Чужинці про музикальність українців.
Музикальністю українського народу, здавен давна цікавилися чужинці. Писав вже про це у своїх вражіннях із подорожі по Україні ще Павло з Алеппо в половині XVII в. Тепер же також італійська преса виявляючи зацікавлення всім тим, що торкається України і українців, згадує про їх музикальність. Стаття на цю тему появилась навіть в "Ґазетта Іоніка" (з 3. січня 1942), яка виходить на острові Корфу. Автор її виявляє не абияке ознайомлення з українською музикою і навіть і з українською мовою (подає цілком вірні переклади таких українських слів, як "гай", "весна", "бандура", "торбан" тощо).
Стаття починається твердженням, що "з поміж словянських народів, українці здобули собі назву "італійців" і то завдяки свойому незвичайно розвиненому музичному чуттю та безчисленній кількості ними витворених пісень..." Переходячи до характеристики народніх українських пісень, автор пише: "Українська народня пісня дуже різноманітна щодо джерел твого натхнення, переходячи повну ґаму від селянської ідиллі до козацької баляди героїчно-траґічного забарвлення. Вся історія і ввесь розвиток української музики має свою вірну документацію в народніх піснях, що передаються усно з покоління в покоління, тим часом, як перші писані пісні зявляються тільки в XVII ст." "Поміж найдавнішими українськими піснями треба відзначити обрядові пісні, що тісно звязані з народніми звичаями. Вони походять ще з передісторичних часів а особливого значіння набирають ті з них, що звязані з похороном та оплакуванням покійників..."
Схарактеризувавши коротенько інші роди українських народніх пісень (колядок, щедрівок, гаївок, веснянок, купальських та обжинкових пісень), автор зазначає, що "з обрядових піснях українського народу ми маємо на місці речітативу справжню мельодію, яка ритмічно повторюється в кожній строфі. Ця форма співу потім віднаходиться в козацьких епічно-ліричних балядах — "думах".
"Характеристичний елемент українських народніх пісень це — перевага мольової тональности над дуровою і паристих темпів 2/4 та 4/4 над непаристими, як 3/4, 3/8 і т. д." Хроматизація мольової ґами явище доволі пізне, але воно дуже відріжняє українські пісні від московських".
Поміж більшими українськими музиками, автор відзначає перш за все Бортнянського (1751—1825), що "студіював в Італії", і написав 25 духовних концертів (українська "Книга Знання" подає 35 духовних концертів. — Прим. Є. О.), 12 Тебе Бога Хвалим (в дійсності 14 — Є. О.) і деякі опери, як "Алкід", "Креонт", "Сокіл" та інші муз. твори.
З інших українських композиторів, автор згадує ще Артемовського, що "і сам був співаком", як незабутнього творця опери "Запорожця за Дунаєм", "що мала великий успіх", та Миколу Лисенка, автора "Різдвяної Ночі", "Тараса Бульби", "Ноктурну" та "Наталки Полтавки". На думку автора, Лисенко відомий не стільки цими своїми операми, як досліджувач української народньої музики, та творець сольової музики для співу на слова славного Шевченка.
Не відзначивши інших українських композиторів, автор закінчує свою корисну інформаційну статю коротким переглядом впливів української музики на музику всесвітню:
"Зі скарбу української народньої музики користали численні словянські та західньо-европейські музики. З перших вистарчить пригадати "Князя Ігоря" Бородіна, "Черевички" Чайковського, "Майську Ніч" Римського-Корсакова та "Сорочинський Ярмарок" Мусорґського. Що до інших, то, поминувши "Мазепу" Ліста, ми знайдемо українські мельодії в Моцартовому "Пірвання з гарему" і навіть в Бетовені. Поміж сучасниками, українські народні мельодії натхнули італійського композитора Вольф. Ферарі, що написав "Спогади з України".
Як бачимо, стаття ця далеко не вичерпна, але — в рямцях обмеженого тепер часопису — дає непоінформованому читачеві доволі ясне уявлення про самостійний розвиток українського музичного ґенія.
