Гурт і гарт: Петро Франко і «Пласт»

Наталя Тихолоз

Петро Франко (28 червня 1890 – ? після 28 червня 1941) був молодшим сином Івана Франка і ще з дитинства вирізнявся помітною активністю й авантюрним духом, потягом до пригод, бажанням ризикувати і випробовувати себе¹. Він не боявся бути новатором та йти проти течії. Зрештою, у виборі свого фаху пішов не стежкою батька-письменника, а обрав абсолютно нову і незвичну для сімейного клану сферу інженерії, хімії та винахідництва. Мав добрі організаторські здібності та здатність оперативно й ефективно реагувати на виклики і потреби часу та національної спільноти. Петро Франко стояв біля витоків українського національного спорту, був одним із фундаторів українського скаутського руху, педагогом і просвітником, видавцем і громадським діячем, науковцем та інженером-винахідником. За своє обірване у розквіті сил життя встиг дуже багато. Різноманіттям інтересів і широким діапазоном діяльності був схожим на універсального за родами своєї діяльності Івана Франка. Поза тим Петро Франко вирізнявся практичною жилкою і налаштованістю на результат, а також хистом доброго менеджера-організатора, що мав метою виховання сильної, здорової і самостійної нації, здатної до незалежного державного життя. І головними засобами на цьому шляху були в його розумінні спорт, згуртовані молодіжні організації, просвіта, наукові відкриття й технологічні інновації, самозарадне господарювання і здорове харчування. Усе це й визначало головні форми його діяльності.

Петро Франко в однострої пластуна. Фото 1913.

Сьогодні докладніше зупинюся на одній із них – на діяльності Петра Франка як творця українського пластового руху. 1911/1912 навчального року Петро Франко, Олександр Тисовський та Іван Чмола стали засновниками української скаутської організації «Пласт», яка ставила собі за мету виховання національно свідомого, фізично і духовно розвиненого юнацтва.

Іван Чмола з пластунами

Восени 1911 року Іван Чмола заснував у Львові перший пластовий осередок, до якого увійшли учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торговельної школи, семінарії СС Василіянок і студенти університету. Організатором другого пластового осередку був Петро Франко: у грудні 1911 року він започаткував пробний таємний гурток серед учнів старших класів при філії Української академічної гімназії у Львові, а на початку квітня 1912 року створив пластовий гурток у дівочій учительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові. Третій пластовий осередок виник в Українській академічній гімназії у Львові під проводом Олександра Тисовського². 12 квітня 1912 року 40 членів цієї організації склали першу пластову присягу. Тож саме ця дата є днем народження українського «Пласту».

Олександр Тисовський з пластунами

Кожен із організаторів зробив свій внесок у формування «Пласту», залежно від тих завдань, які вважав за найголовніші, та від власного темпераменту.

Олександр Тисовський, «холодний та послідовний інтелектуальний чинник організації і її властивий творець»³, виконав значну теоретичну і практичну підготовчу роботу, повʼязану зі системою організування пластових занять.

Петро Франко як великий ентузіаст, людина дуже захоплена й амбітна, вирізнявся тією особливістю, що коли був натхнений якоюсь справою, то «умів віддати їй багато часу, вмілости та ініціятиви»⁴. Принаймні так його характеризував пластовий діяч Северин Левицький (рідний брат Ольги Басараб). Петро Франко особливу увагу зосереджував на тіловихованні та дисциплінуванні розуму й тіла через пластові ігри. Саме тому його пластовий осередок був більше повʼязаний із розвитком «спортових» пластових традицій.

Іван Чмола, «людина вічного чину, далека від наївного теоретизування»⁵, поставив «Пласт» на службу визвольних змагань, надавши пластовим вправам характеру військового вишколу. Олена Степанів згадувала, що організація «Пласт» під проводом І. Чмоли «вела більше військову, як пластову роботу, бо, крім вʼязання вузлів, пластового ходу, сигналізації, училися ми стріляти з бравнінга, пізнавати систему кріса Манліхера (поки що лиш теоретично), таборувати й підходити»⁶. Тому цей осередок повʼязують головно з формуванням «військових» пластових традицій.

Стаття Петра Франка «Пласт» у часописі «Ілюстрована Україна»

Діяльність Петра Франка як активного творця пластового життя Галичини репрезентують як окремі книжкові видання («Пластові гри і забави», 1913; «Як закладати пластові дружини?», 1921) та тексти, що збереглися у рукописах (праця «Пласт»⁷), так і низка публікації у тогочасній пресі, що почали з’являтися системно з грудня 1911 року у часописах «Діло», «Здоровлє», «Ілюстрована Україна», «Свобода», «Пластовий табор» та ін. Серед останніх:

● статті, що висвітлювали концептуальні засади пластового руху («Пластуни», 1911; «Пласт як новий спосіб фізичного і морального виховання», «Наші прогульки», обидві 1912; «Пласт (Скавт)», 1913; «Устав Осередної Управи пластового устрою Галичини: О. У. П. У. Г», 1914);

● анонси пластових подій, видань, зібрань («З пластового руху», 1913; «Вакаційний пластовий табор», 1914);

● справоздання (звіти) з пластових зібрань, таборів, мандрівок («Дня 23. ІІ. 1913 відбувся в Золочеві…», «І Пластовий з’їзд», «Пластова прогулька в околиці Львова», усі 1913; «Вакаційний пластовий табор уже звинено…», 1914; «Пласт в гімназії. Пописові сходини двох чет пластунів», 1918);

● художні тексти (оповідання «Табор в Уричі (з життя українських Пластунів)» (1923), відоме також під назвою «Пластова пригода»).

Титульна сторінка праці Петра Франка «Як закладати пластові дружини?» (Відень, 1921)

Прикметно, що назва «Пласт» (і відповідно «пластуни») прижилася стосовно українських скаутів саме з легкої руки Петра Франка (можливо, за порадою його батька, Івана Франка). Степан Гайдучок згадував:

«Ще сьогодні виразно горить спомин про один з останніх вечорів десь у листопаді 1911 р. Проф. Боберський стоїть біля бюрка Горука [Сень Ґорук – на той час один із організаторів товариства «Сокіл» у Галичині, згодом отаман Легіону УСС та УГА. – Н. Т.], а Петро Франко, що прозвав себе Ред бойом (в противенстві до Блю бойа), став “вертіти діру” в мізку проф. Боберського, щоб цей винайшов назву на “Skouting”. Треба знати, що проф. Боберський мав велику пристрасть винаходити власні вислови на чужинні. (Цілком доцільне, бо послугуватися чужими словами, свідчить, про убожество рідної мови).

<…> Між нами падали пробні назви на “Skauting”. В одних викликували сміх, у других – аргументи оборони. І в розгарі балачки пригадав собі Петро Франко, що в школі стрічався з відповідною назвою. Ясна річ, що перекрутив її, та вже другого дня прийшов з назвою “пласт”. Чи знайшов її в книжці, чи радився [у] свойого Батька, – не знаю»⁸.

