Чернівецькі Гузарі. II.

 

Історія національно-свідомої і забутої сім’ї, зв’язаної родинними нитками з Блаженнішим Любомиром Гузарем.

 

 

Продовження. Початок – "Ольга і Володимир: не досить жити лише для себе…"

 

 

Частина II. Ольга, Дарія та Ростислав: Париж, тюрма й забуття.

 

 

 

 

Дмитро Гузар попросив вчителів встати під час виконання українського гімну

 

 

Початки незалежності України. Після довгих років радянського панування, український читач нарешті має змогу взяти до рук товсту, майже на тисячу сторінок, книгу “Буковина. Її минуле і сучасне”. Книжку, яка дає саме українське бачення минулого Буковини та Чернівців.

 

Видання побачило світ у 1950-х роках за кордоном. Автори зібрали величезний фактичний матеріал, опрацювавши архіви Відня, Берліна, Парижа, Едмонтона. Вони провели велику пошукову роботу з джерелами, а, крім того, послуговувалися власними спогадами, бо події 1920-1930-х років вони ще пам’ятали. У створенні книги брали участь майже два десятки авторів. А ініціаторами були політичні емігранти Денис Квітковський (юрист), Теофіл Бриндзан (філолог) і Аркадій Жуковський (історик). Саме ця “Історія Буковини” розкриває цікаві факти з громадського життя краю – і родини Гузарів зокрема. Що більше, один із синів Ольги та Володимира Гузарів, Любомир, вже будучи на еміграції у Франції, рецензував окремі розділи видання, а також був серед тих, хто фундував цю книгу.

 

Саме ця книжка дає українське бачення історії Чернівців. Звідси можна довідатися і про чернівецьку родину Гузарів.

 

 

Головні автори книги – Аркадій Жуковський, Денис Квітковський і Теофіл Бриндзан – були учасниками громадського життя на Буковині перед Другою світовою війною. Разом із Квітковським та Іваном Григоровичем син Гузарів, Любомир, був видавцем і основоположником першого в краї часопису, який пропагував ідею української державності – “Самостійніть”. Власне, ці прізвища значаться і серед тих, хто був засновниками націоналістичного руху на Буковині.

 

Тижневик “Самостійність” був пресовим органом місцевої ОУН. Любомир Гузар обіймав посаду відповідального редактора і вів організаційні справи. У 1938 році румунська влада заборонила видання.

 

А перед цим, на початку 1930-х років Любомир Гузар, син Ольги та Володимира, був серед тих, хто відновлював у Чернівцях діяльність організації “Пласт”, перервану Першою світовою війною.

 

Український “Пласт” на Буковині. 1933 рік. По боках стоять Богдан Сірецький і Любомир Гузар.

 

 

На той час у Чернівцях активізувався український студентський рух. І серед членів академічного товариства “Чорноморе” виникла ініціатива відновлення “Пласту”. До слова, почесним батьком “Чорноморя” був Теофіл Бриндзан, який проводив для “чорноморців” курси українознавста.

 

Душею “пластової” справи були Богдан Сірецький і кілька його однодумців, серед яких – і Любомир Гузар. У 1933 році був створений Пластовий Кіш, до складу якого входило кілька куренів. Сірецький був кошовим, а Гузар – одним із курінних. При коші діяла “пластова бібліотека”, і скаути одного з куренів проводили курси української граматики для дітей.

 

Ще раніше у громадську діяльність включився старший брат Любомира Гузара – Дмитро. У 1925 році під час дитячого свята, яке “Запороже” проводило в Чернівцях, трапився інцидент, через який товариство заборонили. Під час виконання гімну “Боже, великий, єдиний” всі присутні встали, крім інспектора школи, румуна Іліуци, та професора Ткачука. Після того, як український студент Дмитро Гузар попросив їх піднятися, вони зробили донос в поліцію, а та провела обшук у товаристві і згодом припинила його діяльність.

 

 

У Бабиному Яру загинуло два подружжя – Теліги й Одарка та Орест Чемеринські

 

 

У другій половині 1930-х років Дмитро та Любомир Гузарі виїхали до Франції на навчання. Батьки мали можливість дати своїм дітям добру освіту за кордоном. На той час їхня молодша донька Дарія уже навчалася в Парижі. Професор Олег Панчук, двоюрідний онук Ольги Кобилянської, доктор хімічних наук і відомий громадський діяч розповідає, що в першій половині 1930-х років Любомир із братом і сестрою вже закінчували гімназію у Чернівцях:

 

- І хтось із них на перерві написав щось антирумунське. Їх вирахували, і вони були виключені з гімназії. Але Володимир Гузар мав досить статків, мав багатих пацієнтів, придбав собі хату. І він міг собі дозволити послати дітей на навчання у Францію.

