Три погляди на українську національну журналістику Буковини міжвоєнного періоду через призму тижневика «Самостійність», місячника «Самостійна думка» та їх додатків, які 80 років тому були остаточно закриті владою за свою «українськість» – погляд ззовні тогочасний, зсередини та ретроспективний сучасний.
Наведені матеріали навіяні 80-ю річницею остаточного закриття у березні 1937 року румунською владою тижневика «Самостійність», місячника «Самостійна думка» та їх додатків, які виходили в у Чернівцях. Події сьогодення в Україні та світі свідчать, що ці видання ще зарано «списувати» на зберігання в архів. Багато статей хочеться цитувати, настільки вони злободневні.
Іван Одовічук (1923)
Тижневик «Самостійність» та додатки до нього мене особисто цікавлять ще й через те, що мій дідусь, Одовічук Іван Ілліч, активно співпрацював з цим виданням. Зокрема, передплачував і поширював тижневик “Самостійність” і його додатки («Молода Буковина», сатирично-гумористичний «Чортополох» і «Літературно-науковий додаток»). За потужну фінансову, організаційну й інформаційну підтримку був визнаний “Батьком-Основателем” тижневика.
Тогочасним поглядом ззовні на наведені видання можна обгрунтовано вважати статтю у львівській газеті «Дїло» (№31 від 6 лютого 1935 р., сторінка 2-3) Анатоля Курдидика «1 щоденник, 2 тижневики і 2 місячники. Український пресовий та видавничий рух на Буковині». Автор мав на увазі щоденник «Час», тижневики «Рада» та «Самостійнісгь», місячники «Самостійна Думка» й «Українська Ластівка». Тому нижче подаю повністю вступну частину, резюме та розділи щодо обговорюваних видань.
Денис Квітковський і Аркадій Жуковський
Погляд зсередини безумовно може відобразити окремий розділ про пресу Буковини 1870-1940 років авторства Аркадія Жуковського та Дениса Квітковського в колективній монографії «Буковина. Її минуле і сучасне» (Париж-Філадельфія-Дітройт, видавництво "Зелена Буковина", 1956, стор. 616-659). Згадані науковці «грунтовно проаналізували народовецькі та національно-патріотичні видання, частково використали їх інформативні можливості для вивчення суспільно-політичного життя краю». Я подаю лише їх думки щодо обговорюваних видань та кілька загальних принципових тверджень.
Ретроспективний сучасний погляд на тижневик «Самостійність» і місячник «Самостійна думка» цілком достойно та ґрунтовно можуть представити дослідження «Українська преса Північної Буковини (1918-1940 роки)» М.Романюка (Львів: Фенікс, 1996) та його дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук «Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870-1940 рр.)» (Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, Київ, 2000). Також корисною для зацікавленого читача буде публікація: Василик Л., Попович Ю. Місячник «Самостійна думка» та тижневик «Самостійність» – речники українського життя на Буковині у міжвоєнний період (Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія Соціальні комунікації. №968. Вип. 3. 2011, стор. 46-51). У статті Ю.Попович «Роль газети «Самостійність» (1934–1937) у національному самовиявленні. Буковинців» (Український інформаційний простір, №1. Київ, КНУКІМ, 2013, стор. 252-259) досить цілісно висвітлено цей аспект.
Наведені й інші ґрунтовні аналізи української національної журналістики Буковини у міжвоєнний період читач може знайти у публікаціях та дослідженнях, які на даний час доступні у всесвітній мережі. Дослідники української преси Північної Буковини нагромадили значний масив наукових праць, які торкаються різних аспектів проблеми.
Представленими авторами для періодизації преси досліджуваного періоду враховано специфічність її становлення і розвитку, на які впливали два чинники: політична структура суспільства, яке зазнало австрійської та румунської окупацій (зовнішній фактор), і розвиток української суспільної думки (внутрішній фактор). Саме ці обставини визначили в історії розвитку преси в Північній Буковині два основних періоди: перший – доба австрійського панування (1870-1918); другий – період румунської окупації (1918-1940). У кожному періоді, своєю чергою, визначилося три найголовніші етапи становлення і розвитку буковинських українських часописів.
З наведених дослідженнь випливає, що на початку 1930-х років у Буковині постає організований націоналістичний рух. Його засновниками були О.Зибачинський, Д.Квітковський, С.Никорович, Л.Гузар, Іван та Петро Григоровичі та ін. О.Зибачинський був провідником Крайової екзекутиви ОУН (до неї входив і Д.Квітковський), яка поширювала свої впливи і на такі громадські легальні організації, як студентське товариство "Залізняк" та спортивне товариство "Мазепа". Багато націоналістичного елементу було в студентських організаціях "Чорноморе" і "Запороже". Саме в цей час побачили світ у Буковині два нові періодичних видання: місячник "Самостійна Думка" і тижневик "Самостійність". Відстоюючи інтереси українського народу, ці видання постійно відгукувалися на найважливіші події українського та світового життя, а різножанрові матеріали сприяли формуванню національної свідомості читачів, визвольних, державотворчих устремлінь. Цим завданням підпорядковувалися як підбір матеріалів, так і форма їх подачі. Здебільшого кожне число відкривала програмна публікація, відібрана редакцією чи підготовлена на замовлення сучасними авторами.