Мирон Заклинський переконано запевняв, що назву «пластун» запропонував синові таки Іван Франко⁹. Чи доклався письменник до цієї назви, сьогодні важко верифікувати.

Хоч би як там було, але 2 грудня 1911 року на шпальтах найпопулярнішої щоденної львівської газети «Діло» зʼявилася стаття Петра Франка під промовистою назвою «Пластуни». У цій статті автор розповідав про безстрашних кубанських козаків-розвідників, що славилися своїми подвигами, витривалістю, винахідливістю, холоднокровністю, відвагою та завзяттям; вони влучно стріляли, мали гострий зір і добрий слух, уміли непомітно вистежити ворога, до свого «гурту» приймали лише випробуваних товаришів, а ще понад усе цінували волю: «спіймані до неволі відказуються від всякої невільничої праці і радше тратять життя, чим свободу»¹⁰. Отих козаків-сміливців, котрих «виховали обставини, серед яких вони живуть, і окружаюча їх природа»¹¹, і називали в давнину пластунами. Тобто Петро Франко обґрунтовував доцільність уживання слова «пластуни», вказуючи на історичні корені цієї назви та на важливість підтримання тяглости національних козацьких традицій тіловиховання і гартування духу. Водночас він проводив паралель між козацькими пластунами й тогочасними англійськими скаутами (натхненними ідеями основоположника скаутського руху, Роберта Бейден-Павелла), які морально і фізично загартовувалися на лоні природи:

«Англійські “скавти” виходять з шатрами в поля та ліси і живуть там зовсім свобідно, але серед військової карности, добуваючи собі самі поживу, сплючи під голим небом, вправляючи та уряджуючи всякі ігри, забави, а навіть військові маневри. Серед здорової природи, на свіжому воздусі, хлопці набирають сили, відваги та витривалости і патріотизму…»¹²

Стаття закінчувалася тезою про те, що «“Український Змаговий Союз” думає і в себе завести відділ “пластунів” в горах»¹³.

Ілярій Домбчевський, вихованець Петра Франка у філії Львівської академічної гімназії, згодом пластовий сеньйор, оповідаючи про початки «Пласту», згадував:

«Восени 1911 року розійшлась у нас на Філії Академічної гімназії у Львові вістка, що закладають Пласт. Ніхто з нас не знав докладно, що воно таке, й тому ходили на ту тему різні-прерізні чутки. Врешті прийшла очікувана хвилина, й ми зібралися в класі, щоб довідатися про нову організацію й, можливо, вписатися до неї. Ми дуже втішилися, коли з’явився перед нами всіма люблений учитель руханки Петро Франко. Він розповів нам докладно про Пласт, про обов’язки пластуна й про пластові заняття. Не забув і про прогульки, й це нам дуже подобалося, тому майже всі приявні хотіли вписатися в члени Пласту. Та яке було декого розчарування, коли нам заявили, що пластунами можуть бути тільки добрі учні»¹⁴.

Утворення української скаутської організації відповідало духові часу. Загроза війни витала в повітрі, тому потреба згуртування молоді на єдиних національно-патріотичних засадах була, як ніколи, на часі. «Мотив для нашого “Пласту” взяли ми з Англії, але тло остало наше», – зазначав Петро Франко¹⁵. І тут «Пласт» був, у його розумінні, добрим засобом для досягнення національних цілей. При цьому «Пласт» – не політичне угруповання. Організаційно він був близький до тогочасних обʼєднань «Січ», «Сокіл», а згодом «Українські січові стрільці». Зберігаючи свою організаційну незалежність, «Пласт» ставив собі за мету обʼєднати на понадпартійній основі найкращі сили української молоді. Молодь, організована під проводом «Пласту», вчилася дисципліни, порядку, відповідальности, витривалости, національної свідомости, відваги, солідарности, вчилася «бачити вищу ціль перед своїми очима»¹⁶ і прагнути до досягнення тієї цілі.

«Розвій національної сьвідомости мусить йти в парі з розвоєм на всіх инших полях: економічнім, політичнім, суспільнім, взагалі культурнім. Се якраз має “Пласт” на ціли. Стараєся заздалегіть приготовити якнайширші верстви молодіжи (від 10–18 року життя) – на всякі можливости, щоби пластуни все на все були готові. Очевидно, се задача тяжка, від пластунів вимагає скорого вироблення твердого характеру, вироблення інтелігенції, послуху, думання», – писав Петро Франко в замітці «Пласт». Водночас, говорячи про формування таких духових ознак особистости пластуна, він розумів, що вони не зʼявляться нізвідки («не сходять до нас з воздуха»), а потребують тяжкої й довгочасної праці над собою: «Наука треває нераз цілі століття: нарід виробляєся і доростає до незалежности»¹⁷.

Рукопис праці Петра Франка «Пласт», 1912 р. З фондів ЦДІА у м. Львові.

А тому у своїй наступній статті «Пласт», рукопис якої зберігається у ЦДІА у Львові (стаття датована 9 грудня 1912 року), Петро Франко писав про конкретні кроки, якими має керуватися пластун, щоби виховати в собі належні прикмети: щодня робити якийсь добрий вчинок і не чекати за нього винагороди (це гартує волю пластуна!); виробляти у собі відвагу та розважність, добре обдумувати свої дії перед якимось учинком (пластун «нічого не робить на хиби, все обдумає, але на що раз рішиться – виконає скоро й певно»¹⁸) і доводити справу до кінця; бути ощадним («Ощадність се не гроші, се прикмета. Чим розумнійший народ, тим у більшій мірі розвинув у себе сю прикмету. А пластуни стараються бути розумним народом»¹⁹); активно пізнавати рідний край, знати літературу, не цуратися вивчення чужих мов; вести здоровий спосіб життя, не вживати алкоголю, не курити; набути знання у щонайменше 6 видах діяльности (причому перелік цих занять є надшироким: від теорії моделювання літаків, сигналізування трубкою чи свистком, орієнтування (по карті, зірках, компасу), електрифікації, пожежництва, лікарської справи до бджільництва, ковальства, теслярства, куховарства, хліборобства, садівництва, кінної їзди, музикування, мореплавства, мисливства, лісівництва тощо).

Тобто шлях формування першорядного пластуна лежить через працю: «Тільки працьовита одиниця може стати добрим горожанином, тільки добрий горожанин може придатися державі»²⁰. Така пластунська «філософія» культу праці мимоволі нагадує Франкове «Лиш в працi мужа виробляєсь сила, / Лиш праця свiт таким, як є, створила, / Лиш в праці варто і для праці жить» [т. 1, с. 146]. Петро Франко, формулюючи цілі та завдання «Пласту», надав цим словам свого батька нового дихання. «Як бачимо, цілий пласт нічого іншого, як дотепний спосіб призвичаїти до хосенної праці», – писав він²¹. А добре вироблена, та «охота до праці, думаня, провідности не забуваєся» з роками, ба більше – вона назавжди входить у структуру особистости пластуна.

