Володимир СЕМКІВ

Казки є універсальним метафоричним жанром, який надається для інтерпретації реалій. Із заголовка до цього тексту вже очевидно, що йтиметься про рішення Солом’янського суду Києва щодо арешту голови Державної фіскальної служби Романа Насірова. Основна алюзія з українською народною казкою ховається все ж у назві суду, натомість можливі аналогії щодо персонажа нехай залишаються на відповідальності читача та його фантазії.

 

 

Втім, метафора спрацьовує не лише з назвою, а й зі змістом казки. Із «Солом’яного бичка» ми пам’ятаємо, що зав’язка починається, коли до Hand Made-істоти починають липнути звірі. Драматургічна композиція вичерпується тоді, коли герої приносять для власників солом’яного бичка всілякі дари на подяку за своє звільнення. Роман Насіров у арешті – це фаза зав’язки. Контролер за сферою податків держави у 2015-2017 роках, фігурант «справи Онищенка», він своїм насмоленим боком тягне донизу шерег впливових українських політиків (аж до президента Петра Порошенка, звинуваченого Олександром Онищенком у корумпуванні народних депутатів).

 

Слідство вважає, що голова Державної фіскальної служби України протягом ‎2015–2016 років, діючи в інтересах Онищенка, особисто прийняв низку рішень про розстрочення податкового боргу та зобов'язань ТОВ «Фірма "Хас"», ТОВ «Карпатнадраінвест», ТОВ «Надра Геоцентр». Оцінка збитків – 2 млрд грн. Онищенко ж у своїх заявах говорить про те, що ці оборудки обумовлювали з Банковою. Для нього гучні зізнання зі згадками про співпрацю з президентом стали найкращим способом захисту від переслідувань з боку правосуддя.

 

Фальшива поведінка Насірова при спробі уникнути арешту спричинила хвилю суспільного обурення, котра вилилася у «громадський арешт» голови ДФС між вечором неділі, коли завершився термін затримання фіскала, і ніччю на вівторок, коли Солом’янський суд нарешті ухвалив своє рішення. За три минулі роки в Україні ще не садили жодного чинного чиновника такого високого рангу. І жодному не пропонували такої великої застави – 100 млн грн (хоча Антикорупційна прокуратура вимагала 2 млрд грн).

 

У цій історії слід обов’язково висвітлити ще одну сюжетну лінію – лінію Національного антикорупційного бюро. НАБУ переживає першу кризу свого становлення. Відсутність гучних справ у доробку бюро, помножена на інституційну та кадрову недосвідченість (за котру НАБУ картали і при проведенні операції у лікарні «Феофанія»), дозволила розпочати кампанію дискредитації цього правоохоронного органа. На черзі – аудит Антикорупційного бюро. Негативний висновок аудиторів – єдина причина для дострокового звільнення директора НАБУ. І от власне на цьому етапі бюро приймає рішення про затримання й оголошення підозри голові Фіскальної служби.

 

Юлія Мостова у свіжій статті для «Дзеркала тижня» пише: Насіров – «правильно вибраний НАБУ кінчик клубка». На її думку, справа голови ДФС – це важіль запуску дострокових виборів.

 

Декотрі з учасників акції проти Насірова називають «справу Укргазвидобування» «українським Уотергейтом».

 

Z поспілкувався з менеджером антикорупційної групи «Реанімаційного пакету реформ» Олександром Лємєновим щодо того, якими наслідками для Петра Порошенка може обернутися «справа Насірова», а з директором Центру близькосхідних досліджень Ігорем Семиволосом – про те, як боротьба з корупцією в Україні може завершитися руйнацією державних інституцій.

 

Олександр ЛЄМЄНОВ:

 

"Насіров уже не повернеться"

 

 

– Які політичні наслідки арешт Романа Насірова матиме для президента України Петра Порошенка?

 

– За нашими даними, Адміністрація президента включить усі механізми для того, щоб урятувати Насірова в апеляції. Відомо, що до того часу вносити застави не будуть – покладаються на рішення апеляційного суду. Розуміємо, що в нього є велике бажання (а, не виключено, і можливість) вийти на свободу в апеляції.

