Розмова з головою Центру політичних студій та аналітики Віктором Тараном

 

У перші дні березня Росія почала перебирати під свій контроль підприємства української юрисдикції руками контрольованих екстремістських організацій «ДНР» і «ЛНР». Цю акцію на територіях ОРДіЛО гучно називають «націоналізацією» й обґрунтовують її небажанням миритися з блокадою та іншими неприємностями, завданими «кієвской властью».

 

Операція «націоналізація» справді спрямована проти держави. Але видно навіть невтаємниченому, що водночас вона б’є по Рінатові Ахметову – олігархові, котрому протягом трьох років вдавалося стояти «на розтяжці» між Україною та Росією (як пишеться у свіжій заяві SCM, «ми – одна з небагатьох сполучних ланок між контрольованими і неконтрольованими територіями України»). Під експропріацію втрапило кілька потужних підприємств із бізнесової імперії Ахметова, хоча наразі відвертого нападу зазнали лише об’єкти, котрі не мають зв’язку із промисловістю, – стадіон «Донбас Арена» та регіональне відділення «Укртелекому». Зважаючи на це, структури Ахметова заявили про припинення роботи гуманітарного штабу, який функціонував на стадіоні, а також оголосили про припинення послуг зв’язку на окупованих територіях.

 

Як випливає із телефонних розмов ватажка руху «ДНР» Олександра Захарченка, що їх оприлюднила Служба безпеки України, більшість масних підприємств планують передати під контроль улюбленого олігарха «сім’ї Януковича» – Сергія Курченка.

 

Операція не була спонтанною. Ще в середині лютого (до того, як блокада залізниці стала мейнстрімом у медіях) український журналіст Сергій Головньов опублікував документи, що свідчили про намір Росії побудувати холдинг із низки підприємств Донбасу. Москва сподівається, що ОРДіЛО перестануть бути для неї обтяжливим дотаційним регіоном, ще й має надію певним чином заробити гроші. Водночас це нагода підштовхнути Україну до економічної кризи. На тижні в уряді відбулася нарада з металургами, під час котрої лунали страшні цифри: нестача сировини, втрата експорту, мільярдні збитки (орієнтовно $3,5 млрд), масові звільнення (75 тис. робочих місць).

 

Голова Центру політичних студій та аналітики «Ейдос» Віктор Таран вважає, що Росія розпочала агресивну кампанію дестабілізації ситуації в Україні, в котрій саме Ахметову відведено роль баласту, що має потягнути цілу державу на дно.

 

«Ахметова цілеспрямовано грабують і добивають… Ослаблення має дві ключові цілі: схилити його на збереження фракції "Опполоку" та змусити не пручатися сценарію "перевибори". Очевидно, що між "перевиборами" та "втратою підприємств" Рінат обере перший варіант», – написав Таран на своїй сторінці у Facebook. І саме восени, зважаючи на зростаючий вал проблем, як передбачає Таран, «ми матимемо скрутну ситуацію в економіці, кризу платіжного балансу та втрату темпу із проведенням реформ».

 

У розмові із Z Віктор Таран також каже, що Росія, ймовірно, перейшла до нової стратегії щодо Донбасу – формальної окупації території.

 

Ахметов у товаристві Курченка: знимка з попереднього життя

 

ТРЕБА ДАТИ СОБІ ЧЕСНУ ВІДПОВІДЬ: ЩО РОБИМО ІЗ ДОНБАСОМ?

 

– Пане Вікторе, у своєму дописі на Facebook Ви виокремлюєте персональну роль Ріната Ахметова в розгортанні подальшого протистояння довкола Донбасу і подаєте його як основного адресата «націоналізацій». Чому він, на Вашу думку, перестав влаштовувати Росію?

 

– Ахметов став основним адресатом спорадничо. Співпало кілька факторів, які вивели його на перший план, хоча на початковому етапі, коли починалася блокада, він не був основним адресатом.

 

Якщо говорити про причини, то Ахметов сьогодні є держателем голосів у парламенті. У Верховній Раді є низка депутатів, які орієнтуються на нього: за різними оцінками, до цієї групи входить 20-40 осіб. Його загалом влаштовувала сьогоднішня соціально-економічна та політична ситуація, він не був зацікавлений у якихось кардинальних змінах, зокрема у дострокових виборах. Ахметов був вписаний в умовний сценарій стабілізації, який передбачав розрив фракції «Опозиційного блоку». За рахунок лояльних до нього депутатів можна було б стабілізувати роботу парламентської більшості. Але цей сценарій не влаштовує Москву, тому що вона грає в інший сценарій: Україна – це failed state, країна, в якій постійно виникають політичні, економічні та соціальні проблеми, регулярні кризи. Росія вирішила, що олігарх буде хорошим об’єктом для удару. Тому вони спершу й взялися за Авдіївський коксохім, який належить Ахметову.