«З вісімнайцятим роком життя перестаємо бавитися [курсив мій. – Н. Т.] в працю, а займаємося нею вже житьово; пласт дає до сього почин, заохочує, улегшує вибір. З вісімнайцятим роком перестаємо “пластувати”, піддержуємо лише “Пласт” матеріяльно і морально»²², – висновував Петро Франко.

Велика забава у працю (зрештою, як і забава у сам «Пласт»!) як новий спосіб фізичного й розумового розвитку молоді стала масштабним тренуванням, школою дорослого життя. При цьому «Пласт», на противагу гімназійно-шкільному навчанню, був добровільною і захоплюючою грою, яка допомагала самовихованню особистости. Очевидно, тому у пластовому та спортовому доробку Петра Франка таку велику роль відведено іграм і забавам, розмаїтим змаганням і вправам на лоні природи.

«Забави і гри мають на ціли заняти і розвеселити учасників, доставити їм здорової розривки, привчити до товариської ввічливости та свободи в поведенню. Всі рухи серед забави природні і потрібні. Забави випливають із вродженого змагання дітий до руху, веселости та діяльности. Забава відводить дітий від знудження, а привчає до діяльности. Забава служить переходом до поважної праці»²³, – розмірковував Петро Франко. І тут-таки додавав: «Зміст забави не тільки приспособлюється до умового і фізичного розвою дитини, він також спричинює їх»²⁴. Саме тому ігри та забави є тією формою, що забезпечує вироблення потрібних навичок і здобуття знання. Забава – це, в розумінні Петра Франка, «всі свободні рухи одиниці або громадки, де не ходить про побіду після точно означених правил», тоді як гра – це своєрідне змагання, боротьба, що має виразне спрямування на перемогу²⁵ й вимагає мобілізації фізичних і вольових ознак особистости. А поза тим вони (і забави, й ігри) згуртовують усіх гравців, дають почуття єдности, причетности до одної і тої самої діяльности, уможливлюють для кожного вироблення власного характеру у змаганні з рівними собі. Водночас під час гри учасники розкривають свої позитивні й негативні риси. Ба більше: «З перебігу гри можемо заключати також про характер і виробленнє цілих народів. Гри виховують не лише молодіж, а й націю»²⁶. Теоретичні знання, ідейні засади «Пласту», як і навчання історії та географії рідного краю, на думку Петра Франка, найкраще викладати пластунам у «розмовах коло багаття»²⁷.

Тож невипадково на початку лютого 1913 року у Львові з-під пера Петра Франка вийшла невеличка книжечка «Пластові гри і забави». Це видання (яке, до речі, започаткувало нову видавничу серію Петра Франка «Пластовий книгозбір») мало орієнтовний наклад не більше ніж 500 примірників. Воно стало практичним порадником для пластових гуртків і містило цілу низку рухливих життєрадісних ігор та забав (загальною кількістю 81) на всі пори року в таборі й удома, в селі й у місті, вночі та вдень, на суші й у воді. Тут слід виокремити і забави для надання першої допомоги, забави для велосипедистів (наколесників) та ін. Усі вони покликані розвивати увагу, силу, спостережливість, витривалість, швидкість, рішучість, обережність, уміння ховатися й знаходити, непомітно підходити, допомагати одне одному, опановувати себе, тамувати пристрасті, гартувати волю тощо. Щоби стати добрим пластуном, потрібно було виконувати ці вправи чесно (!) й ретельно незалежно від погоди. Кожну вправу слід повторювати доти, доки її докладно не запамʼятаєш. Водночас, як радив Петро Франко, «ліпше впровадити менше забав, але цікавих і переводити старанно, чим багато і як-будь»²⁸. Тож, переробляючи по черзі всі пластові гри і забави з однойменної книжечки Петра Франка, учасник здобував належну підготовку. Це видання було рекомендовано придбати всім пластунам, щоби кожен «міг стати сам ініціятором нового пластового гуртка в місті або на селі»²⁹. «Пластові гри і забави» Петра Франка, як зазначав дослідник пластового руху Борис Савчук, були «справжньою енциклопедією ігор для дітей та молоді»; книжка «набула широкої популярності у 20-ті роки і через чисельні доповнення та модифікації стала основою для організації ігор у Пласті»³⁰.

Прикметно, що «Підручник шведської руханки», який видав Петро Франко 1924 року у Львові, також наполовину складався з великої збірки забав, ігор і змагів. До слова, всі вони входили у пластовий, спортовий та педагогічний досвід Петра Франка і в міжвоєнний період, коли він учителював у Коломиї. Тоді-таки, вже після Першої світової війни, автор запропонував у своєму підручнику зі шведської руханки і докладну концепцію ігрового навчання.

У 1913 році у співпраці з проф. Іваном Боберським Петро Франко розробив «Пластову виказку» (посвідчення пластуна), яка вийшла накладом товариства «Сокіл-Батько» у Львові й була розрахована на сім років пластування. Вона містила «основні точки пластового уставу», інформацію про члена «Пласту», 19 пунктів фізичної підготовки пластуна, добірку рухливих ігор та ін.³¹ «Пластова виказка», «Пластові гри і забави» та підручник Олександра Тисовського «Пласт», що зʼявився в липні 1913 року стараннями Івана Боберського, – це три видання, що заклали теоретичні підвалини пластунства. Як згадував Степан Гайдучок, ці книги були «великою поміччю для нашого молоденького руху, що став ширитися в сокільських гніздах»³².

У перший рік діяльности організації «Пласт» було створено й гімн «Пластовий марш». У його основі – поезія Івана Франка «В дорогу» («Сонце по небу колує…»), яку він написав ще 1884 року як віршований пролог до поетичної хроніки Українсько-руської студентської мандрівки. Автором «пластової» частини тексту, що починалася словами «Цвіт України і краса…», був Олександр Тисовський; музику написав Ярослав Ярославенко (Вінцковський). Композицію опублікувало Львівське музичне видавництво «Торбан» у 1913 та 1926 роках³³.

Попри важливі ідейно-патріотичні засади, на яких базувалася виховна метода «Пласту», та високі вимоги до духових і фізичних показників особистости, ця організація здобула собі прихильність найперше серед активної, рухливої, життєдіяльної молоді. «Пласт є найкраща цвітка руханки»³⁴, – так метафорично його означував брат Петра, Тарас Франко. Пластовий уклад життя, певна кастовість організації, що відбирала до своїх членів лише найкращих (бо ж не всі могли стати пластунами!), дуже імпонували юнакам і юначкам, удовольняючи їхню молодечу потребу в романтичних ідеалах, мандрівництві та героїзмі.

