(Дискусія в Спілці Образотворчих Мистців у Львові).
Була 9 година 25 хвилин вечора дня 15. січня 1942, коли один із гостей попросив слова на "одну" тільки хвилину і сказав: "Саме тепер дискусія починається цікаво. Тепер, коли ясно зарисувалися різні підходи до мистецтва. Та, на жаль, пізна пора і час іти додому. В кожному разі ми вдячні проводові Спілки образотворчих мистців за те, що зорганізував сьогоднішній дискусійний вечір на тему вистави. Дуже просимо і на майбутнє такі вечорі уладжувати. Вони безумовно принесуть велику користь як мистцям, так теж громадянству".
Майже палко кінчився цей дискусійний вечір, хоч початок заповідав доволі нецікаві збори. Голова Спілки п. Осінчук Мих., відкриваючи вечір, сказав коротко про історію Спілки образотворчих мистців. За його словами Спілка обєднує мистців усіх напрямків та членів давних мистецьких груп. За основу членства прийнято девіз творчої роботи.
— Крім відомих мистців і початківців — говорив далі голова — вітаємо в наших рядах і братів з-над Дніпра, що тут залишилися. Вони вносять у нашу однородність інший підхід, збагачують нашу виставу та роблять її цікавішою. Сама ж вистава була подумала, як пропагандивна. На ній слідний деякий поспіх та невикінченість. Приходилось поборювати значні технічні труднощі, звязані з воєнним часом. Німецькі кола, мiж іншим, дуже зацікавилися творчістю наших мистців. Сьогодні хочемо з вами поділитися нашими думками і, так би мовити, показати вам ближче нашу мистецьку кухню. Наша програма: Працювати і наші досягнення показати громадянству. Хочемо влаштовувати чимраз частіше вистави та змагати до постійної вистави. Ми хотіли б також почути, чого вимагає від нас громадянство.
Дискусію почав директор Українського Національного Музею д-р І. Свєнціцький, що, м. ін., сказав:
— Мистці піднесли нам гарний різдвяний і новорічний подарунок. Вистава виявляє великий здвиг вперед. На ній помітний значний поступ до покращання якости і форми. Хоч на виставі згуртовані мистці різних мистецьких груп, та й ті, що творили в умовинах большевицької дійсности, всежтаки їхня творчість виявляє питомий український характер. На їх деяких творах видно ще надто сильний вплив шкіл, із яких вийшли мистці. Слід бажати, щоб мистці якнайменше піддавалися сліпо чужим впливам, а зате хай творять так, як їм наказує внутрішня творча сила. Правильно сказав голова Спілки, відкриваючи вечір, що на виставі всежтаки замало показана українська земля та український нарід.
В дальших своїх виводах д-р Свєнціцький сказав:
— Треба, щоб у нашої суспільности появився мистецький підхід до образотворчого мистецтва. Нехай громадянство не накидає способу і тематики малювання, а зате хай воно вимагає сильного мистецького вияву, та хай повчиться з мистцем розмовляти на мистецькі теми. A ви, мистці, творіть так, щоб ваші твори стали тривким надбанням та видержали спробу століть.
М. Голубець промовляв від критиків і висловив жартом сподівання, що сьогодні засядуть на "лаві підсудних" мистецькі критики та вислухають замітів мистців і громадянства: Відомо, що ніяка критика не може всіх вдоволити. "Нехай мистці і гості вискажуться про нас. Хай скажуть, чому саме не вдоволені. Чи тому, що критики несправедливо їх оцінили, чи тому, що в своїх рецензіях розминулися з основами мистецтвознавства? Хай мистці скажуть своє слово. Дальше мушу підкреслити, що наші справді єдинокровні брати зі Сходу не попали в полон соц.-реалізму, та навіть в умовинах большевицької дійсності творили так, як їм наказувала творча снага".
Дискусія поволі розгортається. Приявні починають приймати живу участь у вечорі. Нотуємо цікавий виступ п. Гаврилюка, що промовляв як гість, зазначуючи своє становище людини, яка постійно цікавиться мистецтвом та стежить за його розвитком. П. Гаврилюк зясовує своє вражіння з вистави, підкреслюючи, що на виставі в значній мірі заступлений т. зв. неовізантинізм. На думку бесідника цей неовізантинізм шкідливий і непотрібний для українського мистецтва. Чи це шукання українського стилю, чи продовжування хоч славної, але давно віджилої епохи? Той, хто штовхнув би все українське мистецтво у візантинізм, зробив би малярству велику шкоду.
