Давній єврейський некрополь, що розкинувся на високій кручі над Збручем на околиці містечка Сатанів на Хмельниччині, цілком заслужено вважається одним із найбільш мистецько й історично вартісних у Європі. Лише знаменитий єврейський цвинтар Праги його перевершує. Він використовувався місцевою громадою принаймні від середини XVI століття. З художньої та естетичної точки зору найбільш цікавими є мацеви від першої половини XVIІ століття та десь до 1820-х років. Кожна – шедевр каменерізного мистецтва, вартий найпрестижніших музеїв світу.
Одна із найкрасивіших мацев стоїть на могилі Сари, доньки знаменитого рабина Меїра зі Львова.
Це чи не єдине місце в Україні, де на відносно невеличкій ділянці сконцентрована величезна кількість зразків високохудожнього різьблення. Знаменита каплиця Боїмів у Львові, звісно, його перевершує з величезним відривом, але то є Львів, і він поза конкуренцією.
Фото: Маріанна Шкаврон, «Городок.Сity».
Пам’ятку кілька десятиліть досліджував подільський історик і автор «Збруча» Дмитро Полюхович. Результати своєї праці він виклав у книзі «Єврейський цвинтар Сатанова. Кам’яні звірі та магічні обряди», яка щойно побачила світ у видавництві «Дух і літера».
Попри прив’язку в назві до Сатанова, а тематично – до некрополістики, це дослідження значно ширше.
«В книзі я передовсім розглядаю значення і символізм елементів оздоблення мацев, їхні витоки, походження та приховані змісти, – каже автор. – Але вони є актуальними для всіх єврейських цвинтарів Центральної та Східної Європи. До того ж у Сатанові представлені практично всі подібні зображення та сюжети. Тобто моє дослідження є своєрідною енциклопедією єврейської некрополістики в цілому. Сподіваюся, вона стане у пригоді всім краєзнавцям і дослідникам історії».
На надгробках (всі 2 га – половина 18 ст.) бачимо справжній «зоопарк».
Також Дмитро Полюхович звертає увагу (і про це чимало йдеться й у самій книжці) ще на одну важливу обставину. Практично всі розглянуті зображення та сюжети є універсальними. Тобто це не суто цвинтарна тема. Ці ж сюжети широко використовувалися в розписах синагог, оздоблені манускриптів, сакральних та ужиткових предметів. Тобто це дослідження величезного шару традиційного мистецтва євреїв України у цілому.
Крім документальних світлин, на окремій кольоровій вкладці в книжці представлені художні композиції автора на основі оздоблення мацев.
«Цінність мацев XVII – початку ХІХ століть ще й у тому, що завдяки ним ми можемо уявити яскраві та пишні розписи дерев’яних синагог XVII–XVIIІ століть, які по праву вважаються вершиною розвитку традиційного єврейського мистецтва, – пише Дмитро Полюхович у своїй книзі. – Саме їх і відтворювали в декорі надгробків давні різьбярі. Жодна з цих синагог до нашого часу не дійшла, маємо лише нечисельні фотографії та кілька сучасних реконструкцій. Старі некрополі, насамперед сатанівський, – це чи не єдине місце, де можна ознайомитися із традиційним мистецтвом євреїв України у "природному середовищі", а не у вітринах музеїв».
Це оздоблення – ще й втілені у камені дух життя, віри та світогляд євреїв, що колись жили у містечках-штетлах. Тут бачимо барельєфи, які розповідають про очікування на Машиаха, сподівання на воскресіння мертвих й повернення до Землі Обіцяної (за юдейськими віруваннями, де б єврея не поховали, воскресне він саме на Землі Обіцяній). Майже на кожному другому надгробку також бачимо ще й зашифровані сподівання, що душа небіжчика заслужено ласуватиме солодкими плодами Райського Саду (він же Пардес чи Ґан Еден).
Чимало уваги у книзі приділено темі взаємного обміну культур та впливу українського оточення на культуру євреїв і навпаки.
