Титульний розворот книги «Сефер Елім» з портретом автора – учня Галілео Галілея, відомого єврейського просвітителя Йосефа Дельмедіго (Амстердам, 1629). Джерело: The Center for Jewish Art
Якось у середині першої половини XVII століття у Городку на Поділлі трапилося диво. Ні, не так. Трапилося ВЕЛИКЕ ДИВО!
Подію жваво обговорювали в усіх єврейських громадах не лише Речі Посполитої, але і Європи. Ба, навіть у Палестині! Та й серед християн вона теж мала неабиякий резонанс.
Дамо слово сучасникам.
У 1620 р. голова рабинського суду містечка Сатанів ребе Авраам бен Нафталі Гірш Шор написав рабину львівської громади Мордехаю бен Давиду Кацу про «велике і жахливе діяння Боже, яке я чув і бачив на власні очі тут, у святих зборах Сатанова».
«Святі збори Сатанова» (синагога XVI ст.) Внизу – міська брама XV–XVI ст. Світлина зроблена ще до того, як легендарну споруду спотворили перебудовою.
Рабин розповів наступне:
«Тут, у святій громаді Городка (у тексті вжита назва "Ґрідінґ", – авт.), у трьох парасангах звідси (близько 25 км, – авт.) живе людина на ім'я ребе Гедалі з маленьким сином чотирьох з половиною років. Дитина – лише хлопчик, який нічим не перевершує у навчанні інших дітей свого віку. Але коли його батько почав вивчати з ним єврейську абетку та молитовник, то побачив, що на ньому спочиває Святий Дух, тому згодом привів хлопчика до мене, у святу громаду Сатанова, щоб випробувати його. І я випробував його кілька разів, сто разів і більше, сам та разом із моїми колегами, які були зі мною, і ми бачили діло Господа та чудеса Його, бо Він дуже великий.
Я спитав його: "Будь ласка, скажи мені початок Галахи (збірна назва нормативної частини законодавства юдаїзму, що регламентує практичні дії юдея, – авт.), яку я вивчив сьогодні"»…
Той відповів все правильно.
Потім рабин Авраам почав розпитувати хлопчика про різні уривки із книги Зоар (основна і найвідоміша книга з багатовікової спадщини кабалістичної літератури, – авт.), просячи батька, щоб його син цитував певні сторінки.
Різьблений портал у кімнаті рабина синагоги Сатанова, де найімовірніше відбувався іспит диво-малюка. Наразі кімната знищена під час перебудови, а портал демонтовано. Фото: Яна Шраєр.
Дитина відповідала правильно – і, що найбільш дивовижно, відповідала навіть коли рабин не згадав конкретну сторінку, а лише вказував батькові пальцем на певний уривок у книзі, прихований від дитини.
Хлопчик навіть міг читати думки рабина, точно цитуючи біблійні уривки, над якими міркував рабі Авраам, переказуючи їх таки за посередництвом батька.
У світлі такої неймовірної демонстрації рабин зробив закономірний висновок, що «хлопчик знає, що в серці людини, і це може бути лише дух пророцтва».
Екзаменатор був особливо вражений здібностями дитини, якщо врахувати, що «хлопчик ще не навчився швидко читати, але іноді неправильно вимовляє слова і взагалі дуже сором'язливий».
Згаданий лист повністю цитується в книзі «Елім» знаменитого єврейського ученого і просвітителя Йосефа Дельмедіго, виданій в Амстердамі в 1629 р. – але про це згодом.
Дослідник Давид Рудерман з університету Меріленду (США) знайшов й опублікував в «AJS Review», (№4, квітень 1979 р.) інші тогочасні свідоцтва про диво-дитину із Городка. Зокрема лист, написаний згаданим Мордехаєм бен Давидом Кацем до Хаїма Вітала, головного учня Ісаака Лурії, який на той час проживав у Цфаті.
Цфат, нагадаємо, – місто в Ізраїлі, що разом із Єрусалимом, Тверією та Хевроном є одним із чотирьох священних для євреїв міст.
Тут трішки відійдемо від теми.
Рівень комунікацій початку XVII ст. дещо відрізнявся від сьогодення. Ні меседжерів тобі, ні інтернету. Та й телеграф щойно в ХІХ ст. винайшли. Ба, навіть централізованої міжнародної поштової служби ще не придумали. Адресат львівського рабина знаходився фактично на іншому кінці світу. Якщо ж врахувати, що в 1620 р. тривала чергова війна між Річчю Посполитою та Османською імперією, до складу якої тоді входила Свята Земля, то завдання ускладнювалося на порядок. Тож доправити лист зі Львова до Цфату було ще тією морокою і досить недешевим задоволенням. Відповідно, вступати в таке листування просто так, знічев’я, ніхто би не став. Для цього був потрібен ДУЖЕ вагомий привід. Тим паче, що й адресат був не із простих, яких дурницями не турбують.
