного панованя. Супротив Русинів стоїть загал польских провідників все ще на становиску народної неґації; так само ворожо відносить ся до рускої справи і більша часть польскої праси, котра для обаламученя загалу закидувала ще послїдними часами Русинам немов на сміх, що вони в Галичинї нищать польскій елємент. При виборах стрічають Русини зі сторони польских провідників всюди завзяті аґітації супроти руских кандидатів. Навіть сі малі дрібницї, які під натиском австрійского правительства здобули Русини в послїдних часах на поли шкільництва, приняв польскій загал дуже неприхильно. Всюда отже брак щирости, брак братньої взаїмности. При таких відносинах не можуть рускі посли, як би сего вимагав спільний краєвий интерес і єго повага, ити солідарно з польским колом..."
Mein Liebchen, was willst du noch mehr? — запитаємо "Буковину" — і для чого зимну воду кажеш ляти на голови галицких народовців?
Правда, "Буковина", начеркнувши такій вірний образ руско-польских відносин в Галичинї, знайшла вину і по сторонї Русинів. "Треба і се признати — писала она, — що і загал Русинів, не говорячи вже про москвофільских обєдинителїв, не старає ся придушувати ненависть [!] против Поляків. Так само і більша часть рускої праси не таїть своєї завзятости[!] против Поляків і нераз закидує Полякам навіть те, чого вони не завинили..." А кінчить "Буковина" порадою: "На всякій спосіб випадає нашим послам і впливовим патріотам навязувати з польскими послами і другими провідниками Поляків частїйше зносини, бо-ж такі зносини мусять доконче причинитись до поясненя ситуації і зможуть спровадити з часом пожадану для обох сторін прихильну взаїмність."
Не хочемо тикати заміту "Буковини" про "ненависть" та "завзятість" против Поляків у нас [той заміт свідчить що-найменше о нерозвазї редакції "Буковини"] а скажемо кілька слів лиш до єї поради: навязувати з Поляками частїйше зносини.
Ми не є против того, а йде лиш о се: як хто навязує? "Буковина" річ сю про свій край дуже добре розуміє, бо там Тиминьскій і Волян навязали зносини з Румунами, а прецїнь тамошні народовцї не подякували им за те. Отже ми скажемо "Буковинї", що і ми, галицкі народовцї про себе, справу сю розуміємо так, як за буковиньских народовцїв внголосив в лютім с. р. посол д-р Стоцкій в буковиньскім соймі. Д-р Стоцкій, згадавши о спорі межи Румунами а Русинами, зложив там ось таку заяву: "Ми [Русини буковиньскі] готові заключити мир, але під певними услівями; ми хочемо мира, але не хочемо піддати ся!"
"Хочемо мира, але не хочемо піддати ся!" — кажуть буковиньскі політики народовцї Румунам. Нехай же-ж будуть ласкаві позволити, щоб і галицкі народовцї те саме сміли сказати Полякам: "Хочемо мира, але не хочемо піддати ся!"
[Дѣло, 08.06.1894]
IV.
Був час — і то вже за теперішного коаліційного міністерства, — що "Буковина" зовсїм до инакшої політики взивала народовцїв галицких, взглядно клюб рускій у Відни. Коли три великі сторонництва коаліційні звалили кабінет ґр. Таффого за єго проєкт постунової реформи виборчої а настало коаліційне міністерство кн. Віндішґреца і почала реформуватись правительственна коаліція славяньска — "Буковина" тогдї [в першій половинї грудня 1893 р.], навязуюча річ до статьї "Дѣла" про становище руского клюбу при двох коаліціях, так написала від себе:
"Ми з своєї сторони увірені, що правдиві заступники народу — зваживши, що від их рішеня залежить, чи бути чи не бути коаліції народів славяньских Австрії для взаїмної оборони прав поодиноких Славян австрійских; зваживши, що через нерозважний крок могли би цїлком утратити підпору других славяньских послів... рішать ся так, як годить ся заступникам народа славяньского австрійского... Ми уважаємо річію мізерною та негідною за-для мізерних обіцянок здавати ся на ласку або неласку других... Нам далеко ще, щоби-смо могли зрівнати ся з другими народами, але-ж щирим приятелям [!] нашого народу, що так тепер о нас журять ся ["Буковина" тут мала на гадцї польскі дневники] чей не удасть ся нас так далеко завести, щоби-смо жебраниною жили, котру они зволять нам ласкаво подати."
Так писала "Буковина" в н-рі з 15 грудня 1893 р. Правда, в нумері вже з 29 грудня заговорила она инакше. В два тижднї змінила она своє пересвідченє в статьї "Теперішне політичне положенє а Русини" виступила против приступленя руского клюбу до славяньскої коаліції. [Арґументацію єї "Дѣло" розібрало було в ч. 288 з 5 н. ст. сїчня 1894 р.]