 

Зрештою, долі Дмитра та Любомира, хоч і позначені багатолітнью еміграцією без можливості повернення додому, все були набагато щасливішими за трагічні долі ще одного їхнього брата – Ростислава та сестри Дарії…

 

Дмитро Гузар народився 1907 року, Любомир – 1911-го, а Дарія та Ростислав були набагато молодшими – 1919-го та 1921-го років народження.

 

Дарія Гузар вивчала у Парижі декоративне мистецтво. Улітку 1941 року, не закінчивши студій, повернулася в Україну, щоби тут разом зі своїм чоловіком Орестом Чемеринським взяти участь у розбудові (так їм вірилося) власної держави.

 

Орест Чемеринський був членом ПУН (Проводу Українських Націоналістів), публіцистом, співредактором “Українського слова” у Києві 1941 року. А перед тим очолював “Українську пресову службу” в Берліні та співпрацював з паризьким “Українським словом”. Не виключено, що саме у Парижі вони з Дарією Гузар і познайомилися.

 

Дарія Гузар народилася у Чернівцях, вчилась у Парижі. Загинула ось такою молодою…

 

 

 Блаженніший Любомир Гузар розповідає:

 

- Дарія одружилася з Орестом Чемеринським у Львові у 1941 році, влітку. Я не був на вінчанні, але був на весільному сімейному обіді. Це було у квартирі, де жила тета Люба, донька отця Євгена Гузара, який був рідним братом мого діда Лева. Нас було приблизно 15 осіб. Я там зауважив цікаву річ: серед гостей був якийсь добродій у німецькій військовій унівоформі, не пам’ятаю, якою мовою він говорив, але здається, був українець. Після того Дарія та Орест поїхали до Києва. Вони належали до крила «мельниківців». Також Орест і Дарія були близькими до Олени Теліги. Їх розстріляли німці на Різдво 1942 року. І вони поховані у Бабиному Яру. У нашій великій родині Гузарів є сторінки, які ще мало досліджені, і життя Ореста та Дарії – одна із них.

 

На сайті Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр” є список членів ОУН, які загинули від рук гестапо у 1941-43 роках і поховані у Бабиному Яру. Серед них і два подружжя – Олена та Михайло Теліги й Одарка та Орест Чемеринські.

 

Олена Теліга з товаришами перед походом в Україну. 1-й ряд, зліва на право: Орест Чемеринський (псевдо «Оршан»), Олена Теліга, Улас Самчук. 2-й ряд: Михайло Михалевич, Омелян Коваль, О.Русов. Львів, літо 1941 року.

 

 

Ольга Гузар: тюремний транзит, смерть і бур’яни замість могили…

 

Власне, 1942-й рік розпочинає трагічну смугу в житті Гузарів. Дмитро та Любомир – у Франції, без найменшого зв’зку із родиною. Дарія розстріляна. Ольга Гузар та її наймолодший син Ростислав – під пильним прицілом румунської, а потім і радянської влади. Допити влаштовують і лікарю Гузару. Пізніше, коли його дружина була вдруге заарештована вже НКВД, його тричі викликали на виснажливі допити.

 