«Практичне пластування виривало молодого пластуна та старшого виховника із тенетів буденного сірого життя, надаючи йому буйності, радості, цілеспрямованості, – зауважував Борис Савчук. – Корисними були пошуки пригод та переживання, якщо вони спрямовувались у позитивне русло. Це надавало й всьому позапластовому життю нового змісту. Воно повсякчасно наповнювалось живою діяльністю, в ньому не було місця для пустощів та неробства, песимізму та зневіри. З огляду на відому істину “молодість – це не вік, а стан душі”, Пласт цю духовну і фізичну молодість мав дати на усе життя. Він позбавляв молоду людину фальшивих намагань стати передчасно дорослою, що, як правило, досягалося в більшості курінням, вживанням алкоголю тощо. Більше того, він ставав противагою до різних темних і сумних життєвих явищ…»³⁵.

Тож зовсім не випадково, що серед засновників «Пласту» був Петро Франко – людина неймовірно діяльна, захоплена, цілеспрямована, оптимістична, активна, ініціативна, великий патріот, із непереборною потребою життєвого чину, з авантюрним духом, неймовірний любитель випробувань, пригод та екстриму. Ілярій Домбчевський, вихованець Петра Франка у філії Львівської академічної гімназії, через півстоліття вже як пластовий сеньйор вдячно згадував свого виховника:

«Нашого провідника Петра Франка ми дуже любили, він був для нас ідеалом, ми йому беззастережно вірили та безоглядно його слухали. Він умів підійти до молоді, бо був добрим педагогом та знаменитим психологом, зокрема умів з’єднати собі сільську молодь, з якої в 90 відсотках складалася наша гімназія. Він потрафив нас захопити, й йому ми завдячуємо наше прив’язання до Пласту й вірність його ідеалам. Як я тепер бачу, мусив він добре опанувати ідеологію й техніку пластування»³⁶.

Одначе сам факт заснування нової молодіжної організації ще не гарантував того, що «Пласт» буде здатен одразу дати Україні здорових, розумних і відповідальних громадян (а саме це було його завданням!). Поширення та провадження «Пласту» потребувало витривалости і вкладання чимало праці. Сам Петро Франко займався організуванням пластових осередків у філії Львівської академічної гімназії та жіночого гуртка при учительській семінарії. Допомагали йому в цьому також його старші брати Андрій і Тарас. Часом Петро їздив із лекціями в осередки пластунів в провінцію. Зокрема, 23 лютого 1913 року він виступив у Золочеві з відчитом про «Пласт», після чого зі сумом констатував, що не всі знають, що таке «Пласт» і які він має цілі.

Так прийшло розуміння того, що новій організації треба надати єдности, одноцільности й широкого розмаху:

«Вже більше, як рік, у нас зачався пластовий рух, але зроблено дотепер ще дуже мало. Справді майже по всіх містах Східної Галичини позакладалися пластові гуртки, але всі йдуть самопас, думаючи, що організація в тім полягає, щоби кождий відділ заховав свою індивідуальність.

Час уже покинути таке роздроблення й надати цілому рухові одноцільність і єдність, як має, прим[іром], від самого початку рух в Англії. Ходить тут передовсім про єднаковість одностроїв, рівні вимоги при іспитах, однакові відзнаки, однаковий впоряд, спосіб забави, однакову організацію (гуртки по сім членів з провідником, заступником і скарбником, курені поділені на сотні, паланки поділені на курені й області)»³⁷.

Як наслідок таких міркувань зродилась ідея організування Першого пластового зʼїзду впорядчиків (вихователів), ідейним натхненником, ініціатором, промотором та діяльним організатором якого і став Петро Франко. З думкою про консолідацію всіх пластових сил, про формування сильної організації зі закликом до всіх упорядчиків «Пласту» він не раз виступав із повідомленнями в газеті «Діло»³⁸. Звʼязковим пунктом Першого пластового зʼїзду став дім Івана Франка на Софіївці. Саме сюди, на вулицю Понінського, 4 (нині – вул. Івана Франка, 152), в родинну віллу Франків, надходили запити і зголошення до участи у зʼїзді пластових упорядчиків із різних регіонів Східної Галичини. В організуванні зʼїзду Петрові діяльно допомагав його старший брат Андрій³⁹.

Відтак 6 квітня 1913 року в залі студентського товариства техніків «Основа» у Львові на вулиці Снядецьких (нині – вул. Політехнічна), 4, розташованому на другому поверсі, відбувся Перший пластовий зʼїзд упорядчиків. На нього прибули делегати зі 16 місцевостей (Львів, Перемишль, Станиславів, Сокаль, Золочів, Рогатин, Яворів, Дрогобич, Копичинці, Ярослав, Боршевичі, Самбір, Чортків, Пчани, Пикуловичі, Підліски Малі). Головуючим обрано Петра Франка, секретарем – М. Залужного. На порядку денному було чотири відчити, в яких ішлося про важливі аспекти організування пластового життя. Жваву дискусію викликали реферати доктора О. Тисовського «Устав “Пласту”», М. Залужного «Організація “Пласту” в нас і в инших народів», С. Левицького «Однострої і прибори»⁴⁰. Доповідь П. Франка «Полеві вправи і впоряд» прийнято без обговорення. Затверджено також проєкт однострою англійського взірця, що його запропонував Петро Франко.

Перший повний пластовий однострій. Володимир Лициняк, 1912 р. З фондів ЦДІА у м. Львові.

Під час зʼїзду було обрано комісію у складі О. Тисовського, П. Франка та М. Залужного для розроблення пластових відзнак; сформовано окремий «інформуючий комітет» (до нього ввійшли О. Тисовський як голова і скарбник, П. Франко – заступник, Μ. Залужний – секретар, С. Левицький – референт адміністративних справ, однострою і приладів), який узяв на себе обовʼязок допомагати порадами, вказівками й інструкціями усім, хто хотів провадити пластовий провід. Пластова сеньйора Богуслава Гринів, аналізуючи пластову діяльність Петра Франка, зазначала: «Стає очевидним, що перший Зʼїзд, підготовлений, скликаний і проведений зусиллями Петра Франка, – це є і юридично, і по суті створення організації “Пласт”»⁴¹.

Хоч би як там було, але Петро Франко в той час цілою своєю душею посвятився пластовому рухові. У серпні 1913 року на засіданні «Сокола-Батька» прийняли форму українського пластового однострою, яку запропонував Петро Франко⁴². До речі, сам він, як згадували його вихованці, завжди ходив «у бездоганно повному пластовому однострої»⁴³.