«Цивілізація штетлів виникла і розвинулася посеред безкрайого українського моря, що оточувало містечка, – розповідає Дмитро Полюхович. – Звісно, що вона увібрала у себе чимало з української культури. Інакше й бути не могло. Досить згадати про чисельні українізми в мові їдиш, чи нігуни – священні пісні хасидів, де цілі рядки, а то й куплети виконуються українською мовою. Ба! Знаменитий нігун "Став я пити у п’ятницю" є ледь переробленою однойменною українською народною піснею. Прослідковується це й в оздобленні мацев. Наприклад, в рослинному декорі часто бачимо зображення листя аканту. Останні поширені в іконописі й оздобленні іконостасів, де акант символізує терновий вінець Спасителя. З християнської символів варто виокремити пеліканів. На справжніх пеліканів вони аж ніяк не схожі. Але їх зображують точнісінько так само, як і на українських іконах. В християнстві цей птах став уособленням Христа. У євреїв – скорботи, самопожертви і воскресіння з мертвих. Тобто прихована у "єврейському" пелікані алегорія близька до християнської… Можна продовжувати, але сказаного – досить».
Під час презентації співробітник Городоцького міського будинку культури Олександр Шевчук виконав нігун «Став я пити у п’ятницю»
В книжці неодноразово акцентується – єврейська складова є невід’ємною частиною спільної історичної і культурної спадщини України.
«Мене періодично запитують: "нащо тобі ті євреї здалися?" – розповідає автор дослідження. – Пояснення просте: я завше виступав і виступаю з позицій, так би мовити, "українського культурного імперіалізму". Доречно згадати також й українську приказку "чий бичок би не скакав, а телятко – наше". Тут не йдеться про привласнення чужого, як це полюбляють на росії. Йдеться про визнання спадщини усіх народів нашої Батьківщини спільним надбанням усієї багатонаціональної України», – підсумовує свою думку Дмитро Полюхович.
Звісно, що підготувати таке дослідження без консультацій спеціалістів неможливо. Величезну допомогу тут надали знані науковці з Ізраїлю – д-р Сергій Кравцов і д-р Борис Хаймович, а також українські дослідники юдаїки Анатолій Кержнер та Євген Шнайдер.
Коли рукопис було завершено, фінансову підтримку проєкту надав хмельничанин Олександр Пшеничний.
Значно допомогли в пошуку цікавих сюжетів на мацевах експедиції проєкту «Могили предків», що реалізується у партнерстві ГО «Україна інкогніта» та відділом культури, національностей, релігій і туризму Городоцької міськради під егідою керівництва Городоцької ОТГ. Цвинтар величезний, чимало барельєфів приховані під мохом, тому робота вимагала додаткових очей. Окрема подяка – краєзнавцям Олегу Федорову та Валентину Нищому.
Надгробок із зображенням Стіни Плачу.
Тут хочеться згадати один унікальний в усіх відношеннях знайдений барельєф. Він нетиповий і на інших цвинтарях поки не виявлений. Процитуємо рядки з книги:
«Її [мацеви] оздоблення ще досить архаїчне та грубе. За стилем різьблення та місцем розташування найімовірніше це принаймні друга половина XVII чи самий початок XVIII століття (датування, як і епітафія, втрачені)…
На надгробку зображено надзвичайно рідкісний для єврейської некрополістики сюжет, що ілюструє один із ключових епізодів Тори – «жертвопринесення Авраама». В єврейській традиції «акедат Іцхак» – буквально «зв’язування Іцхака»… На це вказує напис: «пам’ятай завіт Авраама».
Враховуючи релігійну заборону на зображення людей, майстер замінив діючих осіб на традиційні для єврейських надгробків зооморфні зображення. Внизу праворуч ми бачимо птаха, який дзьобом роздирає собі груди. Це неодноразово згаданий пелікан – у даному випадку це метафора самопожертви. Тут він втілює самопожертву Авраама, який з волі Господа погодився віддати Йому найдорожче – свого сина. Ліворуч бачимо жертовне вогнище, з якого здіймається дим. На вогнищі, якщо добре придивитися, можна побачити оленятко чи барана (явно щось парнокопитне), яке втілює Ісаака. У верхньому кутку праворуч бачимо орла, який у єврейській традиції втілює Бога.
