Український пресовий та видавничий рух на Буковині.
(фрагмент; подано повністю вступну частину, резюме та розділи, присвячені тижневику «Самостійність», місячнику «Самостійна думка» та їх додаткам)
Пересічний український громадянин мало що знає про українську пресу на Буковині. Знає хіба, що там виходить щоденник «Час», про який час до часу у краєвих часописах є вістка, що його припинила на стільки-то днів прокуратура – і мабуть більше нічого. Трохи більше знають про цю пресу українські редактори й журналісти: в їх руки часто попаде «Рада», «Самостійнісгь» або й «Самостійна Думка». Та тоді вони, направду, не знають: дивуватись чи ні.
Буковинська українська преса так відбігла своїм редакційним матеріалом і його технічним розміщенням від того, що звемо пресою, що іноді просто хочеться заломити руки й мимохіть насувається питання: Як таки може існувати така преса? Хто її читає? Невже на Буковині справді нема ніяких редакторів і журналістів?
Коли я був у грудні м[инулого] [року] в Чернівцях, я пробував відповісти собі на це питання на місці. Я відвідав усі українські редакції в цьому місті й мав змогу придивитись до багатьох річей, які щонайменш дивовижні. Цими поміченими хочу поділитись оце з читачами «Діла».
Кількість і якість буковинської преси.
Перш за все мушу зазначити, що українська преса на Буковині дуже небагата. Її репрезентують: щоденник «Час», що виходить в обємі 4 сторінок, такий сам величиною тижневик «Рада», подібний до неї тижневик «Самостійкість», літературно-науково-суспільний місячник «Самостійна Думка» і маленький місячник «Українська Ластівка». Як на українців, що їх в Румунії нараховують до міліона душ – кількість дуже маленька, тимбільше, що до тієї преси ніяк не зачислимо «Голосу Буковини», що має характер галицького «Селянина», виходить за державні гроші й обкидує болотом все національно-українське, чи інших рептильок, що їх українськими черенками друкують, зокрема в часі виборів, ріжні румунські партії. Це все експериментаторські зразки, цікаві для бібліотек та майбутніх дослідників нашої доби – і ні як не українська преса.
Правда, виходить ще на Буковині «Рідний Край» і «Молода Буковина», два тижневики, але, як побачимо нижче – це теж бібліофільські оригінали і своєрідне для румунських умовин, нам просто незрозуміле явище.
Годиться при цьому відмітити, що комунізуючої, взагалі лівої, української преси на Буковині тепер нема. Та, що є – національна й оперта, як її галицька посестра, – на передплатниках і добродіях.
Тижневик «Самостійність».
Маленькі дві кімнати Т-ва «Українська Школа» в Нар[одному] Домі у Чернівцях – це водночас редакційні домівки «Самостійности» й «Самостійної Думки». Може бути з того сусідства, (кожний часопис має окрему печатку) вийшла і подібність назви і подібність ідеольогії та напрямків: націоналістична. «Самостійність» – це насправді орган студентів і редагує її молодий, енерґійний ред[актор] Д.Квітковський, що встиг згуртувати біля себе тих своїх товаришів студентів, які вміють і хочуть щось написати. Звідси виходить і деяка молодечість та загонистість часопису; хоч інформаційна його частина незла й актуального українського матеріалу багато, хоч видно з нього питомий націоналістам тупет і зерву – часопис хворіє на всі хиби націоналістичної преси: жирування на скандалістиці, безосновні напади на ріжні організації й особи, багато фразеольоґії і т. д. А втім – зі свого побуту серед співробітників «Самостійности» я виніс вражініня, що буковинські націоналісти окремий відлом: за деякі їх думки й діла наші галицькі «Муссоліні» їх хіба розстрілялиб... Згадатиб тут хоч би їх заходи в урядових колах у справі свята в честь Федьковича, їх активну участь у виборах по боці „опортуністичної“ Нац[іональної] Партії і т. д. «Самостійність» має теж яких 2.000 прим[ірників] накладу, а цікаво, що дійшла вона, занесена студентами, аж на Бесарабію й у Мармарощину. Часті конфіскати приневолили редакцію піднайти теж собі «заступницю». Це орган «Молода Буковина», який ми в Галичині бачили тоді, коли «Самостійність» була припинена на деякий час. «Рада» і «Самостійність», обі по 3 леї, роблять поважну конкуренцію селянському випускові «Часу» і взагалі й самому тому щоденникові.
Місячник «Самостійна Думка».
В первопочинях великого формату (ніби «Життя і Знання»), тепер у вигляді книжки (ніби «Дзвони»), «Самостійна Думка» намагаються відіграти на Буковині ролю «Вістника» під ред[агуванням] Донцова – стати літературною і науковою та водночас політичною трибуною. При спеціальних румунських умовинах, зокрема тому, що покищо нема на Буковині ніякої «націоналістичної» індивідуальности, це завдання мусіло викривитись і якби не дописи Онацького, Сціборського та декого з варшавських «наців», то буковинськими силами «Самостійна Думка» не пішлаб далеко. Та проте, виходячи від 1934 р. зібрав цей одинокий літературний місячник біля себе деяку кількість молодих, початкових та кількох старших популярних робітників пера. З них, крім відомих вже й у Галичині Святослава Лакусти, Осипа Дуди, О.Задуми й інших, годиться ще згадати о. Корнила Ластівку, Івана Яремського, О.Яловеґо (з Бесарабії), Олесенка, талановитого Ореста Масікевича, І. Гаврицюка та Д.Квітку. Правда, ніодин з тих «письменників» не дав ще поважнішого твору; правда теж, що їх писання це скоріше популярний нарративізм ніж літературна творчість; алеж уже сам факт, що редакторові «Самостійної Думки», Сильв. Никоровичеві, вдалося згуртувати біля себе вгорі згадані прізвища, говорить – як на Буковину – багато.
