“Траянів” (він же “Зміїв”) вал, що проліг у межиріччі Збруча та Смотрича – найбільша та найзагадковіша історична пам'ятка Надзбруччя. Стосовно визначення “найбільша” ні у кого зайвих запитань не виникає. Ця оборонна споруда тягнеться від околиць селища Сатанів, повз села Зверхівці, Борщівка, Кремінна–Лісоводи і аж до ботанічного заказника “Городоцька Дача”, що між Городком і селом Велика Яромирка. Це понад два десятки кілометрів. Далебі не Велика Китайська Стіна, але теж нівроку.
Зауважимо, що всяких-різних лінійних валів у цій частині України більш ніж достатньо. Мова саме про лінійні, а не про замкнені. Археологи кваліфікують останні як “городища” чи “замчиська”. Майже всі “лінійні” вали однаково називаються “Траяновими” (як варіант – “ТрОяновими”). Попри спільну назву, ці земляні споруди здебільшого належать не лише до різних оборонних систем, але й часто-густо зведені різними народами в різні історичні епохи. Найдовший із них – вже згаданий понад 20-кілометровий вал, що починається від Сатанова. Довжина ж його найближчих конкурентів заледве перевищує кілометр.
“Траянів вал” і рів у районі Городоцького заказника. Березень 2015 року.
Передбачаємо, що застосування прикладки “найзагадковіша” до обговорюваної споруди у багатьох викличе чимало запитань. Бо що може бути таємничого у банальному (нехай і довжелезному) земляному насипу з ровом? Визнаємо, сам вал як фортифікаційна споруда на щось загадкове зовсім «не тягне». Питання в іншому: ніхто достеменно не знає, коли, хто та проти кого його насипав. Тож інформацію про те, що “Троянів вал” планують обстежити спеціалісти-археологи з Управління охорони пам'яток Хмельницької області (вперше з 1988 року, до речі) ми сприйняли як дар небес і, звісно, “впали на хвіст” фахівцям, аби більше дізнатися про визначну пам'ятку.
Ось таке чудернацьке дерево стоїть на гребені валу
Одразу зауважимо, що експедиція, хоч і проходила у два етапи, загалом була короткостроковою. На початку вересня – загальна розвідка. Наприкінці місяця – більш детальне обстеження. А от копати – ні, ніхто цього разу нічого не копав. Все, що мали розкопати, розкопали ще наприкінці 1980-х. Цього разу завдання вчених була простішим – з'ясувати ступінь збереження пам'ятки, уточнити її розташування та визначити охоронні зони. У 1988-му, коли вал вперше нанесли на мапу, космічного позиціювання ще не було, тож відносно точності були певні сумніви. Як виявилося, небезпідставні.
Історики завдання не лише виконали, але й перевиконали. Зокрема, в процесі досліджень виявили раніше невідоме науці величезне поселення черняхівської доби (не виключено, що воно виявиться одним із найбільших на Поділлі), а також з'ясували, що крайня (надзбручанська) частина валу пролягла зовсім не так, як це вважали досі. Але про все це далі.
Камені “Кам'яної гори”
Щодо часу зведення валу й етнічної належності його будівничих вчені дискутують і досі. Ніхто не заперечує єдиного факту – це укріплення звели для захисту від кочівних племен, насамперед супроти кінноти. Це добре видно як зі структури валу, так і з характеру його траси.
Якщо рахувати від його крайньої південно-східної точки, то починається сатанівський “Траянів вал” метрів за сто від так званої “Кам'яної Гори” – самотньої височини, що входить до складу Товтр (хоч і стоїть вона дещо звіддаля від головної гряди). Ця височина – не перешкода для пішого воїна (тренований організм її й не помітить), але для кінного – це вже проблема. Головним чином завдяки кам'яним брилам, що рясно вкривають її схили та вершину (звідси й назва “Камяна Гора”). Одиночний вершник, якщо рухатиметься дуже обережно та повільно, ще якось тут проїде, а от кінна лава – вже дзуськи.