Почин до появи одного з перших офіційних пластових періодичних видань – «Пластового табору» – також належить Петрові Франку. «Цей часопис став появлятися літографованою відбиткою за допомогою учениць учительського семинара у Львові, де П. Франко учителював, – згадував Степан Гайдучок. – Навіть вінєту до часопису рисувала учениця 4 р. семинара О. Ситниківна»⁴⁴. «Пластовий табор» виходив від лютого до липня 1914 року як додаток до львівської газети «Вісти з Запорожа». Усього зʼявилося 7 чисел (останній номер – спарений); вихід наступних номерів перервала Перша світова війна. Додаток, що містився в кінці газети, охоплював дві-три сторінки з окремою нумерацією. Це періодичне видання репрезентувало офіційну позицію пластового проводу і мало сприяти поширенню пластових ідей та розв’язанню адміністративно-організаційних питань. Саме Петро Франко відповідав за видавничий відділ цього часопису. Всі дописи і пластові звіти надходили на його імʼя та домашню адресу: вул. Понінського, ч. 4 (тобто у дім Франків у Львові); передплату на це видання слід було надсилати на вулицю Бенедиктинську, 1⁴⁵ (нині – вул. Вічева). Окрім того, Петро Франко був також редактором періодичного пластового додатку до часопису «Нове слово»⁴⁶.

Перша сторінка пластової газети «Пластовий табор», 1914 рік.

1–2 лютого 1914 року відбувся Другий пластовий зʼїзд, на який прибули представники з 30 організацій краю. Засідав зʼїзд уранці в «Повітовій Січі» на вулиці Коперника, 5, а пополудні – в «Академічній громаді» на вулиці Оссолінських (нині – вул. Стефаника), 11. Його ініціатором і головою знову-таки був Петро Франко. У своєму виступі «Про організацію пласту» він наголосив на потребі остаточного обʼєднання українських пластових гуртків у цілісну організацію за взірцем усеавстрійського товариства хлопʼячих та молодечих об’єднань. Окрім цього, на зʼїзді активно обговорювано питання ідейно-виховних аспектів функціонування «Пласту», потребу створення «жіночого пласту» та формування «Осередного комітету», який би виконував функції центрального пластового керівництва⁴⁷. Невдовзі після того, влітку 1914 року, Петро Франко подав проєкт статуту «Осередної Управи», що складався з 19 параграфів і визначав умови членства в організації, функціонування пластових органів, їхні права та обовʼязки. Його текст під назвою «Устав Осередної Управи пластового устрою Галичини: О. У. П. У. Г.» зʼявився друком у додатку «Пластовий табор» (1914. Чис. 6–7. С. 1–3).

Праця, спрямована на обʼєднання пластових осередків, не минула намарно, бо вже 28 червня 1914 року в часі великого «Шевченківського здвигу» у Львові (офіційна назва цього заходу: II Краєвий здвиг руханкових, пожарних і стрілецьких товариств з нагоди 100-ї річниці Тараса Шевченка; I Краєвий здвиг відбувся у Львові 1911 року) пластуни продемонстрували свою згуртованість та одностайність. Це свято, що відбувалося за участи українських парамілітарних організацій «Сокіл-Батько», «Український січовий союз», «Пласт», спортивного товариства «Україна», стало величною національною маніфестацією, в якій узяло участь понад 12 тисяч осіб. Цей масштабний Сокільсько-Січовий здвиг засвідчив організованість українського руху, був демонстрацією його сили та готовности до боротьби і перемоги⁴⁸. Пластуни зі Львова, Сокаля, Перемишля, Стрия, Коломиї, Станиславова, Тернополя, Бережан, Дрогобича та інших галицьких міст і містечок крокували в одностроях. Безпосереднє керівництво пластовим відділом здійснював Петро Франко⁴⁹.

Тернопільські пластуни з др. Н. Гірняком в Нагуєвичах, 1930 р. З фондів ЦДІА у м. Львові.

Наймолодший син Івана Франка поклав надзвичайно багато праці, енергії й сил на те, щоб українська скаутська організація за своїм духом і укладом здатна була згуртувати й загартувати молодь і виховати її як новочасне благородне лицарство в національно-патріотичному дусі. Тут також треба зазначити, що Петро Франко долучився до формування не лише спортивних, а й військових пластових традицій. С. Шах згадував: «…В “пластовій” організації учнів Академічної гімназії відбувалися таємні сходини, де обговорювано, під проводом Петра Франка, військову підготовку – навіть всупереч статуту організації “Пласту”»⁵⁰. Невипадково ще 1911 року у статті «Пластуни» Петро Франко акцентував, що пластуни «не призначені для війни, але все до неї готові. Рішучість, енергію і відвагу виробляють собі серед мира, аби на случай війни були готовими на кожний поклик»⁵¹. Марія Ковалівна (в заміжжі Шаллєрова), 1913 року випускниця учительській семінарії, згадувала, що Петро Франко як учитель не тільки грав із ними в теніс, але й «учив нас стріляти»⁵². Дух часу вимагав згуртованости фізично розвиненої й патріотично налаштованої молоді. «Вага і значення Пласту в тім саме, що він буде школою жовнірів України», – значилось і в місячнику «Люшнівці» за березень 1913 року⁵³. До речі, тоді-таки, в березні 1913-го, у Львові засновано і перше українське військове товариство «Січові стрільці» (голова Володимир Старосольський), діяльним членом якого став Петро Франко.

Спортивний і пластовий рух, до якого так активно був причетний молодший син Івана Франка, на початку ХХ ст. виконав консолідаційну та націєтворчу місію серед української молоді. У липні 1914 року Петро Франко організував перший постійний пластовий табір на Чорногорі поблизу с. Дземброні (нині у Верховинському р-ні Івано-Франківської обл.)⁵⁴. До Дземброні Петро виїхав зі Львова ввечері 12 липня 1914 року⁵⁵. В таборі на свіжому повітрі юнаки вчилися виживати у природних умовах, здійснювали мандрівки горами, вишколювали свою військову вправність. У листі від 23 липня 1914 року з Дземброні Петро Франко писав до старшого брата Тараса:

«В таборі жиєся досить добре… Ходили ми вже на Чорногору і я за один день зайшов на Говерлю а з відтам до Шибеного [озеро в Карпатах. – Н. Т.] і до Явірника [село Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. – Н. Т.]. На другий день був у Кобринських [родина лікаря Володимира Йосафатовича Кобринського (1858–1940), в якого лікувалися Франки. – Н. Т.] на Лукавиці [полонина в Карпатах поблизу курортного села Буркута Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. – Н. Т.] і того самого дня вернув до Дземброні. <…> Завтра йду до Криворівні [село Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. – Н. Т.] до тата»⁵⁶.

Від Дземброні до Криворівні близько шести годин пішого ходу. Очевидно, 24 липня 1914 року Петро таки здійснив свою мандрівку до Криворівні, побачився з батьком і вернув до табору. Саме там його застала Перша світова війна, з початком якої учасники Чорногірського пластового табору вступили добровольцями до Легіону УСС.