Який наклад «Самостійної Думки» не встиг я допитатись. Виходить вона місячними випусками (64 стор.), в яких поруч добрих статей та творів надісланих зза кордону, поміщені і слабенькі. В Польщі цей журнал заборонений, але й на Буковині він не став досі виразником хочби якоїсь групи. Сіренький журнал – та й годі. Добрий з браку риби рак.
Оце й було би все – всі органи української преси па Буковині. Пять назв, невеличкі наклади, невисокий рівень – невесела ця преса, А проте мабуть небагато винні в цьому люди, що стоять біля часописів і працюють у них. Куди більш завинила в цьому незвичайно тверда дійсність сучасного політичного режіму в Румунії, загальна кріза і ще декілька причин, які, на жаль, не можуть бути темою цієї статті і які здалосяб окремо обговорити та насвітлити.
«Дїло» №31, 6 лютого 1935 р., стор. 2-3.
Додаткова інформація та пояснення до статті
«Час» – українська газета. Заснована 2 жовтня 1928 року, заборонена 28 червня 1940 року (в перший день приходу на Буковину радянської армії). Її видавцем був інженер Максим Глинський. Газета від першого дня міцно стала на захист всього українського: мови, історії, культури (з Вікіпедії).
«Українська Ластівка» – ілюстрований місячник для дітей, що виходив у 1933-1939 роках у Чернівцях у видавництві Товариства «Українська Школа». Редактори: Василь Якубович, Омелян Драчинський, Теофіл Бриндзан, Микола Гарас, Каєтан Горвацький (з Вікіпедії).
«Самостійна думка» – літературний і громадсько-політичний місячник націоналістичного напряму. Виходив у 1931-1937 роках у Чернівцях за редакцією Сильвестра Никоровича, при активній співпраці Олега Ольжича. Крім буковинських авторів, у «Самостійній думці» співпрацювали письменники та публіцисти Улас Самчук, М.Мухин, О.Грицай, В.Сімович, С.Смаль-Стоцький та ін. «Самостійна думка» – один із найкращих літературних журналів свого часу, що спричинився до духового виховання буковинців. Як додаток до «Самостійної думки» виходили «Самостійна думка української матері» та «Державно-творча трибуна України» (1931-1932), редаговані Сидонією Никорович (з Вікіпедії).
Місячник «Самостійна думка», за словами Дениса Квітковського, можна вважати «старшою сестрою» тижневика «Самостійність» (бо виходив з 1931 року і був близьким за духом).
«Самостійність» – націоналістичний тижневик, виходив у 1934-1937 роки у Чернівцях за редакцією Дениса Квітковського накладом 7 000 примірників. Мав великий вплив на молодь (від його назви націоналістів на Буковині звали «самостійниками»). Додатки: сатирично-гумористичний «Чортополох» (1936-1937), який редагував Орест Масикевич та, за деякими даними, – «Літературно-науковий додаток». Накладом «Самостійності» вийшли два календарі на 1936 і 1937 з багатим літературно-історичним матеріалом до історії західних українських земель тощо (з Вікіпедії).
Тижневик «Самостійність» знаходився під особливою “опікою” румунської влади і підлягав частим конфіскатам. Тому, щоби мати свій пресовий орган, націоналісти на Буковині віднайшли нового відповідального редактора й зареєстрували новий тижневик «Молода Буковина», яким замінено «Самостійність». Нова газета часто публікувала статті без підписів або подаючи лише ініціали. У березні 1937 року румунська влада остаточно закрила ці видання, як і їх «старшу сестру» «Самостійну думку».
«Рада» – політично-інформаційний тижневик, виходив у Чернівцях у 1934-1938 pоках. Редактор – Юрій Сербинюк. Видання стояло на платформі Української Національної Партії в Румунії і була речником реальної політики української спільноти на Буковині (з Вікіпедії).
«Дїло» – провідний часопис Галичини, її перший, найстаріший і впродовж багатьох років єдиний український щоденник (перше число було видано друком у Львові 1 січня 1880 року). Офіційний орган Української національно-демократичної партії і Українського національно-демократичного об'єднання. На початку 1920-х через цензурні переслідування видання часто змінювало назву: «Громадська думка», «Українська думка», «Український вістник», «Громадський вістник», «Свобода». Останній номер газети вийшов 6 вересня 1939 року.
Анато́ль-Юліа́н Курди́дик (літературні псевдоніми та криптоніми: Анатоль Бовшівський, Осій Гольтіпака, Осип Гольтіпака, Рогатинець, Осій Г., О. Г., АКА, Ака, А. К., а. к., ак., А. а.; народився 24 липня 1905 в місті Підгайці, Галичина, Австро-Угорщина, нині Тернопільської області – помер 25 червня 2001 в місті Вінніпеґ, Канада) – український письменник, поет, журналіст, громадський діяч, упорядник книжок, автор передмов і приміток до книг.
Архаїзми, історизми та авторські скорочення збережено, зокрема не вжито і апостроф, якого в оригінальному тексті нема через відсутність тоді українського шрифту.
Виявлені грубі помилки набору виправлено. Скорочені слова розкрито у квадратних дужках.
08.03.2017