Вчитель Хаїма Вітала – раббі Іцхак бен Шломо Ашкеназі Лурія був творцем найбільшої із течій містичного вчення кабали – школи луріанської кабали. Лурія досі є величезним духовним та релігійним авторитетом для значної кількості юдеїв. Якщо порівнювати у зрозумілих для більшості читачів величинах, то для релігійних євреїв він стоїть приблизно на тому ж рівні, що Іван Золотоустий для християн.
Його головний учень Хаїм бен Йосеф Вітал – видатний кабаліст та знаний поет, мав значний вплив на розвиток пізньої кабали. Головний твір Вітала, книга «Ец Хаїм» («Древо життя»), у якому він виклав та розвинув ідеї Іцхака Лурії, досі служить одним із головних джерел для вивчення луріанської кабали. Хаїм Вітал займався також питаннями Галахи (єврейського закону), астрономії, а також писав духовну поезію арабською мовою.
Сторінка із рукописної книги «Ец Хаїм» («Древо життя») рабина Хаїма Вітала – Східна Європа, XVIII ст. Джерело – kedem-auctions.com
Ця довідка не просто так, а для розуміння, на якому високому рівні розглядалося питання «Дива у Городку».
Львівський рабин Кац у листі до Вітала спочатку скопіював первісне повідомлення про дивовижну дитину з Городка, яке він отримав від сатанівського рабина Авраама Шора, і додав наступну історію:
«В одного єврея у святій общині Потилича працювала служниця. Коли минуло два роки, вона втекла від єврея без попередження.
Але відразу після її втечі якісь вороже налаштовані язичники (тобто християни, – авт.) з того ж містечка Потилича піднялися, щоб обмовити цього єврея, кажучи: "Де ця служниця, яка працювала у вас?"
Але єврей не знав, куди вона утекла.
Коротше кажучи, ця колотнеча продовжувала збільшуватися через наші численні гріхи, поки Бог не надихнув їх сказати: "Давайте підемо до цього хлопчика і розпитаємо його"».
Гості із Потилича ще не встигли відкрити рота, як диво-дитина розказала їм, чому вони прийшли, назвав ім’я служниці та сказав, що вона жива.
Хлопчик мав намір розкрити місцезнаходження жінки, але «одна зла людина» почала сперечатися з батьком хлопчика, змусивши його втекти з місця.
Рабин Кац попросив Хаїма Вітала вивчити це питання, щоб порадити йому, що робити далі. Він звернувся до Вітала, бо чув, що незадовго до своєї смерті Іцхак Лурія сказав своєму учневі Хаїму, що ще за його життя «у землі Едома» (тобто християнських землях, – авт.) з'явиться хлопчик, який розповість про дивовижні та жахливі речі».
Розтлумачимо описану ситуацію.
У «колотнечі» щодо пропажі служниці йшлося про популярний у ті часи «кривавий наклеп» – звинувачення євреїв у ритуальних вбивствах християн. Але диво-хлопчик своїм ясновидінням цей наклеп нібито спростував.
Тут, однак, виникає запитання. Служниця пропала в Потиличі (нині с. Потелич біля Рави-Руської). А від Потилича до Городка – майже три сотні кілометрів. Це й сьогодні чимало, а у ті часи – дуже багато.
Беруть сумніви, що аби потрапити на суд малої дитини, хтось би долав тоді таку значну відстань – приблизно тиждень у дорозі.
Що відповів знаменитий кабаліст на цей лист – невідомо. Ймовірно, що він його навіть не прочитав – Хаїм Вітал помер того ж таки 1620 року.
Давид Рудерман також знайшов свідчення про дитину з Городка (в двох листах, теж датованих 1620 р.), написаних знаменитим італійським лікарем Авраамом бен Хананія Ягелем (1553–1623).
Останній був не просто так лікарем, а одним із відомих вчених ранньомодерної Європи.
В першому листі Хананія Ягель здебільшого вихваляє дивовижного малюка, який «чує ангельські співи», а також заявляє, шо «багато хто повстав проти нього і хоче його убити». Другий лист нагадує біблійні легенди чи пізніші казки про діяння основоположника хасидизму Баала Шема Това (Бешта).