Першим безпосереднім відгуком на заклик ред. Голубця "судити" критиків був виступ В. Ласовського. Головний заміт бесідника проти критиків — це їхнє несправедливе ставлення до молодих мистців, що вперше виставили свої твори. Критики або поминули мовчанкою, або в найкращому разі тільки зазначили прізвища деяких із них. Це, по словам Б. Ласовського, наскрізь несправедливе. Бо ж, такий маляр, як Ліщинський, це справді ревеляція вистави. А найкращі між виставленою графікою — се без сумніву праці (аквафорти) Малюци, ледви зазначені в рецензіях. Поміж різьбярами вибивається Мухін, як незвичайний талант, покривджений критикою. Другий — це Дзиндра, якого дві виставлені речі носять яскраво зарисований характер. І взагалі речі молодших направду добрі і слід було тепліше їх повитати. Зі старших мистців Сельського згадано тільки поверховно, хоч у його виставлених картинах слідні нові шукання, в стадії яких тепер автор. Ці всі недоліки критики безумовно треба виправити.
Після виступу Ласовського, можна сказати, закінчився перший відділ дискусії. Справжня палка дискусія почалася щойно по короткому рефераті М. Дмитренка на тему: "Образотворче мистецтво", основно спрацьованім, що зясовує становище тієї групи мистців, що прагнуть до створення правдивого українського стилю та великої повновартної картини. "Світ палає тепер, — говорив п. Дмитренко — нам, мистцям, не слід стояти осторонь і байдуже прибувала подіям. Це для мене небувала радість, що я, здавна працюючи як мистець, щойно тепер уперше маю змогу брати участь у виставі, де виставлені праці тільки українців. Мистців треба активізувати. Цьому в рішальній мірі може допомогти творча і продумана критика. Мистець повинен своєю працею доказати право на своє існування. Головна проблема — це повноцінний український образ. На нашій виставі тільки поодинокі праці поодиноких мистців дають відчути свою землю, свій нарід та його характер. Багато з наших мистців ще й досі носять на своїх плечах формалістичний тягар, що виявляється м. ін. у т. зв. безпредметовому мистецтві. Наслідком цього є відхил майстра від життя епохи, від життя землі, від життя й інтересів народу. Серед наших мистців нема прагнень вирішити картину-образ у повному розумінні цього слова. Коли оглянемо виставу, то тільки в трьох-чотирьох авторів є дуже позитивні рішення образу, що при завершенні опрацювання могли б бути повноцінними картинами. До таких належить м. ін. композиція І. Іванця "Богдан Хмельницький", різьбаря М. Мухіна "Козак", "Ящур" і "Легенда", Павлося Антона "Материнство" й "Дівча коло вода". Незрозумілий для мене виступ д-ра М. Драгана піддав такій різкій критиці 18 праць Василя Дядинюка. Тоді, як Дядинюк створив більше або менше вдалі картини з української історії, що є проявом патріотичних переконань майстра.
Гадаю, що поруч із малярством треба виростати й критиці. Вона мусить відіграти будуючу ролю в мистецтві. Критика мусить допомогти обєднати всі мистецькі сили, допомогти зрозуміти, що успіх мистця є добутком спільноти і суспільства, що творчі змагання дають змогу провірити свої сили, порівняти їх з образами інших майстрів. Тоді не будемо возити до Парижа перекручене і в сотню разів гірше зроблене паризьке мистецтво, подаючи його за своє. Цим Парижа не захопиш. А повеземо туди peчі, в яких будуть оспівані наші степи, наш землелюбний народ, наші мистецькі речі і по формі і по змісті. Тоді й ми, українські малярі, скульптори і графіки, будемо мати своє справжнє мистецьке обличчя".
З черги промовляв мистець Ліщинський із групи т. зв. молодих. Бесідник глумливими словами запротестував проти ділення мистців на дві групи, т. зв. "соцреалістів" і "формалістів", та піддав гострій критиці деякі виставлені твори. Далі промовець приходить до висновку, що слід зліквідувати візантійщину, яка ще в нас покутує. "Ми, сучасні артисти, мусимо найти сучасні засоби вислову".
Д-р Драган виправдувався, що за браком місця в журналі "Наші Дні" не мав змоги ширше й основніше обговорити всіх експонатів і мистців. Візантинізм у нашому мистецтві — це велика проблема.
Мистець В. Дядинюк у своїм виступі закидував учасникам вистави брак актуальної української тематики.
Голова Спілки проф. М. Осінчук виступав в обороні візантинізму, підкреслюючи, що візантинізм на нашому грунті прийняв типовий український характер. З візантинізму слід узяти те, то нам потрібне. "Ми покищо сприймаємо раму, не випрацювавши нового змісту. Намагаємось дати цей зміст. Ми знаємо, що будемо помостом для нових поколінь, що працюватимуть у цьому напрямі".
Закінчуючи дискусію, ред. М. Голубець зголосив реферат, у якому обговорить справу української мистецької критики. За прикладом ред. Голубця теж інші учасники вечора висловили готовість виголосити реферати на основні теми, заторкнуті в дискусійному вечорі.
Слід сподіватися, що цей вечір започаткує оживлення і поглиблення українського мистецького життя.
[Краківські вісті]
01.02.1942