- Коли у 1940-1941 роках на Буковину прийшла рядянська влада, – розповідає професор Олег Панчук, – почалися репресії. Правда, нашу родину не чіпали, нас ніби захищала “парасолька” Ольги Кобилянської, яка частково вберегла тоді й Гузарів. Але ось знову прийшли румуни, і вони звинуватили всіх українців, в першу чергу інтелігенцію, в тому, що вони співпрацювали з радянською владою. Румуни взялися за Ольгу Гузар. Зрозуміло, що вона не співпрацювала з радянською владою. Та в довоєнний період вона була патріоткою, і це було перекваліфіковано як комуністична діяльність, за що вона отримала 5 років тюрми на півдні Румунії. Її звільнили тоді, коли радянська влада вже окупувала все. А далі – кінець війни на Буковині, німці і румуни відходять. Радянська влада приходить як переможець війни, і починає боротися з націоналістами. І до літа 1944 року арештували Ростика, сина Ольги Гузар, і відправили його в Сибір, там всі його сліди загубилися. За часів Єльцина робилися спроби віднайти місце його поховання, але марно... У 1944 році румуни випускають із тюрми Ольгу Гузар. За моєю версію, її схопили НКВДисти прямо на кордоні, вона навіть не доїхала додому. І ось її знову судять у Чернівцях, тепер вже за антикомуністичну діяльність. Чи доктор Гузар мав побачення з дружиною? Сумніваюся. Його тероризували. Він лишився сам у двохповерховому будинку. Влада на будинок, звісно, накинула око і веліла йому перебратися у маленьку коморку, це була пральня у підвалі, із заґратованими вікнами. Моя мама ходила інколи до нього, чим могла помагала. Але і ми у ті роки були у скруті…

 

Постанова на арешт Ольги Гузар у грудні 1944 року звучала так:

 

“Гузар Ольга является активной украинской националисткой. Ее квартира являлась явочной квартирой для националистов, где проводились собрания, печатались листовки националистического характера. В 1942 году Ольга Гузар румынськими властями была арестована как украинская националистка совместно со своим сыном. Преступная деятельность Гузар Ольги подтверждается показаниями ее мужа Гузара Владимира, сына Ростислава и другими оперативными материалами”.

 

Справи, заведені на Ольгу Гузар та її сина Ростислава.

 

І транзитом з однієї тюрми в іншу. Але цієї, другої тюрми Ольга Гузар вже не витримає…

 

За що її хотіла знищити румунська, а згодом радянська влади?

 

У справі №467 з обвинувачення Ольги Гузар можна прочитати, що вона звинувачувалася в тому, що у 1909 році вступила у “Жіночу громаду”, майже два роки очолювала її, а у 1929-1935 була редактором жіночого відділу української націоналістиної газети ”Час”. Значиться тут і те, що начебто у 1942 році, під час другої окупації Північної Буковини румунськими військами, Гузар була заступником керівника ОУН у Чернівцях – Джуліби. І у себе на квартирі за його дорученням друкувала націоналістичні листівки та розповсюджувала їх серед членів ОУН. В цьому ж 1942 році Гузар була арештована румунським окупаційним судом за активну участь у націоналістичній діяльності. У Чернівці вона повернулася у грудні 1944 року.

 

Про українську революційну боротьбу на Буковині свідчить процес проти провідників ОУН, що відбувся 26 січня 1942 року перед дивізійним військовим трибуналом у Яссах. Якраз перед тим румуни заарештували 12 українських визначних діячів, серед яких була також Ольга Гузар. Їм закидали “підбурення проти безпеки держави”. В підсудних знайшли зброю, підпільну літературу та докази зв’язку з українським підпіллям на інших українських землях.

 

У книжці “Історія Буковини” її автори так пишуть: “Історичної ваги залишиться акт обвинувачення королівського комісара, який після короткого огляду історії ОУН в цілому, так характеризує його буковинський відтинок: ”Дивним явищем є те, що два націоналістичні відламки під проводом полковників А.Мельника і С.Бандери себе всюди поборюють, а в нас, на Буковині, вони тісно між собою співпрацюють”.

 

Взагалі, і румунська, і радянська влади повелися з Ольгою Гузар несправедливо. Під час допитів у грудні 1944 року вона підтвердила свою причетність і до газети”Час”, і до “Жіночої громади”, зізналася і у тому, що друкувала націоналістичні листівки. Однак заперечила свою причетність до ОУН. Але якщо румунська влада протримала Гузар у тюрмі два роки і звідти випустила її живою, то органи НКВД за шість місяців звели Ольгу Гузар, 57-літню жінку, з цього світу...

 

Ольга Гузар: дві тюрми, забуття і бур’яни замість могили…

 

 

Ольга Гузар: «Із митрополитом Шептицьким політичних розмов ми не вели».

 

 

Хоча власне Ольга Гузар ніколи не приховувала того, що виступала проти румунської окупації населення Буковини. Її прізвище було серед тієї української делегації, яка через німецького консула у Чернівцях передала до німецького уряду звернення від населення Буковини з 25 тисяч підписів, в якому протестувалося проти поновної анексії української території Буковини до Румунії та вимагалося прилучити її до України.