Між Кам'яною горою та початком “Траянового валу” пролягла балка, дном якої тече (коли нема посухи) струмок.
Одразу ж під горою кінному теж не проїхати (хоча пішому – вільно). Тут пролягла чималенька балка, дном якої зазвичай ще й дзюркоче струмок. Відповідно, ґрунт довкола заболочений, грязюки по коліно, і кінь ногу зламає. Звісно, що вал тут теж не насипали (навіщо, якщо є природна перешкода?). Все це ще раз підтверджує: укріплення зводили виключно проти вершників і лише на кінното-небезпечних напрямках. Відсутність же оборонних споруд по той бік Кам'яної Гори пояснюється просто – швидше за все, той терен у давнину вже була залісненою. Хто бував у заповідних пралісах, зрозуміє чому давні будівничі не мусили напружуватися – через такі пущі й пішому продертися важко.
Позиціювання траси валу за допомогою GPRS
Те саме бачимо і з боку Збруча. Донедавна вважалося, що “Траянів вал” давні будівельники звели ледь не впритул до річки. Зокрема, за підсумками проведених 1988 року досліджень, збережену (хоч і значно розорану) частину давньої фортифікаційної споруди “простежили” аж до самісінької околиці Сатанова. Далі, мовляв, “Траянів вал”; нібито повністю знищено відстійниками місцевої цукроварні та приватною забудовою.
Цьогорічна експедиція (за участі кореспондента “Збруча”) встановила, що насправді вал обривається за добрий кілометр до околиці селища і приблизно десь за два до Збруча. Далі його ніколи й не було!
Методист з охорони пам'яток історії та культури Городоцького району Ігор Олійник (ліворуч) і археолог Володимир Захарьєв на місці, де давня дорога прорізує вал
Ситуацію прояснив археолог Володимир Захарьєв :
- Це на наш час ми тут маємо просте поле, – розповідає історик. – А колись вся ця рівнина була чималим болотом. Про це свідчить як специфічний рельєф, так і струмки з джерелами. Тож ця територія була непрохідною не лише для кінноти, але й для пішого війська. Будувати тут якісь оборонні споруди не мало сенсу. Навіщо, якщо сама природа чудово впоралася?
Терен сучасного селища Сатанів і його околиць хоч і не заболочені, але теж були неабиякою перешкодою для потенційних нападників. Навіть нині, аби проїхати паралельно Збручу на південь (саме цей напрямок перекриває вал), є лише три дороги. Решта терену – стрімкі схили, балки та скелі. Що ж тут було у сиву давнину, до того, як люди впорядкували та “причесали” рельєф, годі й уявити.
Скелі на околиці Сатанова. У давнину територія, де нині розкинулося містечко, виглядала приблизно так само або й ще “дикіше” (а на долі був ще й заболочений берег).
В результаті останніх досліджень також з'ясувалося, що й на підходах до Сатанова “Траянів вал” теж проліг зовсім не там, де вважалося раніше. Як розповів керівник експедиції історик Сергій Шпаковський, тут теж зроблено суттєві уточнення:
- До сьогодні вважалося, що насип валу на ділянці від села Зверхівці до села Юринці (фактично це передмістя Сатанова – Д.П.) використали при прокладені дороги. Насправді ж вал тягнеться паралельно трасі на відстані приблизно в 60-70 метрів. Під дорогою, на ділянці Борщівка-Зверхівці, виявилося лише кілька сотень метрів “Траянового валу”.
Значна частина валу йде лісосмугою. Її висадили десь наприкінці 1960-х, тож на той час вал уже встигли добре розорати.