Про пластову діяльність Петра Франка у ході самої Першої світової війни дані невідомі. Лише у газеті «Діло» за 1918 рік з’явилася коротка замітка Петра Франка про те, що 12 червня у салі Лисенка у Львові відбулися сходини двох пластових чет, на яких він був присутній⁵⁷.

Після поразки національно-визвольних змагань, на деякий час замешкавши у Відні і заснувавши там видавниче товариство «Франко Син і Спілка», Петро Франко повернувся до ідеї видання цілої низки книжечок-метеликів у серії «Пластовий книгозбір». Перше число у цій серії, «Пластові гри і забави», з’явилося 1913 року у Львові; у Відні ж 1921 року вийшло два наступні числа: «Як закладати пластові дружини?» та «Огляд території України. (Після С. Рудницького)». Інші книжечки у цій серії так і не вийшли.

Упродовж 1920-х років Петро Франко, мешкаючи в Коломиї, активно працював як пластовий опікун: наставник і виховник. Його зусиллями пластовий рух в Коломиї дістав нове дихання. Ще 1912 року за сприяння проф. Р. Шипайла при Українській державній гімназії в Коломиї було засновано 19-й курінь імені Максима Залізняка; 1921 року він відновив свою діяльність⁵⁸, до якої і долучився Петро Франко.

Як пластовий опікун 19-го Пластового полку ім. Максима Залізняка в Коломиї Петро Франко заслужив велику повагу і здобув авторитет серед членів Полкової команди та серед своїх вихованців. Франковим підписом і печаткою полку завізовано низку листів, адресованих до Верховної пластової команди (ВПК) та Верховної пластової ради (ВПР) у Львові⁵⁹, щомісячні звіти про діяльність Полкової команди (ПК) 19-го Пластового полку імені Максима Залізняка (19 ППМЗ) в Коломиї⁶⁰. Поміж цих документів є і службовий звіт полковника 19 ППМЗ в Коломиї Івана Мартинківа (він керував полком від 10 вересня 1921 до 20 січня 1923 року) про діяльність за період від вересня 1922 до січня 1923 року. В цьому звіті, який також засвідчив підписом Петро Франко, І. Мартинків зазначав, що у «важнійших справах радився у п. проф. Франка, опікуна 19 Пл[астового] П[олку]»⁶¹.

У коломийському пластовому осередку, до функціонування якого діяльно долучився Петро Франко, тільки наприкінці 1922 – на початку 1923 року засновано санітарний, малярський, піонерський, перший і другий переплетний, фотографічний пластові гуртки. У присутності опікуна Петра Франка відбулися сходини обох полкових команд, де було полагоджено справи щодо проведення пластового вечора. Відтак перший «Пластовий вечір» відбувся 15 грудня 1922 року⁶².

У січні 1923 року 19 ППМЗ налічував 99 осіб. Попри таку кількість пластунів, Петро Франко зі сумом констатував, що ситуація в полку погана, бо серед членів було чимало таких, що не відповідали високому званню «пластуна», а широка громадськість не виявляла зацікавлення пластовою діяльністю. Дбаючи про якість відбору молоді до пластової організації, він у листі до ВПР від 24 квітня 1923 року інформував про потребу перескласти пластовий іспит:

«З полком стояло зле, бо приймив (І[ван] М[артинків]) забагато невідповідних (курців, алькоголь).

В лютім і марті всю діяльність спинено, бо зі всіх боків сипалися на Пласт заслужені і незаслужені напасти та нарікання.

В цвітні повторили всі пластуни перший іспит (12 уже здало 22. 4.). Всі прочі (около 60) здадуть протягом тижня. Більше членів цього шк[ільного] року прийматися не буде, заки улад внутрішньо не скріпиться»⁶³.

Пластовий іспит відсіяв «невідповідних», тож число членів «Пласту» у квітні 1923 року скоротилося до 75. Щоправда, влітку ситуація вже покращилася. У звіті за червень 1923 року значилося, що 19 ППМЗ налічує 88 членів, а «заінтересування ширшого громадянства зростає, відношення щодо Пласту більше прихильне, як досі». Звіт підписали полковник В. Витвицький (керував полком після І. Мартинківа) та опікун П. Франко⁶⁴.

Реформаторські кроки, на які пішов Петро Франко, вимагаючи від своїх вихованців чіткого дотримання пластових законів, дисциплінували пластунів, загартовували їхній дух і волю. Невипадково Степан Гайдучок у листі до Івана Боберського від 14 грудня 1922 року, згадуючи про те, що Петро Франко реформує в Коломиї «Пласт», звірявся, що його «нам конче треба би у Львові»⁶⁵.

26 травня 1923 року 19 ППМЗ брав участь у богослужінні за полеглих бійців за волю України⁶⁶. Загалом такі акції в міжвоєнний період характеризували діяльність пластунів, які плекали культ полеглих українських героїв. Пластуни опікувалися могилами загиблих воїнів УСС та УГА, щорічно влаштовували панахиди на місцях їх поховання чи загибелі. Такі дії дуже не подобалися польській поліції. Ба більше, через це часто навіть виникали сутички.

Невдоволення польської влади, повʼязане зі зростанням і гуртуванням молодіжного українського пластового руху, наростало. У «Пласті» вона почала вбачати загрозу, а членів організації сприймала як «нове українське військо з голими колінами і палицями замість рушниць»⁶⁷. Відтак, як свідчив С. Левицький, перші арешти й заборони пластової діяльности в Галичині сталися ще 1922 року і були повʼязані саме з 19-м Пластовим полком у Коломиї – за «відбуття нічних вправ»⁶⁸. Невдовзі переслідувань зазнали й інші полки: в Косові, Сокалі, Перемишлі. «Пласт» переживав не найкращі свої часи.

15 вересня 1923 року раптово помер один із діяльних членів проводу «Пласту», редактор пластового журналу «Молоде життя» Степан Тисовський. З цієї сумної нагоди в листі від 19 вересня 1923 року до його рідного брата, Олександра Тисовського, Петро Франко висловлював щирі співчуття з приводу такої тяжкої втрати⁶⁹.