 

– Але у попередні три роки Росія спокійно толерувала Ахметова. Що змінилося?

 

– Три роки Росія намагається розхитати ситуацію в Україні. Три роки вона веде війну проти України. Але ми говоримо не лише про військові дії, а й про спробу зірвати роботу державних органів. Ідеальний варіант – дестабілізувати діяльність парламенту. Певні спроби розхитати ситуацію були завжди, але раніше Ахметов не відіграв ключової ролі для життєздатності парламенту: існувала велика коаліція у триста голосів, і ті кількадесят голосів [депутатів Ахметова] нічого не важили. Зате коли коаліція опинилася на межі розпаду, коли парламенту почало не вистачати голосів – роль Ахметова зросла. Ризик, що Ахметов стане стабілізуючою – хоч як би це дивно не лунало – фігурою і викликав таку реакцію у Росії.

 

– Раніше жодна сторона не намагалася встряти із Ахметовим у відкритий конфлікт – маю на увазі українську та російську сторону, – усвідомлюючи його впливи й авторитет на Донбасі. Чи має він ці впливи зараз? Чи є для Росії якийсь ризик у тому, що вона палить мости?

 

– Росія не палить мостів. Якщо ви подивитеся на рішення, які оголосили маріонетки Росії з ОРДіЛО (а ми розуміємо, що насправді за цим стоять не вони, а саме Росія), то йдеться про «гібридну націоналізацію». Поки що вони говорять про введення «зовнішнього управління». Крім того, вони наразі захопили тільки «Донбас Арену» і приміщення «Укртелекому». Що ж до інших підприємств, то SCM і ДТЕК переконують – іншої адміністрації там [на підприємствах] нема. Мені це нагадує приклад із бандитами, які ввечері зустрічають людину на вулиці і, приставивши ножа до грудей, вимагають: «Або ти віддаси гроші й зробиш так, як ми скажемо (а тобі, можливо, навіть щось залишимо) – або ми тебе вб’ємо». Така сама історія з Ахметовим. Йому можуть пообіцяти спокійне життя, якщо він гратиме за правилами Росії.

 

Блокада залізниці на станції Кривий Торець

 

– Чутки про «націоналізацію» з’явилися ще в лютому. На Вашу думку, чи була українська влада готовою (або не готовою) якось втрутитися у події раніше, щоби сьогодні не заявляти про ризик падіння?

 

– Якщо ми говоримо про непідконтрольні території, то українська влада фізично не може бути готовою чи не готовою до будь-яких подій, бо ми не маємо впливу на ці території, поки їх не відвоюємо. Щодо готовності, то вона передбачає, що Україна мусила б цілеспрямовано почати будівництво нової інфраструктури для забезпечення цих підприємств [які втратили виробничий зв'язок із підприємствами на окупованих територіях]. Наприклад, для Авдіївського коксохімічного заводу треба було будувати нові коксові шахти, прокладати нові залізничні дороги. Усю цю інфраструктуру створювали за Радянського Союзу десятки років, туди вкладали шалені гроші. Очевидно, що Україна дозволити собі таких витрат зараз не може.

 

– Тобто аргумент про «безальтернативність» – слушний?

 

– Якщо йдеться про безальтернативність вугілля із Донбасу (на засіданні енергетичного штабу, присвяченому питанню блокади на залізниці, Володимир Гройсман заявив про те, що в найближчі кілька років Україна не має альтернативи, крім як постачати вугілля групи «А» із окупованих територій, – Z), то вугілля треба не просто купити, а ще й привезти. У нас лише один порт – в Одесі – готовий приймати вугілля. Потужність – мільйон-півтора мільйона тонн на рік. По-перше, цих обсягів буде недостатньо. По-друге, це вугілля ще треба доставити у Донецький регіон – а це теж проблема, зважаючи на залізничну інфраструктуру. Чи можна бути до цього готовим? Ми ж ніколи не думали, що в нас почнеться війна.

 

– Фактично, Україна опинилася у заручниках. Окупований Донбас виявився методом економічного тиску, способом шантажу… Залишатися в такій хиткій позиції нам же небезпечно.