Виникає питання: чому на мапі, складеній доктором М.Кучерою виникли такі кричущі помилки? Адже Михайло Петрович був поважним і авторитетним вченим, високу кваліфікацію якого ніхто не ставить під сумнів. На думку археологів, помилка можна пояснити тим, що 1988 року Михайло Кучера сконцентрувався переважно на археологічних розкопках і на дослідженні найбільш збереженої ділянки валу, що пролягла через лісовий масив “Городоцька Дача”. А ось нанесення на карту “розораної” частини він доручив своїм студентам і аспірантам. Історик на той час уже був у надто поважному віці, аби “намотувати” пішки десятки кілометрів. Молодь, зі свого боку, чи то “схалтурила”, чи просто помилилася.
А так виглядає чи не повністю розораний “Траянів вал”. Ота незначна зміна рельєфу – він і є...
Найефектніша частина давнього укріплення збереглася у лісі, що при дорозі, яка веде від села Лісоводи до Городка. Якщо хто хоче відчути всю потужність давньої споруди, то вам сюди. Тут, завдяки наявності багатовікового лісу, вдалося уникнути розорювання валу. Ширина насипу на цій ділянці становить 15-20 метрів, висота – до 2,5 м, ширина рову – до 11 метрів, глибина – 1,2-1,5 м. На жаль, світлини не передають усієї величі пам'ятки – заважають дерева (це традиційна проблема при зйомці заліснених городищ і валів). Але повірте на слово – виглядає це дійсно «круто»!
Найкраще “Траянів вал” зберігся у лісі, де його ніхто не чіпав.
Аби з'ясувати технологію будівництва, Михайло Кучера розрізав рів і вал розкопом у вигляді поперечної траншеї. І от що з'ясували: по лінії планованого валу давні будівничі спочатку викопували нешироку траншею (глибиною трішки більше за півтора метри). У верхній частині вона мала близько 70 см завширшки, на дні – вдвічі менше. Потім у цій траншеї встановлювали дубові стовпи діаметром 10-18 см. Їх ставили не впритул, як це зазвичай показують у кіно та на малюнках, а на відстані 14-16 см один від одного. Такий собі велетенський штахетник (у тілі валу рештки дубових стовпів простежуються на висоту близько 2,6 м). Після цього на певній відстані від колод обабіч частоколу насипали два невеликих валики зі втрамбованої глини – вони, як ості своєрідних упорів, мали утримувати тіло валу від розсування. По тому вже насипали основний вал.
Космічна зйомка частини ділянки, де проліг вал. Червоною лінією позначено найкраще збережену його ділянку.
На момент зведення “Траянового валу” його ширина сягала десь 11 метрів. Нині у наслідок розсування маємо удвічі більше – до 20 метрів.
Реконструкція “Траянового валу”, згідно з результатами розкопок М.Кучери.
Тепер спробуємо з’ясувати найзагадковіше питання – хто й коли цього вала насипав (навіщо і як, ми вже знаємо).
Найекзотичнішу версію про походження Траянового валу вперше оприлюднили ще далекого 1862 року у 3-му числі «Подольских епархиальных ведомостей» (виходили в Кам’янці-Подільському). У цьому випуску головний редактор видання Павло Троїцький надрукував історично-статистичний опис містечка Сатанів. А матеріал для “Опису” зібрав священик села Глядки Проскурівського повіту (нині Підволочиський район) протоєрей Михайло Орловський. Серед іншого, була тут і легенда про походження назви Сатанів. Вона напряму пов'язана з темою нашої публікації.
Ось ця легенда в короткому переказі.
Розказують, що захопивши Дакію, легіони імператора Траяна перейшли Дністер й опинилися на берегах Збруча. Саме там, де нині стоїть містечко Сатанів, відбулася велика військова рада, на якій центуріон Тонілій нібито запитав своїх вояків: «Sat an non?» («Досить чи ні?»). Легіонери, яким давно остогидло гасати по лісах за осоружними варварами, зрозуміло ж, залементували «Sat! Sat!» («Досить!»).