Гора, на якій Авраам приносив жертву, згодом отримала назву Єгова-Їре (Господь побачить). Пізніше на цій горі цар Соломон збудував Єрусалимський Храм, від якого на момент створення надгробка залишилася лише знаменита Стіна Плачу, що й зображена під сценою жертвопринесення».
Тобто в Сатанові ми маємо найдавніше в Україні, а можливо і в Європі, зображення знаменитої Стіни Плачу!
Звісно, що офіційна презентація книги відбулася у Сатанові. Причому в нестандартній формі.
Біля Брами. Фото Маріанна Шкаврон, «Городок.Сity».
Розпочалася вона біля мурів давньої брами міста. У давнину, крім утилітарно-оборонної, міські брами виконували ще й роль символу міста та своєрідних тріумфальних арок, через які в місто в’їздили шановні гості. А їх на презентації книжки було чимало – з Дніпра, Києва, Львова, Кам’янця-Подільського, Хмельницького, Меджибожа, сусіднього Городка тощо…
Відносно єврейської тематики – брама разом із розташованою поруч оборонною синагогою (XVI ст.) у давні часи утворювали єдиний оборонний вузол, за який відповідала саме єврейська громада містечка. На місцевому єврейському цвинтарі є тому підтвердження. На епітафії одного з надгробків йдеться, що похований під ним чоловік загинув в бою у брамі міста під час війни з «тугаримами». «Тугаримами» тогочасні євреї називали татар і турків. Сьогодні, зауважимо, як і в давні часи, чимало українських євреїв стали до лав захисників Батьківщини. Далі дійство перенеслося до давньої синагоги-фортеці і завершилося екскурсією цвинтарем.
«Дуже показово, що це масштабне дослідження з’явилося саме на Хмельниччині, – коментує подію виконавчий директор Об’єднаної єврейської общини України Віталій Камозін.
Віталій Камозін (ліворуч) та виконавчий директор Сертифікатної програми з юдаїки Євген Левінзон.
– Поділля колись було у центрі суспільного та духовного життя євреїв України. Саме тут виник хасидизм, – на сьогодні головна течія в юдаїзмі. Символічно, що автор книги – українець. Він не лише відкрив для себе яскравий, глибокий та насичений прихованими сенсами світ єврейського сакрального мистецтва, але й поділився з іншими. Не сумніваюся, що ця книжка, що відкриває українцям культуру та мистецтво народу, що живе поруч з ними принаймні від Х століття, сприятиме національній єдності та злагоді в нашій спільній Батьківщині», – підсумував Віталій Камозін.
Голова Львівського товариства єврейської культури імені Шолом-Алейхема Олександр Назар про книжку сказав наступне:
«Книга надзвичайно цікава, містить багато цінної інформації. Дивовижні зображення звірів і орнаментів, кожне з яких має своє символічне значення. Епітафії приховують у собі закодовані послання про тих, кого вже немає серед нас, залишаючи лише художню пам’ять, викарбувану в камені. Під час читання я мимоволі уявляв, яким був старий єврейський цвинтар у нашому Львові, нині безповоротно знищений. По-доброму заздрю Сатанівському цвинтарю, який завдяки цій книзі є задокументованим і зазнимкованим для майбутніх поколінь».
Відомий український історик, директор ДІКЗ «Межибіж» Олег Погорілець так прокоментував вихід дослідження:
Олег Погорілець. Фото Маріанна Шкаврон, «Городок.Сity».
«Ця книга – енциклопедія для "непосвячених", це розшифровка "таємного письма" для українців. Це ключ до розуміння подій життя єврейських штетлів в містечках України. Це спільна історія наших народів, в якій ми маємо знаходити кращі моменти та мотиви – так, як це робили наші предки. Це наша історія, яка розгортається на тлі художньому, і це художні шедеври, які розповідають про нашу історію», – підсумував історик.