 

Якби Романа Насірова посадили, це мало б колосальні наслідки для держави. Навіть зараз ми бачимо: інститут політичного даху протік. Щодалі, то відчутніше це проявлятиметься. Насіров, як ми розуміємо, був прямо причетний до «справи Онищенка». Сам Онищенко стверджував, що політичний дах і політичну згоду на ці схеми реструктуризації боргів давав безпосередньо президент України. Тому це вплине прямо на президента.

 

– Як ви оцінюєте заяву Порошенка, який після арешту Насірова сказав, що НАБУ – «незалежний», «ефективний» антикорупційний орган?

 

– Президент дистанціюється від цього скандалу, він розуміє, які репутаційні ризики містить ця справа. Він хоче бути переобраним на другий термін, а з іншого боку – не може здати Насірова.

 

– Що він вибере: рятувати його до останнього чи піклуватися про репутацію?

 

– У публічній площині президент всіляко намагатиметься дистанціюватися від справи Насірова, а найближче оточення Порошенка рятуватиме голову ДФС усіма силами. Бо, не дай, Боже, Насіров почне говорити – тоді посиплеться все. Це дуже серйозно. Він знає дуже багато. Занадто багато. Він міг би піти на співпрацю зі слідством і дати викривальні свідчення. Тоді можна було б цілу когорту корупціонерів притягнути до відповідальності. Але є великі сумніви, що він почне говорити.

 

– Наскільки ймовірно, що Насіров збереже посаду?

 

– У мене нема сумнівів, що його звільнять. Тим більше, що це «хлібна» посада. Дуже показово, що Гройсман відразу після цього отримав виконувачем обов’язків голови ДФС Мирослава Продана – вихідця з Вінниці. Охочих на цю посаду завжди багато. А Насіров уже не повернеться. Його політична зірка згасла.

 

– Якими будуть політичні наслідки «справи Насірова» для НАБУ? Ми бачимо, що розпочалася кампанія проти бюро як непрофесійної інституції (і це проявилося під час операції у «Феофанії», коли з дій детективів збиткувався навіть генеральний прокурор). Зараз готується аудит НАБУ, загострюються протиріччя із керівником Антикорупційної прокуратури Назаром Холодницьким…

 

– Холодницький усунувся від цієї справи – але водночас ми бачимо, що він дав простір для діяльності прокурорів. І ці дві особи дійсно відпрацювали в суді на всі сто відсотків, вони молодці. Слід враховувати, що НАБУ – слідчий орган, а Генеральна прокуратура здійснює процесуальне керівництво і підтримує державне обвинувачення. Тому, звичайно, ГПУ негативно реагуватиме на роботу НАБУ і розповідатиме про процесуальні порушення, які нібито допустило бюро. Насправді порушень не було. Просто йде колосальний спротив. Адвокати [Насірова] – зовсім не дурні люди, вони витискали максимум із ситуації – і, мені здається, Насіров мусить бути їм сильно вдячним. Та, навіть попри це, суддя присудив йому арешт. Інша річ – там же вимагали 2 млрд грн застави, а дали 100 млн.

 

Чи є тут елемент політичної боротьби? Так, можливо. Але це точно не політично заангажована справа. Для НАБУ це не гра в політику. Те, що бюро хочуть втягнути у політичні баталії – це безумовно. Не завжди вони можуть відбитися від того всього. Сподіваємося, політичних факторів тут не буде – все відбуватиметься винятково у рамках кримінального провадження.

 

– У чому полягала тактика адвокатів? Все одно ж вийшов арешт, хоч як вони не старалися з «медичними» трюками.

 

– Це стандартні способи затягування або зриву процесу: клієнт хворий, не можна обійтися без лікарні… Їм не вдалося досягнути успіху лише через те, що було вжито контрзаходів, які не дали можливості вивезти Насірова з суду. Вони не сподівалися, що під судом ночуватимуть сотні людей, що в суді вдень і вночі перебуватимуть народні депутати. Не сподівалися, що їх будуть блокувати – а точніше, очікувати – під будівлею суду. Вони зі всіх сил намагалися його врятувати – просто їм це не вдалося.