Тонілій не наполягав (йому теж кортіло повернутися до місць постійної дислокації). Отож, зупинились римляни. На межі завойованих земель легіонери насипали довжелезний вал і назвали його на честь свого імператора, а місце, де відбулась історична нарада, дістало ім'я «Satannon»…
“Римська” версія не витримує жодної критики: хоч би яких слідів перебування легіонів Імперії над Збручем досі не знайдено. Хіба що, може, якого полоненого римлянина з Дакії сюди нелегка доля закидала. До того ж, у давніх джерелах ані пари з вуст про хоч який похід римлян у цьому напрямку (та й на біса нащадкам Ромула здалися ці дикі на той час місця?). Немає жодної згадки й про центуріона Тонілія.
Гребінь валу.
Зауважимо, що сам Павло Троїцький одразу ж зазначив, що легенда про римлян, Тонілія та «Sat an non?» – фантастична, хоча й вельми дотепна. Швидше за все, її вигадав якийсь місцевий «латиномовний» інтелігент. А враховуючи, що латинська мова й антична історія в умах освіченої верстви Поділля панували від XVI-XVII століть до ліквідації класичних гімназій більшовиками, годі точніше встановити, коли та легенда народилася (хоча багато хто має підозру на зубрил із царських гімназій).
Нагадаємо, що у 101-106 роках нашої ери імператор Траян справді підкорив Дакію (сучасна територія Румунії, Республіки Молдова та, можливо, Чернівецької області). Але на лівий берег Тірасу-Дністра римляни перейшли лише у Причорномор'ї, де контролювали лише вузьку прибережену територію. Єдині ж порубіжні вали, які справді збудували римляни у цій частині Європи тягнуться вздовж Дунаю і зведені вже по Траяну – його наступником імператором Адріаном.
Дозорна вежа біля лісосмуги, по якій проходить “Траянів вал”. Але сторожа не чатує на ворога, а стереже соняшників.
Але всупереч цим фактам і нині не бракує шанувальників римського походження “Траянового валу”. Вони виходять із дако-римської гіпотези походження Кам’янця-Подільського, висунутої свого часу “батьком подільського краєзнавства” Юхимом Сіцінським (останній, зауважимо, був хоч і працьовитим та плодовитим, а все ж аматором) і розвиненою Євгенією Пламеницькою.
Як найвагоміший арґумент на користь римської версії її шанувальники наводять чисельні знахідки римських денаріїв ІІ-ІІІ ст. н. е. Арґумент дуже сумнівний. Нині у найглибшому селі місцеві дядьки під матрацом завжди мають кілька купюр з портретами американських президентів, але то зовсім не свідчить, що тут був хоч якийсь “небіж” дядька Сема. Денарії у чималій кількості надходили на наші терени завдяки прикордонній торгівлі, набігам і як “відкупні” (римляни на той час широко використовували підкуп вождів, аби уникнути нападів на свої прикордонні володіння).
Посмертний денарій на честь імператора Антонія Пія (приблизно 161 р. н. е.), знайдений біля Сатанова.
Археолог Михайло Кучера вважав, що вал у межиріччі Збруча та Смотрича належить до племінного періоду. Він визначає час зведення споруди приблизно початком VI ст. до н. е. Це, мовляв, пов'язане з появою скіфів на території Західного Поділля. Саме тоді у цій місцевості з'являються перші поховання скіфів-вершників. Саме інвазія цих кочівників примусила місцеві осілі землеробські племена звести захисний бар'єр проти кочівників. Про давність споруди свідчить і архаїчна технологія будівництва, абсолютно не властива для набагато просунутіших римлян. Остаточно встановити час зведення надзбручанського “китайського муру” можна за допомогою радіовуглецевого аналізу залишків деревини з основи валу. Михайло Кучера навіть зібрав усі необхідні зразки, але на проведення досліджень тоді не знайшлося грошей. Цього не зроблено досі, а датування здійснюють лише за непрямими доказами, а тому і “племінники”, і “римлянофіли” можуть вважати, що саме їхня версія є єдино правильною (особисто автор цього матеріалу підтримує “племінників”).