 

- Звинувачення Ольги Гузар у приналежності до ОУН, – каже Іван Фостій, – було підкріплене свідченнями чоловіка та сина Ольги Гузар. – Ольга Захарівна сиптатизувала ОУН, але її рідні сказали, що вона була заступником керівника міської організації ОУН. Важко сказати, чому вони це зробили: чи з переляку, чи в надії, що це допоможе Ользі…

 

Іван Фостій детально досліджував життя Гузарів у 1992 році. Коли очолював Чернівецьке обласне відділення “Книги пам’яті”. Доступ до архівів СБУ вже був відкритий, і Іван Петрович зміг ознайомитися із матеріалами справи родини Гузарів.

 

- Лікар Гузар, - продовжує Іван Фостій, - розповів слідчим, що його дружина Ольга Гузар у 1940-1942 роках була керівником підпільної української націоналістичної організації. І у них на квартирі збиралися члени ОУН, дехто приїжджав до неї із віддалених місцевостей, навіть із Бухареста. Маючи друкарську машинку, дружина друкувала листівки ОУН. Володимир Гузар також додав, що і їх син Ростислав був членом ОУН і допомагав нелегально матері. Лікар також зауважив, що і особисто він симпатизував українським націоналістам, і проводив серед своїх знайомих агітацію.

 

Іван Фостій досліджував життя родини Гузарів із Чернівців.

 

 

І саме за це у 1943 році його двічі арештовувала румунська сигуранца. На запитання, хто із членів ОУН відвідували їхню квартиру, лікар Гузар назвав кілька імен, відомих у тодішніх націоналістичних колах, серед яких Іван Григорович, Орест Зибачинський… Вони також були заарештовані румунами на Ясському процесі разом із Ольгою Гузар. Багато чого зі слів чоловіка та сина Ольга Гузар заперечувала. Хоча її наполегливо допитували, деякі допити тривали з 10 години ранку до 17 вечора. Їй навіть влаштували очну ставку із сином Ростиславом. Він звинуватим маму у зв’язках із ОУН і друкуванні листівок. В той момент Ольга Гузар це підтвердила, але згодом заперечила, сказавши, що свідчення сина були невірні. Важко навіть уявити, які емоції пережили ці двоє рідних людей… Тоді Ольга Гузар спростувала і своє близьке знайомство з дяекими членами ОУН, і друкування листівок, і збори на квартирі. Вона сказала, що навіть сама не знає, чи був Джуліба керівником міської ОУН, чи ні.

 

- З протоколу допиту Володимира Гузара можна довідатися і немало цікавих деталей, – продовжує Фостій. – Зокрема, лікар зауважив, що вони мали домашню робітницю – підтвердження, що Гузарі були небідними. А Ольга Гузар, розповідаючи слідчим про своє життя, пригадала, що у товариство “Жіноча громада” вступила за пропозицією професора Смаль-Стоцького і щомісячно вносила у товариство 50 леїв. За свідченнями Ольги Гузар, у 1925 році до неї на квартиру прийшли члени “Жіночої громади” і запропонували поїхати у Бухарест на жіночий конгрес, який скликала принцеса Олександра. Перед відправленням потяга Ользі було вручено меморандум від жінок Буковини. Їй було доручено розповісти про гоніння на українців з боку румунської влади: українські школи на Буковині були закриті, заборонялося розмовляти українською. По дорозі вона цей меморандум відредагувала і з ним виступила. І як зізнавалася Ольга Гузар, про цей її виступ було написано у різних країнах, а їй почали писати багато українців. Після повернення з Бухареста Лев Когут, головний редактор газети ”Час”, де Ольга працювала з часу заснування газети у 1929 році, пропонував Ользі Гузар приєднатися до політичної течії, яку він очолював. За його словами, ця течія орієнтувалася на Англію і хотіла з її допомогою встановити на Україні гетьманську владу на чолі з гетьманом Розумовським. Ольга Гузар відповіла негативно. Також до своїх лав Ольгу Гузар запрошувала і Українська національна партія Володимира Залозецького. Ще Гузар розповіла, що про існування ОУН дізналася в 1935-1936 роках з газети “Самостійність”, бо тут описувалися процеси оунівців на Галичині.