З огляду на переслідування і заборону пластових осередків деякі члени ВПР, щоби не наражати молодь на небезпеку, і самі схилялися до думки припинити пластову діяльність⁷⁰. Верховний пластовий зʼїзд, що відбувся 12 квітня 1924 року в залі «Сокола-Батька» у Львові (вул. Руська, 20), проходив під пильним оком поліції. Упродовж 1924–1930 років організація «Пласт» зазнавала ненастанних переслідувань з боку польської влади. Пластові гуртки при школах (найперше державних) ліквідовували. Деякі з них продовжували працювати нелегально. Пластові полки для більшої безпеки було поділено на курені. Молодь, знаючи про заборону, «належала до Пласту на власний риск»⁷¹. Ризикували і пластові опікуни…

У своїй книжечці «Як закладати пластові дружини?», яка стала своєрідним підсумком напрацювань Петра Франка як організатора «Пласту» в довоєнний період, він писав: «Одною із найважнійших прикмет уладчиків є дар позискувати собі молодь і вміти її вести, передівсім власним приміром [курсив мій. – Н. Т.]»⁷². Саме до таких наставників юні, пластунів-новаків належав Петро Франко. Як людина сильної волі та гарту, людина діла, він вирізнявся з-поміж загалу своєю вродженою інтелігентністю, тактовністю, врівноваженістю і свідомою національно-патріотичною позицією. Ще молодий, але вже з досвідом звитяг і непростих життєвих випробувань за плечима, Франко став авторитетом для своїх вихованців, вони ставилися до нього з повагою. У час заборони «Пласту» в Коломиї Петро Франко продовжував працювати з молоддю таємно. Його учень Петро Мельничук згадував:

«На початку 1929 року Петро Франко організував таємний гурток пластунів. У Львові Пласт був тоді, здається, легальною організацією, а в Коломиї – заборонений. До цього гуртка належало 22 учні 4–6 класів, у тому числі і я. Ми сходилися в лузі над Прутом, де вчилися плавати й рятувати потопаючих, або на Воскресінецькій горі. Там нам Петро Франко розповідав про завдання й мету Пласту, про світлі сторінки історії України та про визвольну боротьбу нашого народу й причини невдач у ній. ˂…˃

Але найбільше уваги приділяв моральному та естетичному вихованню пластунів. Кожний з членів гуртка вів щоденник, у якому записував, що зробив злого. Ці щоденники вибірково зачитували пластуни на початку наших сходин. Петро Франко хвалив за добрі вчинки, а злі аналізував і давав пораду, як їх не допускатися. Вчив нас, що пластун повинен навчитися все для себе зробити: пришити ґудзики, випрати носову хустинку, направити шкарпетки, випрасувати сорочку й штани, вичистити до блиску взуття і т. п. Пластун не повинен соромитися виконувати будь-яку роботу. Часто повторював: “Праця єдина з неволі нас вирве…” Пластун має чемно й делікатно обходитися з дівчиною, жінкою, старшою людиною й взагалі з людьми.

Принагідно читав нам, на наше прохання, свої вірші, які нам подобалися. Його мудрі й добрі слова, високоморальне виховання впливали на нас. Пластуни стали відрізнятися від маси учнів, краще вчитися, охайніше виглядати, були ввічливими і організованими, немов підросли»⁷³.

А пластовий сеньйор, доктор Володимир Паланиця (також вихованець Петра Франка) додавав, що «в неділі і свята учні в приміщенні гімназії слухали релігійну науку (екзорту), потім організовано йшли до церкви на Богослужіння, а вже після відправи пластуни крокували на Воскресінецьку гору на мудрі настанови шанованого і любленого опікуна»⁷⁴. Тепло згадувала у своїх споминах Петра Франка як учасника пластових мандрівок і пластунка куреня ім. Марка Вовчка у Коломиї Марія Білинська⁷⁵.

Одначе в умовах переслідувань і заборон зберігати «таємність» було непросто. Восени 1929 року польська поліція заарештувала коломийських пластунів. Їх жорстоко допитували. Як наслідок – виключили з гімназії зі забороною продовжувати навчання на території Польщі. Під підозрою опинився тоді і Петро Франко, в його помешканні проводили обшуки…

26 вересня 1930 року Краєвому товариству охорони дітей та опіки над молоддю, а також усім школам наказано ліквідувати пластові відділи. Вислідом усіх цих подій стало звільнення Петра Франка з роботи у Коломийській гімназії та переїзд до Львова.

Проте справа Петра Франка як засновника пласту жива і сьогодні, через більш ніж століття від часу заснування цієї організації вона знаходить відгук у душах молоді, має своїх невтомних послідовників, слугує простором натхненням для добрих справ і благородних учинків задля розвитку нашої національної спільноти і на славу України.

Ім’я Петра Франка міцно увійшло у діяльність «Пласту» сьогодні. 27 жовтня 2020 року Головна Булава УПЮ зареєструвала ІV підготовчий мішаний курінь УПЮ ім. Петра Франка з осередком у Валенсії (Іспанія); в. о. зв’язкового призначено пластового сеньйора Павла Сенаторова. А через рік, у жовтні 2021 року, у м. Винники (сьогодні у складі м. Львова) запрацював пластовий вишкільний центр імені Петра Франка. Поза тим до Дому Івана Франка у Львові на Софіївці, що у часи Петра Франка часто виступав як контактна адреса для різного роду пластових організаційних заходів, сьогодні приходять усе нові і нові покоління пластунів, гучно вітаються «СКОБ!» й ефективно реалізують свої пластові ініціативи та зібрання.

____________________________________

¹ Докладніше про біографію Петра Франка див.: Тихолоз Н. Петро Франко: Формула долі. (Життєпис на тлі доби). Львів : [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2021. 288 с., іл. (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 8.).

²Докладніше про пластові осередки див.: Савчук Б. Український Пласт: 1911–1939. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1996. С. 60–62.

³Левицький С. Український Пластовий Улад в роках 1911–1945 у спогадах автора. (Причинки до історії Пласту). Мюнхен: Молоде життя, 1967. С. 18.

⁴Там само. С. 17.

⁵Там само. С. 17–18.

⁶Степанів О. На передодні великих подій: власні переживання і думки 1912–1914. Львів: Червона Калина, 1930. С. 8–9.

⁷ Див.: ЦДІА. Ф. 640. Оп.1 спр. 12 Арк.-1-11. Уперше опубліковано: Франко П. Пласт / Публ. Н. Тихолоз на сайті «Франко:Наживо»

⁸Гайдучок С. Читаю і згадую // Сокільські вісти: орган Українського Сокільства. Львів, 1937. Чис. 1 (січень). С. 5.

⁹Пежанський М. Початки Пласту в Академічній гімназії у Львові // Ювілейна книга Української Академічної гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости 1878–1978 / Упоряд., літ. та техн. ред. Б. Романенчука. Філядельфія; Мюнхен, 1978. С. 327.

¹⁰Франко П. Пластуни // Діло. 1911. Чис. 268 (від 2. ХІІ.). С. 1–2.

¹¹Там само. С. 1.

¹²Там само. С. 2.

¹³Там само.

¹⁴Цит. за: Гринів Б. Пластова діяльність Петра Франка // Пластовий шлях. 2011. Чис. 1 (165). С. 37.

¹⁵ Фр[анко]. П. Пласт (Скавт) // Ілюстрована Україна. 1913. Чис. 11 (від 14. VІ.). С. 13.

¹⁶Там само.

¹⁷ Там само.