 

– Це не питання економічного тиску і шантажу. Просто ми мусимо дати собі чесну відповідь, у якому форматі працюємо з цими територіями. У 2014 році ми зайняли позицію, котра декларує наш намір реінтеґрувати ці території. Підписали мінські угоди. Тобто, попри події на фронті, намагалися зберегти соціальні й економічні відносини з цією територією. Тоді з таким підходом погодилися всі. Жодна політична сила не казала, що ми хочемо від цих земель відмовитися. Очевидно, якщо зміниться дискурс у владних колах та суспільстві, і більшість підтримає ідею відмовитися від цих територій, якщо ми скажемо, що Росія там назавжди – тоді треба розбудовувати відповідну інфраструктуру на нашій території, розуміючи, що це мільярди у грошах і роки у часі. Ми тоді позбудемося елементу цього шантажу, але будемо змушені чесно сказати, що ми цей реґіон втрачаємо. Примирення з людьми, які залишаться на тій території (а російські телеканали й так «годують» їх пропагандою, що «хунта» їх прирекла на злидні, грошей не дає) буде вже неможливим. Воно важке і зараз... 

 

Україна опинилася у важкому трикутнику з політичних інтересів, економічних інтересів і людських життів. Приймати рішення дуже складно. Грань, на якій ми можемо балансувати, дуже тонка. Це виклик усім нам – і владі, і суспільству: що ми як Україна хочемо зробити з цими територіями? Розуміємо: військової операції не можемо проводити, тому що Росію війною не переможеш. Якщо не війна – то що ми робимо?

 

Список підприємств на «націоналізацію» (клацніть для збільшення) 

 

– Партія «Самопоміч» пропонує сепаруватися від Донбасу, поки його контролює Росія. До того ж, представники «Самопомочі» саме й ініціювали блокаду залізниці. На Вашу думку, які внутрішньоукраїнські інтереси є в цій акції?

 

– Мені здається, що блокаду ініціювала не партія «Самопоміч», а конкретно три особи – це Семенченко, Парасюк та Соболєв. І до 20 лютого, до штовханини в Києві, «Самопоміч» не брала активної участі у цих акціях. Я не бачив жодної публічної заяви на підтримку блокади з боку лідера партії або фракції. Вже після 20-го числа, після сутичок, можемо бачити активнішу позицію. Тому я не казав би, що це ініціювала «Самопоміч».

 

– Гаразд. У чому інтерес організаторів блокади?

 

– Це дуже чутлива тема, на якій легко набирати політичні бали. Все подається чорно-білим: «Ми боремося, тому ми гарні – а вони погані». Якби організатори блокади реально хотіли щось змінити, то ставили б питання зовсім інакше. Зокрема висловлювали б вимоги, які реально можна виконати. Вимогу звільнити заручників виконати апріорі неможливо, бо суб’єктом розв’язання цієї проблеми є не українська сторона, а персонально Путін.

 

– Але сама акція лягла на проблеми, якими аж кишить через конфлікт на Донбасі: контрабанда, фінансування терористів, ну і корупційні фактори в енергетиці на кшталт формули «Роттердам-плюс»…

 

– Ці проблеми однозначно є. Є багато питань до ціни на електроенергію, до НКРЕКП, персонально до пана Вовка. Ці питання мають розбирати правоохоронні органи. Їх треба ставити Службі безпеки України, компетентним органам. Це дійсно ганебно, що там контрабанда. І дійсно є питання до цього тарифу.

 

– Чи можна казати, що рішення Росії леґітимізувати документацію, видану рухами «ДНР» і «ЛНР», та оголошення «націоналізації» є свідченням зміни стратегії Кремля щодо Донбасу?

 

– Протягом останніх кількох тижнів було кілька симптоматичних заяв з цього приводу. Наприклад, Гризлов сказав, що в умовах блокади ОРДіЛО Росія думає про інші варіанти захисту людей Луганської і Донецької областей, тобто про вихід із тристоронньої контактної групи. Були заяви про те, що Росія почне ефективніше й рішучіше захищати населення Донбасу «від геноциду».

 

На мою думку, це може свідчити про сценарій, коли Росія розпочне відкриту окупацію Донбасу. Що мається на увазі? Ті війська, які стоять там зараз, російські солдати в іпостасі ополченців, просто знімуть форму, вдягнуть російський однострій і легалізуються. Формально це зроблять «під соусом» порятунку мешканців регіону. Можливо, в цій ситуації війна фактично припиниться – тому що воювати з регулярною армією ми не зможемо, і нам доведеться змиритися, що цю територію ми втратили на десятиліття, як, по суті, і Крим.

 

Чому Росія може на це зважитися? Хоча б через те, що вона зазнала краху в надіях на дипломатичний бліцкриг із Дональдом Трампом. Москва побачила, що проросійських радників почали усувати з оточення Трампа, а прогресу в питанні скасування санкцій нема. Дуже симптоматичною була і заява Медведєва про те, що Росії не варто сподіватися на зняття санкцій й треба готуватися для подальшої економічної блокади.

 

Зважаючи на всі ці речі, виходить, що не можна виключати варіанту, що блокадники простимулюють легітимізацію захоплення Росією цих територій ОРДіЛО.

 

Розмовляв Володимир Семків

 

04.03.2017