 

Із допитів Ольги Гузар постає і найцікавіший факт – про її знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким. Знову ж є припущення, що його вона могла знати завдяки отцю Євгену Гузару – батькові чоловіка. Отож на запитання слідчого, кого вона відвідувала у Львові, будучи там, затримана відповіла:

 

- У Львові я відвідувала митрополита Шептицького та мала з ним дружні розмови. Зустрічалася з Міленою Рудницькою, членом УНДО та польського Сейму, з Кисилівською Оленою, членом УНДО та послом варшавського Сенату, знала члена УНДО та польського Сейму Дмитра Левицького.

 

А на додаткове запитання, про що з ними розмовляла, Гузар зізналася, що із Шептицьким розмовляла тільки про церковні справи, а політичних розмов між ними не було. Зі згадуваними ж жінками говорили винятково про справи жіночі. Зокрема, вони радили буковинкам у Чернівцях перейняти досвід галицького “Союзу українок”, який очолювала Рудницька.

 

 

«Я не хотіла, щоби Ростислав стояв осторонь боротьби українців за свої права»

 

 

Ольгу Гузар допитували неодноразово, навіть вночі, з 12-ї до 3-ї години ночі. Найбільше витягували з неї те, що могло би довести її причетність до ОУН. Називали відомі на Буковині прізвища, скажімо, Петра Войновського, допитували, чи вона їх знає, чи допомагає їм. “Ніякою націоналістичною діяльністю я не займалася”, - повторювала Гузар. Так радянська влада з відомої діячки жіночого руху та журналістки, яка відгукувалася на всі проблеми суспільства, зробила злочинця…

 

22 травня 1945 року Ольга Гузар померла у тюрмі. Через місяць до Чернівців із Москви повернули слідчу справу №467 з обвинувачення Ольги Гузар для припинення у зв’язку зі смертю обвинуваченої: “декомпенсований порок серця”. А перед цим, на початку квітня 1945 року, для Ольги Гузар вже була визначена міра покарання: 10 років у виправно-трудовому таборі (ИТЛ) без конфіскації майна через відсутність такого.

 

- Мабуть, в Ольги Гузар були проблеми з серцем, – каже Іван Фостій. – Вона померла в тюрмі, від хвороби, коли її мали відправляти на заслання. Очевидно, її перевіряли, але у довідці значилося: “следовать лагерям может”. Ольга Гузар похована 23 травня 1945 року. А її чоловіка Володимира Гузара, поховали перед тим, він помер 16 жовтня 1944 року. Ховали його з каплиці на Руському цвинтарі. Він власноруч обірвав собі життя, коли його прийшли арештовувати. Нібито повернувся в дім і випив якусь таблетку… Лише недавно з'ясувалось, що поховано Ольгу Гузар в ямі, що при кінці Руського цвинтаря в Чернівцях. Там скидали таких, як вона, які в довідці іменувались «жертвами політичних репресій”.

 

Лікар Володимир Гузар із котиком. Довоєнні Чернівці.

 

Вже у часи української державності всім жертвам більшовизму був поставлений величний пам'ятник, нині оточений бур’янами... Десь там навічно спочила Ольга Гузар. Ті, хто її знищив, зробили все для того, аби навіть на її могилу не міг ніхто прийти помолитися та поставити квіти.

 

Ольга Гузар не витримала не лише безкінечних допитів, але й того, що не стало її доньки, засудили сина, стежили за чоловіком. І вже через пару місяців не стане і її сина Ростислава. Йому було лише 24 роки…

 

- Поведінка Ростислава Гузара з органами НКВД є показовою у тому плані, що це приклад того, як недосвічені члени ОУН сподівалися уникнути кримінальної відповідільності за співпрацю з органами, - розповідає Іван Фостій. – Під впливом батьків і за їх прикладом він теж бере участь у національно-визвольній боротьбі. До слова, коли на допиті Ольгу Гузар запитали, чи вона не зупиняла сина в ОУНівській боротьбі, вона відповіла, що навпаки – допомагала, як-от друкувала правила українського націоналіста. “Я не хотіла, щоби він був боягузом, і щоби стояв осторонь боротьби українців за свої права, тому і не зупиняла”, - сказала вона. Свідчення тих, кого заарештували перед Ростиславом, спонукали органи НКВД звернути увагу на родину Гузарів, і 30 жовтня 1940 року Р.Гузара заарештували. Допитували його два тижні, але невдовзі звільнили. Коли заарештували вдруге у квітні 1944 року, Ростислав Гузар розповів, що у 1940 році ОУН, до якої він належав, була розкрита, і він та інші члени були заарештовані органами НКВД, а в ув’язненні він видав відомих членів цієї організації. В тюрмі Ростиславу запропонували працювати на користь радянської розвідки, він погодився, і після цього був звільнений.