Мовляв, «десять єврейських авторитетів із тих областей [Речі Посполитої] пішли і знайшли хлопчика, зустрілися з ним у певному місці і попросили його розповісти їм про спокуту і преображення і про таємницю того, коли прийде дивовижний кінець. Але хлопчик відмовлявся відповідати, доки вони не заклинали його ім'ям Бога, аби він розповів, що знав.
Тоді він відповів: "Знайте, що мої слова вас не заспокоять".
Але серця їх сильно збентежилися через це, і люди благали його. Але коли він почав їм відповідати, що наступного місяця нісану розпочнуться родові перейми і настане період лиха для Якова, він не встиг сказати, що вони врятуються і як станеться порятунок, бо вогонь впав з небес, і він пішов у бурю, і вже не був видимий їм».
Побачивши це диво, вся громада оплакувала хлопчика і постила в трепеті від пережитого. Але приблизно через сорок днів дитина таємничо повернулася. По цьому рабини ревно охороняли дитину та вже не ставили їй непотрібних запитань.
Тут пояснимо значення вислову «лиха для Якова». «Яков» – це євреї у цілому, а «Ісав» – усі інші.
Тобто дитина пророкувала якесь лихо для усіх євреїв.
Зрозуміло, що описане у листі – абсолютна фантастика і все сказане – лише народна творчість, яка якимось чином дійшла із Городка чи Львова до Італії, обростаючи дорогою яскравими та містичними деталями.
В історії про диво-дитину нічого нового немає. Такі досить поширені у різних народів і культурах. Досить згадати, як новонароджений Геракл задушив у колисці змій, які за наказом ревнивої Гери мали його убити, чи єврейські рабиністичні уявлення, що Мойсей міг вільно розмовляти одразу після народження.
Аналогічні перекази маємо й про святого Миколая.
Апокрифи розповідають, що під час здійснення обряду Хрещення він, ще немовля, ніким не підтримуваний, простояв у купелі впродовж трьох годин, чим показав, що буде вірно служити Святій Трійці. Також розповідають, що по середах і п'ятницях майбутній святий відмовлявся смоктати материнські груди, бо то були пісні дні.
Ажіотаж підживлювався й тим, що в пізньоренесансну та ранньомодерну добу в Європі (як серед юдеїв, так і християн) набуває поширення ідея особливої святості дітей, на яких від початку лежить особлива печать Бога, і які втрачають свою первісну янгольську чистоту під впливом грішного оточення. Відповідно чутки про дивовижну дитину, яку Бог обдарував особливим даром, впали на поживний ґрунт – і до Городка з усієї Речі Посполитої та навіть з-за кордону посунули прочани (не лише євреї, зауважимо), які палали бажанням доторкнутися до такого зримого прояву Божественного Чуда.
Приїхав до Городка і Йосеф Шломо Дельмедіго. Однак на відміну від свого колеги Авраама бен Хананія Ягеля він щонайменшого трепету перед проявом Божественного Дива не відчував. Було лише палке бажання дослідника та вченого з цим «дивом» розібратися.
Виходець з Криту Йосеф Дельмедіго був знаним рабином, лікарем, філософом, математиком й астрономом і одним із найосвіченіших людей свого часу. Він уславився енциклопедичними знаннями як у традиційній єврейській вченості, так і у світських та природничих науках.
Галілео Галілей. Гравюра Франческо Вилламена, близько 1655 р.
В 1606–1613 рр. Дельмедіго навчався в Падуанському університеті, де під керівництвом Галілео Галілея вивчав астрономію та математику, а у інших викладачів – філософію та медицину. Він був палким прихильником геліоцентричної системи Миколи Коперника й одним з найулюбленіших учнів Галілея, якому знаменитий астроном навіть довіряв самостійно користуватися своїм телескопом (таких серед його учнів були лічені одиниці).
Більшість життя Дельмедіго провів у мандрах. Він встиг пожити в Каїрі, Константинополі, Кандії, Вільні (Вільнюсі), Гамбурзі, Амстердамі, Франкфурті-на-Майні, а помер у Празі.
На момент, коли єврейську спільноту Європи сколихнула сенсаційна звістка про чудо в Городку, вчений жив у Вільні, де служив придворним лікарем у князів Радзивілів.
Дізнавшись про диво-дитину, на яку «всі польські рабини, а з ними кілька тисяч євреїв боялися навіть дивитися», Дельмедіго поквапився на Поділля. Як рабину та знаному вченому йому кортіло з’ясувати, чи тут дійсно сталося Чудо Господнє, чи просто якесь чергове шахрайство.