¹⁸ЦДІАЛ. Ф. 640. Оп. 1. Спр. 12. Арк. 3. Рукопис цієї праці Петра Франка вперше опубліковано: Тихолоз Н. До джерел українського скаутингу: забутий рукопис Петра Франка. URL

¹⁹Там само.

²⁰Франко П. Як закладати пластові дружини? Відень: Наклад вид. т-ва «Франко Син і Спілка», 1921. С. 5.

²¹ ЦДІАЛ. Ф. 640. Оп. 1. Спр. 12. Арк. 11.

²²Там само.

²³Франко П. Підручник шведської руханки для народніх і середніх шкіл. На основі підручника Л. Н. Тернґрена. Львів: Накладом Михайла Таранька, 1924. С. 188–189.

²⁴Там само. С. 189.

²⁵Там само. С. 190.

²⁶Там само. С. 192.

²⁷Франко П. Як закладати пластові дружини? С. 12.

²⁸ Франко П. З пластового руху [Дня 23. ІІ. 1913 відбувся в Золочеві…] // Діло. 1913. Чис. 51 (від 7. ІІІ.). С. 6.

²⁹Ф[ранко П.] З пластового руху // Діло. 1913. Чис. 27 (від 5. ІІ.). С. 7.

³⁰Савчук Б. Український Пласт: 1911–1939. С. 51–52.

³¹Докладніше див.: Гайдучок С. Пів століття сокільських видань // Сокільські вісти: орган Українського Сокільства. Львів, 1937. Чис. 6 (червень). С. 10; Сова А. Внесок Івана Боберського у становлення організації «Пласт» // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. Львів, 2014. Вип. 15. С. 89. Див. також: ЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 961. Арк. 49–66, 122–130, 254–262, 372–380, 513–521, 648–656, 705–713, 777–785, 799–807, 879–887, 953–961, 1002–1010, 1012–1020, 1094–1102, 1104–1112, 1177–1185, 1206–1223.

³²Гайдучок С. Читаю і згадую. С. 6.

³³Докладніше див.: Молчко У. З історії виникнення пластового гімну // Пластовий шлях. 2002. Чис. 4. URL

³⁴Франко Т. Вибране: У 2-х томах / Упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. Івано-Франківськ, 2015. Т. 1. С. 323.

³⁵Савчук Б. Український Пласт: 1911–1939. С. 55.

³⁶Цит. за: Гринів Б. Пластова діяльність Петра Франка. С. 37.

³⁷Франко П. З пластового руху [Дня 23. ІІ. 1913 відбувся в Золочеві…]. С. 6.

³⁸Див.: Ф[ранко П.] З пластового руху // Діло. 1913. Чис. 27 (від 5.ІІ.). С. 7; Франко П. З пластового руху [Дня 23. ІІ. 1913 відбувся в Золочеві…] // Діло. 1913. Чис. 51 (від 7.ІІІ.). С. 6; Франко П. І Пластовий зʼїзд // Діло 1913. Чис. 74 (від 3.ІV.). С. 5.

³⁹Див.: Тихолоз Н. Згасла свічка Андрія Франка // Андрій Франко. Найдорожчий помічник: творчий доробок / Передм., упоряд. і коментарі Н. Тихолоз. Львів, 2017. С. 7–50.

⁴⁰Учасник. Перший зʼїзд впорядчиків «Пласту»… // Діло. 1913. Чис. 80 (від 11.ІV.). С. 7.

⁴¹Гринів Б. Пластова діяльність Петра Франка. С. 37.

⁴² Тож пластовий однострій був такий: «Бурський капелюх кольору хакі, гранатового кольору сорочка та штани до колін, сірі підколінники, черевики з волоками, ремінний ніж, наплечник і фляга та обовʼязкова двометрова палиця». Від травня 1914 року до пластового однострою внесено деякі зміни: «Колір штанів та сорочки тепер ставали сиво-попільного кольору з фланелевого сукна і ще додавались зимові штанці» (Савчук Б. Український Пласт: 1911–1939. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1996. С. 67).

⁴³Там само. С. 39.

⁴⁴Гайдучок С. Читаю і згадую. С. 6.

⁴⁵ЦДІАЛ. Ф. 380. Оп. 1. Спр. 104/1.

⁴⁶Савчук Б. Український Пласт: 1911–1939. С. 67.

⁴⁷II. Пластовий зʼїзд // Пластовий табор (Додаток до «Вістий з Запорожа». Чис. 89–90). 1914. Чис. 1. С. 1–2.

⁴⁸Докладніше про це див.: Мельник І. 28 червня – Львів, Сараєво, Версаль. URL; Кісь Н. Шевченківський сокільський здвиг 1914 р. URL; Іпатов Є. Шевченківськй здвиг 1914 року у спогадах очевидців. URL

⁴⁹Див.: Савчук Б. Український Пласт: 1911–1939. С. 71.

⁵⁰Шах С. Молодість Євгена Коновальця // Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974. С. 71.

⁵¹Франко П. Пластуни. С. 2.

⁵²ЦДІАЛ. Ф. 640. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 20.

⁵³Цит. за: Лазарович М. Леґіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. 2-е вид., доп. Тернопіль: Джура, 2016. С. 57. Див. також: С. Н. Пласт // Відгуки: орган української молоді. 1913. № 3–4. С. 17–20.

⁵⁴ Див.: Франко П. Вакацийний пластовий табор // Діло. 1914. Чис. 144 (від 1. VІІ.). С. 7; Франко П. Вакацийний пластовий табор уже звинено… // Діло. 1914. Чис. 182 (від 15. VІІІ.). С. 7.

⁵⁵Про це свідчить лист Ольги Франко до Івана Франка від 16 липня 1914 року. Див.: Чернишенко Л. Листи О. Хоружинської до І. Франка (1892–1914 рр.) // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів : Каменяр, 2003. Вип. 3. С. 219.

⁵⁶ІЛ. Ф. 3. № 1837.

⁵⁷ Див.: Фр. [Петро Франко] Пласт в гімназії. Пописові сходини двох чет пластунів… // Діло. 1918. Чис. 133 (від 15.VІ). С. 3.

⁵⁸Див.: Левицький С. Український Пластовий Улад в роках 1911–1945 у спогадах автора. (Причинки до історії Пласту). С. 51.

⁵⁹ЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 254а. Арк. 1–66.

⁶⁰ЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 255.

⁶¹Там само.

⁶²Там само.

⁶³ЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 254а.

⁶⁴ЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 255.

⁶⁵ЦДІАЛ. Ф. 366. Оп. 1. Спр. 11. Арк. 18 зв.

⁶⁶ЦДІАЛ. Ф. 389. Оп. 1. Спр. 255.

⁶⁷Левицький С. Український Пластовий Улад в роках 1911–1945 у спогадах автора. (Причинки до історії Пласту). С. 36.