Італійські архітекти в Україні
Зпоміж статтей культурно-історичного характеру, присвячених Україні, що облетіли значне число провінціональних італійських часописів, — не можемо проминути дуже багатої на інформативний матеріял, цікавий і для українських читачів, статті п. Р. В. про "Італійських архитектів в Україні", написаної з приводу звільнення Одеси від большевиків, що позначили свій шлях відступу численними руїнами. Автор побоюється, що серед цих руїн знайдуться й численні твори італійських митців, автор пригадує перш за все талановитого Джакома Кваренґу, що вибудував в 1794—95 роках прегарну палату в Лялічах, на Чернігівщині, для ґр. Завадовського, та склав чимало проєктів для інших будов в Україні. Численні італійські архитекти, зaняті розбудовою Петербурга, не маючи можливости приїхати на Україну особисто, пересилали туди свої проєкти, як робив, наприклад, Луїжджі Коста, що проєктував собор у Сімферополі, арсенал та ринок в Новочеркаську, мечет у Тифлісі та інші будинки. Київ, що вже в половині XVIII ст. мав у себе прегарну Андрієвську церкву, твір Вартоломея Растрелі, в XIX ст. гостював у себе, як професора будівництва, Вінченца Береттія, що вибудував київський університет, дворянський інститут для дівчат та астрономічну обсерваторію (?). Розбудову зруйнованого Батурина було доручено Італійцеві Антонієві Ринальдові. Але найбільшу діяльність виявили італійці в Одесі, що в великій мірі була вибудована за проєктами і під кермою італійських архитектів. Сучасна Одеса повстала фактично в 1794 р., коли неаполітанець Джузепе Де Рібас, який був адміралом російської фльоти, став першим головою цього міста, здобутого від турків. Підчас Дерібасового урядування італійці знаходили в Одесі дуже гостинне прийняття, так, що вже після трьох років на 7000 мешканців 800 були італійці, які займались торгівлею та мореплавством. Наступник Де Рібаса, князь Воронцов, продовжував протеґувати італійців, цінячи особливо їх артистичні здібності. Поміж першими будівничими Одеси варто відзначити особливо Франческа Фраполі, що перебрав в свої руки керування будовою міста та постійно притягав з Італії чи то робітників спеціялістів чи то різний будівельний матеріял, як мармор, цеглу і т. д. Творчости Фрапелі Одеса завдячувалa, крім звичайних житлових домів, судовий міський театр, що пізніше згорів, і собор, що зі своєю дзвіницею на 82 метри заввишки, був одним з більш помітних будинків Одеси, але — кілька років тому — був цілковито зруйнований большевиками так, що з нього не залишилось ніякого сліду.
Джорджо Торічелі вибудував в Одесі Воведенську церкву, двір купців, Себаніївський міст та католицький костел; Франческо Моранді палату баронів Marc, з мозаїчними підлогами Баніні.
Значні сліди по собі залишив сарденський архитект Франческо Боффо, що збудував давню біржу, гарну палату в ренесансовім стилі, що пізніше була осідком міської управи, а потім — за большевиків — осідком Виконавчого Міського Комітету. — Боффові належать теж губернаторська палата, лютеранська церква св. Павла, міський шпиталь та палата Воронцових над морем із клясичною кольонадою.
Окрім цих творів визначних італійських мистців, італійським архітектам належать ще багато інших будинків, як Археологічний Музей, Міська фібліотека, Петропавловська церква, Музей Природничих Наук, Кредитний Банк, різні гостинниці, школи, приватні будинки. Перший загальний плян Одеси був розроблений також італійцями.
"Скілько з цих творів італійського творчого ґенія та італійської праці зникло, а кілько залишилося — закінчує автор свою статтю, — нам невідомо. Але тепер, коли гарне місто Чорного моря, звільнене від большевицького варварства, можемо тільки побажати, щоб наші артисти, йдучи слідами попередників в їх подиву гідній творчості, повернули Одесі, відбудуванням давніших будинків та збудуванням нових, той монументальний вигляд, що були надали їй італійські піонери в перші десятиріччя її існування".
[Краківські вісті]
01.03.1942