Що було далі, відомо зі звіту Мойсея Метца, учня Дельмедіго, який супроводжував свого наставника до Городка. Цей звіт теж вміщено до вже згаданої книги «Сефер Елім», або просто «Елім».
І знову відступ-довідка.
«Сефер Елім» – не просто одна із чисельних книг, написаних в XVII ст. єврейськими мудрагелями. Це книга по-праву вважається першою єврейською енциклопедією, бо у ній зібрана інформація з різних галузей знань – від кабали та філософії до теорії музики, основ механіки, астрономії тощо.
Це також перша єврейська книжка, на форзаці якої вміщено портрет автора. Нагадаємо – релігійні приписи юдаїзму забороняють зображувати людей.
Це також ще й перша книжка, у якій згадано Городок (Ґрідінґ). До того місто згадувалося лише в рукописних історичних документах.
Цікава історія написання цієї книги.
Якось караїмський учений Натан бен Зерах із Троки поставив Дельмедіго 12 загальних – зокрема із математики, астрономії, ангелології (була й така наука) та кабали, а також сімдесят конкретних запитань. У відповідь Дельмедіго і написав свою найвідомішу книгу «Елім», що складається з багатьох частин на різні теми.
Сторінка книги «Сефер Елім» Йосефа Дельмедіго, (Амстердам, 1629). Джерело – The Center for Jewish Art
Назва книги – алюзія до біблійного вірша: «І прийшли вони до Еліму, а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм» (Вихід. 15:27).
Тобто у тій біблійній оазі було стільки ж джерел, скільки відповідей на загальні запитання, а пальм – на конкретні.
Деякі частини цієї книги позначені як твори інших людей. Як, наприклад, згаданий вище звіт про перебування в Городку учня Дельмедіго якогось Мойсея Метца.
У цьому творі Дельмедіго повністю підтримав систему Коперника, «аргументів на користь якої неспроможні зрозуміти лише дурні».
Зі звіту Метца, вміщеного в «Сефер Елім», ми власне дізнаємося, як його вчитель викрив фальшиве диво:
«Одразу ж, коли мій учитель [Дельмедіго] побачив, що тому [хлопчику] потрібен його батько, він виявив хитрість, за допомогою якої він (батько) давав йому підказки в коді. Наприклад, на букву "алеф" він говорив йому "так" на ідиші; для "бет" – "добре"; для "гімел" – "правильно" і так далі. І запитувач повинен був ставити запитання через батька, і той домагався відповіді від нього (хлопчика), поміщаючи йому в рот літери, щоб він вимовляв літери без голосних чи вокалізації, а його батько інтерпретував та озвучував їх».
Далі Дельмедіго перевірив дитину без участі у розмові батька, чим підтвердив свою початкову підозру, і відразу ж «хитрощі стали відомі всім зборам».
Як з’ясувалося, батько малолітнього «пророка» отримував солідний прибуток від свого шахрайства.
Коли це сплило, йому як богохульнику (адже він не просто дурив марновірних, а шахраював іменем Бога) рабини проголосили «херем» – виключення засудженого з громади і відлучення від синагоги (не лише в Городку, а взагалі). А це для тогочасного єврея справжня громадянська смерть. Доля хлопчика склалася теж трагічно – невдовзі він помер. Чому – невідомо.
Зауважимо, що батько хлопчика, який організував цю аферу, був досить ризикованим і розумним чоловіком. Вірогідно, йому все вдалося б, як і планувалося, але втрутився незапланований чинник – до Городка припхався учень самого Галілея і все йому зіпсував.
Можна припустити, що згаданий вище «злий чоловік», який сварився з батьком чудо-дитини, то і є Дельмедіго, бо навіть після викриття шахрайства чимало людей продовжували вірити в «святу дитину» – народ зазвичай палко бажає чуда і дуже неохоче прощається зі своїми ілюзіями.
Вірогідно, що й згадка, що «багато хто повстав проти нього і хоче його убити», – то теж про учня Галілея та про реакцію на його викривальне дослідження.
Сьогодні історія, що колись прогриміла на всю Європу, невідома навіть більшості істориків, що досліджують добу Ренесансу та раннього модерного часу. Першоджерел про це майже не залишилося. Опріч листів, знайдених Давидом Рудерманом, єдину хоч трішки ширше відому згадку про цю подію можна знайти лише в книзі «Сефер Елім».
Трішки моралі
Історія з фальшивим пророком з Городка і його «дивами» яскраво показує, що навіть до загально визнаних див потрібно ставитися критично. І завше задавати собі питання – чи приховане за цим «святе» бажання «наваритися» на легковірах?
28.07.2025