 

– Ви казали про те, що вирок Насірову справить великий вплив на явище політичного «дахування» в Україні. А сам факт, що голова Фіскальної служби потрапив у ізолятор – хоч яким би не був вирок – цей факт на щось впливає?

 

– Звичайно, це сильно по всіх ударить. Ви знаєте, на чому тримається нормальне суспільство? На довірі. На суспільних договорах, на довірі громадян один до одного, на довірі громадян до влади, громадян до бізнесу, бізнесу до влади. У нас в Україні нема довіри. А є замість цього корупційна довіра: панібратство, непотизм. Всі вони (корупціонери, – Z) понятійно перебувають у комфортній ситуації. Вони вважають, що коли домовилися і працюють разом, то можуть не хвилюватися за можливість покарання. А тут раптом – такий прецедент. Тому, як на мене, це сигнал для кожного службовця, який бере участь у тіньових домовленостях, схемах: політичний дах може не врятувати. Дах пустив тріщину і просто протече, як і сталося у випадку з Насіровим.

 

Ігор СЕМИВОЛОС:

 

"Не боротьба з корупцією, а боротьба за політичний вплив"

 

 

– Пане Ігорю, Ви відгукувалися скептично про громадські акції, що супроводжували арешт Насірова, – поясніть, чому?

 

– Я не маю ніяких взаємин із цією людиною і не хочу його виправдовувати – може, він і справді провинився. Та ми мусимо зійтися на тому, що закон універсальний, а не вибірковий. Є таке поняття, як презумпція невинуватості. І кожна людина має право на захист. А коли виникає натовп, який вимагає крові, то питання захисту в принципі стає неможливим або значно ускладнюється. Особа, яка займає таку високу посаду, яка є ненависною для багатьох людей у силу своєї посади – апріорі вважається винною. Адже ми бачили й чули ці розмови – в них нема жодних сумнівів у його вині. Фактично, суспільство відмовляє людині в захисті. Це мене найбільше лякає.

 

Наше суспільство прагне справедливості – але прагне справедливості лише так, як воно хоче, або як хоче та чи інша частина. Тобто ми хочемо бачити справедливість – але лише цю справедливість, жодну іншу. Справедливість – категорія не універсальна, «виміряти» її дуже важко, вона залежить від індивідуального сприйняття. Боюся, що в нашому суспільстві багато хто з активістів, громадських організацій, «антикоруціонерів» занадто захопилися цим відчуттям справедливості, яке може призвести до дуже небезпечних речей, до революційної гільйотини.

 

– Чому Ви називаєте це «небезпечними речами»?

 

– Наше суспільство справді хворе корупцією. Це стосується не лише високопосадовців, а й широкого прошарку людей. Корупція – це частина нашої культури. Це явище, яке існує поряд із нами, є як даність. Другий момент: ми маємо справді боротися з корупцією. Для того, щоби ця боротьба була ефективною, суспільство має мінятися. А є небезпека – і саме про неї я хотів сказати – що боротьба з корупцією підміняється політичною боротьбою. Створюється ціла група партій, які проголошують, що вони борються з корупцією, автоматично стверджуючи, що партії-опоненти – це ті, хто корупцію заохочує. Боротьба з корупцією стала частиною політичного дискурсу. Ідеться не про ту корупцію, якою власне мають займатися інститути, уповноважені на таку роботу, а скоріше про проголошення політичних гасел.