 

Ростислав Гузар не витримав 20-річного заслання. Помер у далекій Магаданській області.

 

 

Коли Червона армія відступила із Чернівців, Ростислав планував виїхати з міста. Але в останню хвилину йому зателефонував хтось із працівників НКВД і назвавшись за псевдонімом, запропонував залишитися і працювати далі.

 

- Коли німецькі та румунські власті окупували Чернівці, - продовжує Іван Фостій, - за свідченням Ростислава, його зустрів член ОУН Петро Войновський і запропонував прийти на нараду. Там були німецькі офіцери і кілька членів ОУН. Саме там була отримана установа з’ясувати, де переховуються червоноармійці, а також розшукати всі військові документи і здавати німцям. Ростислав розповідає, що у цей час члени ОУН Войновський, Зибачинський і Джуліба вели переговори із представником керівництва Бандери. Згадувані особи роз’їжджади по районах на німецьких автомобілях і розвозили листівки, які друкував Ростислав, – так він сказав. Листівки були підписані Мельником і закликали об’єднуватися в ОУН. Коли німецька комендатура покинула Чернівці, все управління перейшло до рук румунських властей, які почали переслідувати ОУН. Войновський і Зибачинський покинули Чернівці, і Ростислав втратив зв’язок із ОУН. Пішов на роботу у фірму “Електрон” радіотехніком. Наприкінці січня 1942 року Гузар був арештований румунською сигуранцою, в тюрмі просидів до початку квітня.

 

Справа Ростислава Гузар за №225 також зберігається в архіві управління СБУ в Чернівецькій області. Тут значиться, що він визнаний винним в тому, що в 1938 році році був завербований в ряди ОУН учнем 8-го класу Борисом Суховерським. Знайомився з націоналістичною літературою, друкував такі ж листівки. Мав псевдо «Мозер», і тоді, за його ж зізнанням, йому дали завдання завербувати у члени ОУН учня румунської школи Жуковського (не відомо, чи йдеться про історика Аркадія Жуковського, також члена ОУН, який був на рік старший від Ростислава – авт.). Ростислав завдання виконав, давав Жуковському відповідну літературу зі своєї бібліотеки. Потім він ще мав завдання дізнатися адреси всіх працівників НКВД у Чернівцях. В обвинуваченні вказується, що Ростислав Гузар із 1939 року був активним членом ОУН мельниківського напрямку і що був членом терористичної групи оунівців, які готували теракти над працівниками НКВД, що брав участь у зборах, на яких звучали наклепи на адресу радянського керівництва.

 

Ростислава Гузара не врятувало те, що він щиро і правдиво у всьому зізнався. Його звинуватили у членстві антирадянської ОУН та розповсюженні оунівських листівок. Був нібито завербований сигуранцою і як агент залишений після вигнання окупанітв з Буковини з завданням шпигунського характеру.

 

18 листопада 1944 року Військовий трибунал військ НКВД у Чернівецькій області засудив Ростислава Гузара до 20 років каторжних робіт і позбавлення прав на 5 років. Вирок був остаточний і оскарженню не підлягав. 20 вересня 1945 року Р.Гузар помер від крупозного запалення легенів у Північно-Східному виправно-трудовому таборі у Магаданській області, де й похований…

 

З фотографій далеких 1930-х років на нас дивляться молодими очима Дарія та Ростислав Гузарі. Вродлива дівчина, яка вчилася у самому Парижі, і юнак, який тільки починав жити. Це була найтрагічніша сторінка у родині Гузарів, коли батьків і двох дітей звели зі світу. В елітному районі вулиці Реджеле Кароль опустів родинний дім. А на далекій чужині до нового життя звикали брати Дмитро та Любомир Гузарі. Бо лише їм пощастило вижити…

 

 

***

 

Закінчення – "Чернівецькі Гузарі. III."

 

 

 

Світлини: з архіву авторки, монографії Оксани Гнатчук “Українські жіночі організації на Буковині 1880–1930-і рр.”, “Енциклопедії українознавства”, а також із книжки «Історія Буковини» та із сайту Українського інституту національної пам’яті.

 

 

11.09.2016