Дощового вечора 19 жовтня 1926 року на вулиці Королівській (тепер вул. Йосифа Сліпого) у Львові двоє боївкарів Української Військової Організації (УВО) вчинили атентат на керівника кураторії Львівської шкільної округи (охоплювала Львівське, Тернопільське та Станиславівське воєводства) Станіслава Собінського (1872–1926).
Собінський відзначався особливим завзяттям у ліквідації українських шкіл у Галичині (див. діаграму).
Своїм розпорядженням від 29 жовтня1923 року С.Собінський заборонив вживати у назвах шкіл слова «українські» й примусово замінив їх на «руські». А з 21 вересня наступного року запровадив в українських державних і приватних гімназіях та професійних школах діловодство винятково польською мовою.
Собінський повертався з дружиною безлюдною вулицею до Ґрюнвальдської бурси, де вони мали помешкання. Перед підйомом на гору їх наздогнали двоє молодих людей з пістолетами – Роман Шухевич і Богдан Підгайний. Пролунав лише один постріл в куратора. Другий пістолет дав осічку. Вважається, що постріл здійснив Богдан Підгайний. Куля пробила голову, й Собінський загинув на місці. Боївкарі втекли через гору Св. Яцка. Організатором замаху був крайовий командант УВО Юліан Головінський.
Поліція на місці замаху. 1926
Роман Шухевич (1926) і Богдан Підгайний
У наступні дні поліція заарештувала десятки людей, підозрюваних у замаху, провела обшуки в українському Академічному домі, інших установах і у приватних помешканнях. У січні 1928 року розпочався судовий процес над 18 звинуваченими. Двох із них, Василя Атаманчука й Івана Вербицького, засуджено до страти, яку пізніше замінено довголітнім ув’язненням. Хоч Атаманчук і Вербицький належали до УВО, вони не були причетними до вбивства Собінського. Подробиці атентату та суду описав Зиновій Книш у книзі “Смерть Станіслава Собінського на тлі шкільного народовбивства в Західній Україні”, виданій в Торонто 1982 року.
Вбивство куратора Собінського, який для поляків став національним героєм, дещо призупинило полонізацію шкільництва.
Вже 1926 року вулиця Королівська стала вулицею Собінського. А через рік на його могилі (поле 1 Личаківського цвинтаря) постав надгробний пам’ятник, створений за проектом Вітольда Вінцента Равського.
Але врешті-решт під кінець міжвоєнного періоду, як бачимо з таблиці, в українських загальноосвітніх школах навчалося лише 7% учнів Галичини. Хоча вивчали українську («руську») мову як предмет 81,5% школярів трьох воєводств "Східної Малопольщі".
19.10.2016