Згадаймо Юрія Шкрумеляка

 

 

 

 

 

 

 

 

120 років тому, 18 квітня 1895 року, народився відомий галицький письменник, журналіст, учасник визвольної боротьби 1914–1920-х років, в’язень більшовицьких концтаборів Юрій Шкрумеляк (1895–1965). Свої твори він часто підписував псевдонімами Іван Сорокатий, Юра Ігорків, Ігор, Ю.Підгірський, Смик, Гнотик, Олекса Залужний, Максим Цимбала.

 

Писав також для дітей. Саме Юра Шкрумеляк написав на взір "Катехизму польської дитини" Владислава Белзи (1847–1913) своє "Слово української дитини", у якому вмістив такі слова:

 

"Хто ти, хлопчику маленький?

Син я України-Неньки!

Українцем я зовуся

Й тою назвою горджуся!

 

А по чім тебе пізнаю?

По вкраїнському звичаю.

В мене вдача щира й сміла

І відвага духа й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова...

 

Як поможеш свому люду?

Пильно все учитись буду,

Щоб свої мене любили,

А чужі щоби цінили.

 

Щоб про мій народ питали,

Україну шанували.

Чи при праці, чи в забаві,

Все послужу рідній справі.

 

Ні маєтку ані труду

Жалувати я не буду,

Щоб народові Вкраїни

Помогти устать з руїни.

 

Все зумію перенести

Для Вкраїни слави й честі.

Господа буду благати,

Щоб нам дав добра діждати!"

 

Походив Юрій із селянської родини Андрія Шкрумеляка з містечка Ланчина над Прутом (тепер у Надвірнянському р-ні Івано-Франківської області). Виростав серед мальовничих верхів Карпатського Підгір’я на межі Покуття і Гуцульщини.

 

 

У 1901–1907 роках навчався у місцевій школі, а до 1914-го – в Коломийській гімназії. У серпні 1914 року вступив до лав Українських Січових Стрільців (УСС). Підхорунжий Ю.Шкрумеляк співпрацював з Пресовою кватирою УСС і стрілецьким часописом "Шляхи", де виходили його поезії та дописи. Його вірш "Питається вітер смерти" був покладений на музику Михайлом Гайворонським. Разом з Мирославом Ірчаном, художником Львом Ґецом видавав сатирично-гумористичну газету «Самохотник».

 

У 1918–1920 роках Шкрумеляк перебував у лавах Української Галицької Армії (УГА), з якою перейшов шлях перемог і поразок. Власні переживання цих років, трагедію УГА у "Чотрикутнику смерті", байдужість Європи до долі Галичини й України описав він у книзі "Поїзд мерців". Наведу один фрагмент характерний і для нашого часу: "Приїжджають чужосторонні місії, – американська, румунська, французька, швайцарська, – всі оглядають, роблять обіцянки на поміч, – і не подаючи нікому руки, відїзджають – а з собою забирають всі наші сподівання і наївні надії" ¹.

 

 

Після війни студіював у Львівському університеті (1922–1924) та на історико-філософському факультеті Українського вільного університету в Празі (1924–1926).

 

У 1922 році разом з Романом Купчинським, Левом Лепким й іншими створив групу поетів-символістів, які об’єднались навколо літературно-мистецького часопису «Митуса». У 1920-х співпрацював з видавництвом "Світ Дитини", а у 1930-х – з видавничим концерном Івана Тиктора, був головним редактором і фейлетоністом газети «Народна справа» та журналу для дітей «Дзвіночок», друкувався у виданнях «Червоної Калини».

 

 

Написав пригодницько-фантастичні повісті «Чота крилатих» (1928) та «Вогні з полонин» (1930). Головний герой "Чоти крилатих" хорунжий Василь Крук був командиром пробоєвої чоти УГА, яку посилали на відповідальні ділянки фронту у боях за Львів, під час Чортківської офензиви, в боях за Збручем. Побратими, що вижили у цій війні та під час епідемії тифу, повертаються до Галичини, де знаходять багатий скарб. Крук із побратимами перебираються на Закарпаття, де в Ужгороді будують завод, на яком створюють зброю майбутнього – літаючий підводний човен, щоб воювати за Незалежність...

 

У 1939 році Ю.Шкрумеляк працює вчителем, стає членом Спілки письменників, пише збірку поезій «Пісня про радісну осінь», яка була видана у Києві 1940 року.

 

Але це не врятувало його від більшовицьких репресій. У 1945 році був засуджений на 10 років за «антирадянську діяльність», відбував покарання в Печорських таборах (Комі АРСР). У 1956 року повернувся до Львова.

 

Портрет із довідника "Письменники радянського Львова" (1960)

 

 

 

Після повернення написав відкритого покаянного листа, який опублікувала газета "Вільна Україна". Був реабілітований і знову став членом Спілки письменників УРСР. У довіднику про львівських письменників написано: "На деяких етапах творчості і громадської діяльності Ю.Шкрумеляка були серйозні збочення буржуазно-націоналістичного характеру. Твори Ю.Шкрумеляка останніх років свідчать про те, що він рішуче став на шлях подолання помилок і збочень, характерних для його творчості в минулому" ².

 

 

Тому доводилося писати статті та книги на дозволені радянською цензурою та рекомендовані комуністичною ідеологією теми. В ті роки виходили книги: «Сопілка співає» (1957), «Кузня в Нагуєвичах» (1958), «Довбушева слава» (1961), «Співай Верховино!» (1964), «Прапор на горах». У 1964 році до 70-річчя письменника вийшла книга вибраних творів «Привіт Говерлі».

 

 

Помер Юрій Шкрумеляк 16 жовтня 1965 року в Коломиї. Похований у Львові на полі 12 Личаківського цвинтаря, біля його головної алеї.

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Юра Шкрумеляк. Поїзд Мерців. – Ню Йорк, 1962. – С. 19.

 

² Письменники радянського Львова. – Львів, 1960. – С. 302.

 

 

 

18.04.2015