Різьблений держак кістяної ложки (славнозвісний “звіриний стиль”), знайдений у скіфському кургані біля с. Іванківці, що з “тильної” сторони “Траянового валу”
Як свого часу Великий Китайський Мур не захистив Піднебесну ні від вторгнення хунну, ні від військ Чінгісхана, так і його меншому надзбручанському побратиму не вдалося втримати скіфської навали. Відомо принаймні два скіфських поселення датованих VI-V ст. до н. е., розташовані чи не одразу, за якихось 2-3 км від тильної сторони “Траянового валу”. Та й скіфських ж курганів у “заваллі” вистачає.
Шолом протоетруського типу, який міг належати якомусь із вождів “валобудівників” (сумнівно, що простий воїн носив би “шапочку”, виготовлену аж в Італії). Його знайшли ще наприкінці ХІХ ст. на околиці села Кремінна, біля якої пролягає “Траянів вал”. Зберігався у місцевому сільському музеї, але був викрадений ще у 1970-х роках.
Вал як оборонну споруду (або її елемент) активно використовували й набагато пізніше. Зокрема, як вже зазначалося вище, на околиці села Лісоводи археологи знайшли величезне поселення часів черняхівської культури. Це селище зведено так, аби з півночі його захищав “Траянів вал”. На жаль, ця пам'ятка протягом довгого часу була невідома лише для вчених. “Чорні” копачі про неї знали давно. Власне історики й знайшли це поселення завдяки специфічним “закопушкам”, залишеними нащадками легендарного Бонавентури.
“Закопушка”, залишена “чорними археологами”.
Частина раніше невідомого поселення черняхівської доби. Ліворуч у посадці ховається “Траянів вал”.
Ще одна ділянка давнього поселення (воно дуже велике). Червоною лінією позначено вал. Його тут сильно розорано, тому він ледь помітний
Фрагменти “черняхівської” кераміки й обмазки давніх жител.
На території Городоцького заказника (там, де найкраще збереглася ділянка укріплення) давній вал “осідлало” давньоруське селище ХІІ-ХІІІ ст. Як з'ясувалося під час розкопок, на час виникнення цього поселення насип валу вже давно розсунувся та деформувався. Поселення розташовано так, аби прикритися з півночі давньою фортифікацією.
Наостанок спробуємо розібратися, що мають Траян (імператор) чи давньослов'янське божество Троян (згадаймо “Слові про Ігорів похід”: “Були віки Троянові…”) до назви нашої й інших подібних пам'яток. Адже “Траяновими” називають десятки лінійних валів, розташованих у Молдові та на наддністрянських землях України.
Фрагменти кераміки з поселення ХІІ-ХІІІ століть.
Тут варто зазначити, що народні назви всіх цих фортифікаційних споруд переважно пов'язані з іменем Змія (“Змієві вали”). Назва ж “Тра(о)янові” є суто літературною і з’являється десь від середини ХІХ століття На думку істориків, вона є витвором краєзнавців-аматорів того часу. Назва “трояни” щодо земляних укріплень, на думку Михайла Кучери, найімовірніше походить із Румунії, де поширені потрійні вали (“трояни”). У сусідній Молдавії слово “троян” теж часто вживається у значенні “вал”. З часом перші дослідники цих валів банальні “трояни” перетворили на “вали Траяна” чи “Траянові вали”. У цьому ключі визначення “Траянів вал” можна вважати молдаво-українською тавтологією.
Радянський топографічний знак на гребені валу
І вишенька на тортик. Як повідомили у Відділі охорони пам'яток історії та культури Хмельницької області, наступного року частину найбільш збереженого валу, розташованого в заказнику “Городоцька Дача” планується музеїфікувати. Ділянку валу протяжністю 10-15 метрів очистять від дерев, підрівняють, а на гребені встановлять частокіл – як у давнину.
Використані матеріали:
- М.П.Кучера. “Траянові” вали середнього Придністров'я. // “Археологія”, 1992.
- Архів Управління культури Городоцького району Хмельницької області.
Світлини Автора та з архіву Управління культури Городоцького району Хмельницької області.
13.10.2015