Василик Л. і Попович Ю. у своїй праці стверджують, що місячник «Самостійна думка» та тижневик «Самостійність» – речники українського життя на Буковині у міжвоєнний період. Ними висвітлено суспільно-політичні умови, в яких розвивалася національна журналістика Буковини під верховенством румунської окупаційної влади. Згадуються такі часописи 1920-1930-х років, як «Робітник», «Громада», «Народ», «Боротьба», «Рідний край», «Час» та ін. Особливо уважно розглянуто журнал «Самостійна думка» та газету «Самостійність», які репрезентували якісно нову ідеологію національного життя українців Буковини.
На їх думку, першою ластівкою суто націоналістичної преси на Буковині стала «Самостійна Думка» – літературний і громадсько-політичний місячник націоналістичного напряму. Ідея його видання виникла в 1929-1930-х роках серед членів українського академічного товариства «Чорноморе» у Чернівцях. До ініціативного комітету входили Ярема Канюк, Сильвестр Никорович і Денис Квітковський. У 1931–1932 роках виходили додатки до «Самостійної Думки» –«Самостійна Думка Української Матері» та «Державнотворча Трибуна Буковини».
Багато авторів зазначають, що матеріали преси Буковини періоду національного відродження (1928-1937) характеризуються активною реакцією на будь-які прояви колабораціонізму, відображають особливості пропаганди ідей боротьби за незалежність України. Саме в цей час побачили світ місячник "Самостійна Думка" і тижневик "Самостійність", що були носіями нової ідеології. Пропагуючи українську національну ідею, редакції цих видань вели постійну полеміку з різними політичними партіями і періодичними виданнями. При вкрай обмежених творчих, матеріальних і поліграфічних можливостях українська преса вела цілеспрямовану боротьбу проти румунізації, відстоюючи самобутність жителів Буковини, намагаючись зберегти їх від повної асиміляції. Кращі статті та кореспонденції часописів "Рідний Край", "Самостійність", "Час", "Самостійна Думка" написані на належному ідейному та публіцистичному рівні, наснажені психологічно й емоційно.
На думку дослідників, журнал «Самостійна Думка» послідовно відстоював інтереси українського народу, його матеріали сприяли формуванню національної свідомості українців. Більшість випусків журналу починалися програмною публікацією, відібраною з минулого чи замовленою і підготовленою сучасними авторами. З найближчих співробітників у перших роках „Самостійної Думки” треба згадати І.Карбулицького, С.Лакусту, К.Ластівку та інших. Тут же можна зустріти такі імена з-поза Буковини, як Д.Андрієвський, Н.Григоріїв, О.Грицай, П.Котович, О.Мицюк, М.Мухин, Є.Онацький, С.Русова, У.Самчук, С.Черкасенко, М.Шаповал, та ін. Як бачимо, коло авторів і дописувачів «Самостійної Думки» було широким, але досвіду у провадженні редакційної справи ще бракувало.
Заявлена засновниками мета журналу була просвітянською. Редактори видання за своїми переконаннями були націоналістами, і їх журнал мав відповідати цій суспільно-політичній лінії, але, як зазначають А.Жуковський, Д.Квітковський та Т.Бринзан, «це були націоналісти ідеологічно ще не сформовані».
Потрібно підкреслити, що характерною рисою першого року існування журналу був регіоналізм, лише у кінці 1931 року редакція “Самостійної думки” робить спроби розширити коло дописувачів. Це було пов’язано з рядом причин. Перш за все, тому, що “Буковина з Мармарощиною і Басарабією не мали ще досить сил, що своїми працями заповняли б журнал розміру “Самостійної думки” (5 аркушів книжкового формату)”. Друга підстава – потреба розширення читацької аудиторії “бо Буковина й Басарабія давали замало передплатників, а переплата була єдиним засобом існування журналу”. Окрім видавничого аспекту, існував й ідеологічний. Очевидно, що у цей період йде кристалізація політичних засад редакційної колегії “Самостійної думки”.
Виходив часопис до 1937 року і залишився в історії української журналістики як один з кращих літературних журналів міжвоєнного періоду. Разом зі своїми додатками відіграв важливу роль у розвитку національної свідомості українців Буковини (також Басарабії й Мараморощини, де не було взагалі своєї преси).
Поява «Самостійності» була явищем закономірним. Суспільно-політичні обставини, зокрема, невдачі у визвольних рухах 1917-1920 років, змушували буковинських діячів шукати нових шляхів до національного самовизначення. Особливо молодь прагнула нових форм боротьби. Тому вона підтримувала ті радикальні ідеї, які генерували М.Міхновський і Д.Донцов – найвідоміші теоретики українського націоналізму. Найчисельніша соціальна група населення, яка підтримала молодь у 1930-х роках, було селянство. Тому ОУН на Буковині в цей період зростає кількісно.
