Відгуки дня.
Золоте сонце на синьому небі, а в долі ті самі краски і на прапорах і в сорок тисячах сердець. Але ні сонце, ні прапори, ні серця не зібрались під Святоюрським Собором витати Ґенерала, а зібрались прощати Його. Бо Ґенерал відходив на Янівський цвинтар між своїх хлопців, що там поклалися на вічний сон, довгими рядами так, як колись стояли на перегляді. Там посередині чекає на Нього остання Його кватира — найспокійніша з усіх тих, які мав у воєнних походах. У ній виспиться нарешті сивий Ґенерал, відпічнуть спрацьовані руки, перестане боліти стільки разів ранене серце. У тій кватирі буде так тихо, так затишно, як ніколи. Ніякий голос людський не перерве тиші, хіба одна рідна Земля час до часу промовить. Вона одна матиме і право і обовязок.
Сорок тисяч людей зійшлося прощати Ґенерала з усіх усюдів. І звідси і звідти, а всі свої, рідні люди. Нема між ними ні одного, хто мусів би і тому кожний з них то тисяча людей, а разом — сорок міліонів. Ідуть перед Його домовиною, ідуть за Його домовиною зі щирим болем у грудях з достойною сльозою в оці. Ніхто того болю не жадав, ніхто тієї сльози не накликував, тому той біль золото, а сльоза брилянт.
Сорок тисяч!...
Саме стільки, скільки цвіту зівяло галичанам...
Зійшлося сорок тисяч народу прощати Ґенерала, а там десь, за золотим сонцем, у синьому небі сорок тисяч вояків зібралося витати Його.
Двацять девятого червня 1938 року, в 9.50 рано затрубів сурмач збірку. Покотився гомін сурми далеко, широко і стрепенулися хлопці, деб вони не були, як твердо не спалиб.
„До нашого Пана Ґенерала збирайтеся всі!"...
Вмить збіглися з усіх усюдів, так як колись на землі. Вмить вистроїлися в лави і завмерли в німім ожиданні.
А на переді полковник Дмитро Вітовський.
Три дні ждало товариство з отаманням на прихід Вожда.
Врешті ґенеральний марш сурмачів. Вітовський блиснув шаблею.
„Позір! В право глянь!“
Із сизої далі виринула висока, так добре всім знана Постать. Золота зубчатка блистить, булавки на рукавах миґотягь, остроги подзвонюють.
„Пане Ґенерале! Голошу слухняно; сорок тисяч людей — старшин і вояцтва, що чесно і до краю сповнили свій найбільших обовязок!"
Ґенерал проходить перед фронтом. Сотень, куренів, полків, бриґад... Кожне обличчя, кожний відділ то спомин якогось бою, а всі разом — Великої Дії.
„Позір! Почесний похід у право. Сотня ходом руш! В право глянь!!"
І рівний стукіт вояцьких ніг котиться громом по синяві.
Всміхаються сиві очі Ґенерала, хоч густі брови грізно насуплені. Хлопці машерують справно як колись... Усміхаються серцями до Ґенерала, хоч лиця як камінні. Так бувало і так має бути.
„Пане полковнику! Дякую, добре. "Спочинь" і відпровадити на кватири!"
А ці кватири такі як Ґенералова на Янівськім: два метри довгі, метер широкі і тихі-тихі...
Діло,
06.07.1938