 

По-друге, ми маємо, по суті, конкуренцію правоохоронних органів. Це непогано, з одного боку. З іншого – абсолютно неприпустимо, що НАБУ при певних обставинах може перетворитися на опозиційний інструмент щодо інших інститутів держави. Якщо НАБУ буде інструментом, який може перебувати під впливом опозиційних політиків, а Генеральна прокуратура буде органом, на який впливають, умовно кажучи, політики, котрі перебувають у виконавчій владі – що ми тоді отримаємо? Ми отримаємо ситуацію з повним розвалом усіх інститутів. Замість того, щоби з корупцією боролися інститути, щоби вони підходили до цього системно, а парламент відповідно приймав би закони, які дозволяли б обмежити можливості для корупційної діяльності – ми бачимо лише боротьбу за політичний вплив на інститути, а не боротьбу з явищем корупції.

 

Понад те, у ситуації, коли суспільство входить у такий серйозний клінч, то про боротьбу з корупцією можна буде забути. Будь-яке звинувачення протилежної сторони в корупції сприйматиметься нею (тобто протилежною стороною) як політичні репресії. Розумієте, куди можемо дійти, якщо зараз ми готові заплющити очі на порушення процедури? Ми відштовхуємося від одного світу і йдемо в інший світ, де існує лише насильство. І там ми чудово почуватимемося, тому що в умовах насильства, в умовах війни всіх проти всіх можемо мобілізувати своїх прихильників. І нам не треба пояснювати, чому ми ні дідька не змогли зробити, чому ми виявилися ні на що не спроможні, чому ми, народні депутати, не здатні виробити закони, які дозволили б обмежити корупційний вплив. Ні, ми тут займаємося іншим, тому що ми вже всі в очікуванні виборів.

 

– Невдоволення антикорупційною політикою, як і скандал із Роман Насіровим, нагадують приказку про танго, для якого «потрібні двоє». Тобто якби влада демонструвала волю до викорінення корупції, якби вона почала відмовлятися від політичної корупції – то таких збурень не виникало би.

 

– Це хороша теза, але переважна більшість тверджень про політичну корупцію залишається голослівними. Політична корупція – доволі складна. Вона потребує доказів, а доказів переважно немає. В умовах, коли відсутня довіра до інститутів, довіра між людьми, між групами впливу чи політичними партіями – суспільство дуже легко сприймає будь-яку інформацію, котра стосується корупції чи яких завгодно негараздів. І сприймає на віру – тому що це та інформація, яку люди хочуть почути. Люди хочуть чути, що в тому, що вони живуть погано, винні корумповані політики, які заважають їм жити. Просто психологічно так комфортніше.

 

Я не кажу, що це основна проблема (бажання перекладати відповідальність на інших, у цьому разі – на владу, на політиків, – Z) – у нас є і економічні, і політичні, і корупційні, звичайно, проблеми. Але подивімося на речі реально. У всьому світі йде війна за доступ до ресурсів. В усьому світі існують певні домовленості про те, яким чином розподіляються ресурси. Це не лише українська проблема – і це взагалі не нова проблема. У нас немає, та й не було ніколи, відкритого доступу до ресурсів. В умовах обмеженого доступу апріорі є люди, які отримують більше ресурсів, є групи, які отримують менше. Тому треба або взагалі міняти систему (треба бути реалістами, що наразі це неможливо: ми не маємо суспільства з відкритим доступом, суспільство не готове до такої перебудови суспільних відносин) – або ми мусимо визнати, що у нас завжди існуватиме ситуація, в якій одна група може отримати більше ресурсів, а інша – менше. І вони будуть боротися одна з одною – в тому числі намагаючись мобілізувати електорат, у тому числі звинувачуючи один одного у політичній корупції.

 

Значною мірою розмови про корупцію – це просто розмови. Це відчуття, яке поширюється разом із відчуттям, що все погано в країні, що нічого не змінюється, що стає гірше і гірше. Ці розмови ми чуємо щодня. І, наприклад, у рейтингу сприйняття корупції Україна завжди опиняється серед задніх – ці рейтинги базуються на відчуттях людей. А вони – отакі. На емоції людей не впливають аргументи про те, що змінилося в тій сфері чи змінилося в іншій. Врешті-решт, попри все, арешт Насірова – це також частина тих змін, які відбулися. І ця дискусія, в якій ми беремо участь, – це теж частина змін.

 

08.03.2017