"Буковина", відповідаючи на нашу статью на зборах "Народної Ради", просто заперечує, мов-би она зміняла коли свої пересвідченя. В ч. 20 з 25 мая с. р. она пише: "Дѣло, аби надати своїм виводам більшу вагу, позволило собі кинути підозрінє [!] на наше поступованє, кажучи, що ми свої погляди на руску політику... до тиждня змінили. Се чиста неправда. Ми завсїгди однаково задивляли ся на сі справи..." і т. д. По чиїй сторонї неправда, полишаємо се до осуду читателїв як "Дѣла" так і самої "Буковини". Замітимо тут хиба лиш те, що раціональнїйше поступив собі субститут п. Адама Креховецкого в "Народній Часописи", котрий на оборону "Буковини" заїхав "Дѣлу" арґументом: "А що-ж то? чи пересвідченя не можна змінити?" Та можна, але чому то "Буковина" не хоче признатись до того?! Нам же, коли ми сю справу виводимо ad oculos власними словами "Буковини", иде лиш о виказанє, що хто як хто, а орґан народовцїв буковиньских найменше повинен би називати народовцїв галицких "пустим родом" за те, що не хотять — сказавши власними словами "Буковини" — "здаватись на ласку й неласку других" та "жебраниною жити"..
Коли ми по зборах "Народної Ради" обернулись до "Буковини" з щирою порадою, щоб она, мішаючи ся в справи галицких народовцїв, трактувала ті справи обєктивно, то ми — признаємось — мали на увазї й те, що "Буковиною", котрy ми завсїгди старали ся удержати в повазї серед Русинів галицких, почали покривати ся такі орґани, як "Народна Часопись" та "Правда", показуючи цитатами, що ось-то й "Буковина" так само думає, як они — так само глядить на прінципіяльну політику, на віча народні в Галичинї, на консолідацію Русинів, і т. д. Коли-ж "Буковина" за наш хлїб віддає нам каменем, ми мусїли кинути трохи світла на методу трактованя справ галицких народовцїв орґаном народовцїв буковиньских.
Дуже в пригодї "Правдї" і "Народній Часописи" стала "Буковина" неґативним осудом послїдних віч народних в Стрию, Рогатинї, Жидачеві і т. д. "Буковина" стала супротив галицких русках віч на такім становищи, як стають н. пр. станьчики польскі супротив віч мазурско-хлопско-демократичних, она, як зі всего видко, не рада, щоби на вічах порушати справи, котрі виходять по-за круг поучуваня народа о теперішних уставах [о уставі громадскій, дороговій і т. д.] та вказуваня способів, як нарід має підноситись матеріяльно [н. пр. заохочувати, щоби нарід користав з щадницї почтової, арендував рогачки, пропінації і т. ин.] Не перечимо, що й се річи добрі, але-ж на такі поучуваня у нас є і инші способи [книжочки просвітні, відчити і т. п.], а віча мають призначенє ширше; именно також те, що "Буковина" зове их "демонстраціями", котрі нїби-то у нас є лиш "фаєрверком" і навіть ще "деморалізують нарід". І тут не заперечимо, щоб не могло лучити ся на якімсь вічу щось, що могло би мати значінє деморалізаційного фаєрверку, але-ж за-для того годї відказувати вічам рації до таких "демонстрацій", як реферати і резолюції в справах реформи виборчої чи громадскої, або реформи системи податкової або й резолюцій в справах політики заступництв парляментарних, і т. п. В таких цїлях збирають ся "табори" ческі і хлопскі збори німецкі, ба навіть польско-мазурскі віча займають ся такими "демонстраціями", — лиш ми одні мали би того зрікати ся? Впрочім наші братя буковиньскі і не можуть докладно оцїнити справи віч, бо — не в докір им сказавши — они ще не устроювали віч на Буковинї і ми не мали нагоди придивити ся, як властиво виглядало би віче буковиньско-руске... Маємо повну підставу думати, що "Буковина" свій осуд віч галицких видала лише під впливом свого звороту політичного в другій половинї грудня 1893 р.
Під впливом того звороту она крайно необєктивно трактує і справу консолідації Русинів, що була піднята сего року послом Романчуком а властиво пятьма послами соймовими. Ми би розуміли критику тої акції [і "Дѣло" прецїнь виказувало деякі єї хиби], але друкувати, що "посол Романчук віддав нашу національну самостійність москвофілам на поталу" — се вже крайна необєктивність, се по просту видумка, неправда.
Та о тій справі ми поговоримо опісля, при бесідї о "Народній Часописи" і "Правдї".
[Дѣло, 09.06.1894]
09.06.1894