Директор Хмельницького благодійного фонду «Хесед Бешт» Ігор Ратушний так охарактеризував вихід книжки:
«Чудово, що на Хмельниччині є дослідник, який не лише структурує наявну інформацію, але й робить нові відкриття, а головне доносить це людям, відкриває світу красу та глибокі значення традиційного сакрального мистецтва євреїв України, що, без сумніву, сприяє міжнаціональному миру і злагоді в нашій спільній Батьківщині. Це також данина пам’яті єврейській громаді України, яка була майже повністю знищена під час Шоа (Голокосту), коли нацисти вбили в Україні півтора мільйона євреїв».
Хмельничанин Олександр Пшеничний, який профінансував друк книжки, так пояснив свій вчинок:
Олександр Пшеничний (ліворуч) та головний рабин Хмельницької області та міста Хмельницький р. Йосеф Тейтельбаум. Фото: Маріанна Шкаврон, «Городок.Сity»
«Сатанів для мене не чужий. Тут живуть батьки моєї дружини. Гостюючи у них, завжди дивувався: маємо стільки цікавих і унікальних пам’яток, а інформації про них кіт наплакав. Коли я дізнався, що наш земляк Дмитро Полюхович готує величезне дослідження про сатанівський некрополь, зрозумів, що ця праця не просто цікава, але й суспільно значима, адже сприяє міжнаціональному миру і злагоді та єдності перед обличчям ворога… Це ще й плювок ворогу в обличчя. Росіяни постійно повторюють мантру про нацистів-українців та якусь "денацифікацію". Тим часом українці видають такі чудові книжки про євреїв!»
Перший заступник міського голови Городка Артур Косінський, який теж приїхав на презентацію до Сатанова, сказав наступне:
Артур Косінський. Фото: Маріанна Шкаврон, «Городок.Сity»
«Історія Городка і Сатанова тісно переплетені. І це не лише більш ніж пів століття, коли вони входили до одного району. У книзі, наприклад, згадана детективна історія, дія якої охоплює терени обидвох містечок. Її головний герой – Йосип Дельмедіго, улюблений учень самого Галілео Галілея. Дельмедіго майстерно розплутав таємничу і містичну справу, що у 1620 р. прогриміла на всю Європу… Її зміст актуальний і для нашого Городка – у нас теж є дуже цікавий старовинний єврейський некрополь, про який неодноразово згадано у досліджені».
Голова Сатанівської територіальної громади Альберт Собков сказав наступне:
«Сатанів славиться численними історичними пам’ятками. Вихід у світ гарно ілюстрованого дослідження про одну з найяскравіших пам’яток давнини нашого краю дуже тішить. Тим більше, що єврейська складова Сатанова в окремі періоди була визначальною і формувала його обличчя. Хвиля Голокосту знищила носіїв традиційної культури штетлів, зокрема й у Сатанові. Але це видання зберігає пам’ять про наше спільне минуле», – підсумовує пан Собков.
Присутній на презентації головний рабин Хмельницької області та міста Хмельницький р. Йосеф Тейтельбаум теж високо оцінив книжку. Він не приховував свого захвату глибиною дослідження і привітав цю важливу подію, яка увічнює пам’ять про колись поважну общину, від якої на сьогодні в самому Сатанові не залишилося жодної людини.
Дмитро Полюхович зі своєю новою книжкою під час презентації в історичній Сатанівській синагозі (16 століття). В синагозі всі чоловіки, незалежно від віросповідання, носять кіпу. Фото: Маріанна Шкаврон, «Городок.Сity».
Книга «Єврейський цвинтар Сатанова. Кам’яні звірі та магічні обряди» – не перша історична розвідка Дмитра Полюховича. Минулого року в видавництві Руслана Халікова (Київ) вийшла його книга «Тадей Грабянка – король ілюмінатів», присвячена відомому подільському містику, якого ще на початку ХХ ст. поважні дослідники таємних спільнот щиро вважали одним із чисельних втілень знаменитого графа Каліостро. Наразі Дмитро завершує роботу одразу над двома проєктами. Одна книжка розповість про чисельні історичні та природні родзинки Сатанова та його загальну історію, інша буде присвячена історії його рідного Городка.
21.07.2025