Львівський дослідник М.Романюк зауважує щодо «Самостійності», що «часопис протягом усіх років існування в міру сил сумлінно виконував обіцянки, дані читачам. Більшість матеріалів газети мали публіцистично-політичний характер, були орієнтовані на свого читача». «Самостійність», на відміну від «Самостійної думки», виявилася безкомпромісним органом у досягненні своєї мети. Очевидно тому, з одного боку, вона користувалася популярністю серед читачів, а з іншого, – викликала неприязнь румунської влади. Часто румунські жандарми переслідували, били, а то й арештовували читачів і популяризаторів «Самостійності».
Денис Квітковський свого часу зазначав, що газета була своєрідним «бунтом» молодої генерації політиків проти старших. А в одній із програмних статей у 1936 року «Самостійність» писала: «Нам закидають ненависть до жидів, москалів, поляків, але це брехня. Ми не ненавидимо нікого, ми лише любимо Україну. Ми хочемо для неї те, що належиться 40-мільйонній нації, що заселює одні з найбагатших земель».
За національно-патріотичну спрямованість, чітку ідеологічну позицію «Самостійність» відразу була заборонена поліцією: від 28 січня до 7 лютого, після 7 лютого вийшло два числа, а 22 лютого знову заборона до 10 березня.
Ю.Попович в своїй праці стверджує, що «націоналістичний осередок (П.Григорович, О.Зибачинський, Д.Квітковський), який видавав «Самостійність», намагався різними шляхами пропагувати ідеї націоналізму якомога ширше серед українців Буковини. З цією метою в газеті друкувалися публіцистичні статті, фейлетони, художні твори тощо, часто без підпису або підписані криптонімами чи псевдонімами. У «Самостійності» можна знайти багато художніх і публіцистичних творів, які привертають читача до пізнання власної історії. Чималу роль в утвердженні національної свідомості буковинців відіграли статті, що були присвячені визначним діячам української політики та культури – Т.Шевченкові, М.Костомарову, Ю.Федьковичу, М.Міхновському та ін.
Особливу увагу на сторінках «Самостійності» редакція приділяла проблемам молоді. Адже від того, яким буде молоде покоління, залежить майбутнє нації. Це питання важливе також тому, що українці не мали власної держави і молодь повинна була зробити те, що не зробили їхні батьки. Для того, щоб створити незалежну та сильну державу Україну, потрібно було виховувати людей сильної волі, з твердим характером та з християнською мораллю.
А.Жуковський і Д.Квітковський, характеризуючи «Самостійність», відзначали, що «за дуже короткий термін часопис став справді трибуною укранської Буковини. Багато молодих українських журналістів пробували своє перо на сторінках «Самостійності» і тим самим давали газеті багато свіжості й живучості».
Варто згадати й про той факт, що у 1935-1936 роках «Самостійність» мала популярні додатки: «Літературно-науковий додаток», «Спортивний листок» і сатирико-гумористичний журнал «Чортополох». Накладом «Самостійності» також вийшли два календарі на 1936 і 1937 роки з багатим літературно-історичним матеріалом до історії Буковини, Галичини, Басарабії, Мараморощини тощо (конфісковані румунською владою, але розповсюджені нелегально).
Аналітичне дослідження преси свідчить, що тижнева газета «Самостійність» розвивала ідеологію українського націоналізму, а провідну роль у діяльності часопису відіграв насамперед її редактор Денис Квітковський. Витончений політолог і талановитий журналіст культивував ідеї націоналізму як у редакційних, так і у власних статтях. Часопис виховував читацьку аудиторію на прикладах рідної історії, висвітлював найрізноманітніші питання, без яких не могла відбутися самостійна держава. «Без самостійної української держави не буде спокою в світі» – так редакція розуміла значення України.
1938 рік для української національної справи на Буковині став фатальним. Згідно з новою конституцією, Румунія перетворювалась на авторитарну державу. Закон «Про захист національної праці» остаточно дискримінував українців. Ліквідовувалися всі легальні політичні партії, товариства, які пропагували політичні ідеї, що суперечили інтересам Румунії. Тоді єдина українська газета, що протрималася до 28 червня 1940 року (день приходу на Буковину радянської армії) завдяки своїй лояльності до влади, була щоденна газета «Час» (та й то за рахунок збільшення кількості оголошень і, відповідно, зменшення власних матеріалів). Лише через рік було дозволено знову вихід часопису “Рада” (“незалежної газети української думки в Румунії”), яка мусила стати на позиції лояльності диктатурі. Створення профашистського тижневика “Християнське слово” теж яскраво показує атмосферу, що склалася в країні та в регіоні. Але це вже наступний період життя краю загалом і буковинської журналістики зокрема.
ДОДАТКИ
Анатоль Курдидик. «1 щоденник, 2 тижневики і 2 місячники. Український пресовий та видавничий рух на Буковині» (фрагмент) // «Дїло» №31, 6 лютого 1935 р., стор. 2-3.
Українська преса та періодичні видання на Буковині // «Буковина. Її минуле і сучасне». – Видавництво "Зелена Буковина", 1956, стор. 616-659.
08.03.2017