Ян Парандовський
Усім зацікавленим добре відомий польський письменник Ян Парандовський (1895–1978), автор «Міфології», «Олімпій-ського диска» й «Алхімії слова», інших цікавих книжок. Він був багатолітнім президентом польського ПЕН-клубу (від 1933 року), віце-президентом Міжнародного ПЕН-клубу (від 1962 року), у 1968 році номінований на здобуття Нобелівської премії з літератури. Відомо й те, що він народився у Львові, в якому прожив до 1929 року.
Найстисліше львівський період його життя (з «виїзними» лакунами) можна описати таким чином. У 1905–1913 роках Ян був учнем IV класичної гімназії ім. Яна Длуґоша у Львові. Гімназію завжди згадував із великим сентиментом. У гімназійні роки дебютував як письменник у львівській газеті «Огляд» (Przegląd), опублікувавши там у 1912 році цикл есеїв про Зиґмунта Красінського до його століття. Цей цикл мав успіх, тож редакція газети замовила йому цикл есеїв про Жана-Жака Руссо до його двохсотої річниці. Цей цикл п. н. «Руссо» (Rousseau) у 1913 році вийшов окремою книжкою.
Ян Парандовський, учень VIII класу гімназії
Після закінчення гімназії Парандовський відвідав Рим, потім вступив до Львівського університету на філософський факультет. Студіював філософію, класичну філологію, археологію й історію мистецтва. Під час навчання брав участь в археологічних розкопках на території Європи.
Студії перервав вибух Першої світової війни. Парандовський був інтернований до Росії, де викладав у школах у Воронежі та Саратові. Там він одружився із старшою від нього на 14 років графинею, письменницею та дослідницею літератури Аврелією Вилежинською (він став її третім чоловіком; вони розлучилися в 1924 році).
Аврелія Вилежинська
У 1919 році Парандовський повернувся до Львова, влаштувався на роботу у «Львівську газету» (Gazeta Lwowska). У 1920 році відновив студії у Львівському університеті, того ж року вийшли книжка його нарисів «Більшовизм і більшовики» (Bolszewizm i bolszewicy) й есей про Оскара Вайлда «Саломея» (Salome). Потім видав книжку «Антиной в оксамитовому береті – річ про Оскара Вайлда» (Antinous w aksamitnym berecie – rzecz o Oskarze Wildzie, 1921). У 1923 році закінчив університет, здобувши ступінь маґістра класичної філології й археології.
Стрімкому розвиткові літера-турної кар’єри Парандовського сприяла його дружина Аврелія Вилежинська. Він взяв активну участь у створенні львівської Спілки польських літераторів (Związek Literatów Polskich), став її наймолодшим членом. У 1922–1924 роках був літературним керівником книгарні та видавництва Германа Альтенберґа. Виступив ініціатором і був редактором (разом із Станіславом Василевським) серії перекладів із класичних літератур «Пан» («Pan»), був упорядником серії «Великі письменники» (Wielcy pisarze). У 1924 році вийшли збірка оповідань «Ерос на Олімпі» (Eros na Olimpie) і книжка подорожніх нотаток «Чародійний Рим» (Rzym czarodziejski), а також «Міфологія. Вірування та легенди стародавніх греків і римлян» (Mitologia. Wierzenia i podania Greków i Rzymian).
«Міфологія» принесла Парандовському велику популярність, багаторазово перевидавалася. Вона сприяла популяризації основ античної культури в Польщі, відзначалася красою мови та простотою стилю, правдивим, але позбавленими контроверсійних моментів (наприклад, евфемістичне ставлення до гомосексуальних тем) описом найважливіших грецьких міфів; це дозволило використовувати її у шкільній освіті. Пікантніші сюжети увійшли до збірки «Ерос на Олімпі».
У той час Парандовський співпрацював із виданнями «Ранкова газета» (Gazeta Poranna), «Ілюстрований тижневик» (Tygodnik Ilustrowany), «Літературні вісті» (Wiadomości Literackie) і «Веселка» (Tęcza). У 1924–1926 роках Парандовський здійснив дослідницькі подорожі до Франції, Греції й Італії. У 1925 році одружився з Іреною Гельцель (у 1927 році в них народилася дочка Рома). Потім вийшли його книжки «Аспазія» (Aspazja, 1925) і «Троянська війна» (Wojna trojańska, 1927, на основі Гомерової «Іліади»), збірка подорожніх нотаток «Дві весни» (Dwie wiosny, 1927). У 1929 році Ян Парандовський переїхав до Варшави.
Йоанна Щепковська
Все ніби ясно, але ж варто починати від самого народження. Хто була матір Яна Парандовського – було чітко відомо завжди, а от про його батька інформація була або відсутня, або суперечлива чи малопереконлива. І лише нещодавно все було розставлено на свої місця. Внучка Яна Парандовського, відома польська акторка й письменниці Йоанна Щепковська (Joanna Szczepkowska, 1953 року народження) вирішила дослідити свій родовід, наслідком чого стала видана в 2014 році книжка «Хто ти є. Початок родинної саґи» (Kto ty jesteś. Początek sagi rodzinnej, Варшава, 2014). Вона виявила відомості про батька свого дідуся Яна Парандовського. Використавши її відомості й інші джерела, стало можливим реконструювати істину.
Ян з матір'ю
Раніше в біографіях Яна Парандовського було написано, що його батьком є чоловік із таким самим ім’ям і прізвищем: Ян Парандовський. Його матір’ю була Юлія Парандовська, з дому… Парандовська. Вважалося, що це збіг прізвищ, адже в такому великому й барвистому місті, як Львів, і таке можливе. Але виявилося, що про Яна Парандовського-першого нема жодних документальних свідчень. Місцем народження майбутнього письменника Яна Парандовського вважалася вулиця Хорущизни (тепер вулиця Чайковського), 20. Проте у віднайденому його свідоцтві про народження вказана інша адреса. Дата народження 11 травня 1895 року збігається з попередніми інформаціями, а от адреса місця народження інша – вулиця Баторія, 30.
Вулиця Баторія (Баторого, нині Князя Романа), 30
Далі в тому документі написано: «Ян народився від матері Юлії Парандовської, яка походила з Мостиськ». Юлія була дочкою Юзефа й Анни Парандовських; померла вона у 1925 році у віці 62 років, тож на час народження Яна мала 32 роки. Хресними батьками записані Іван (Ян) Ленько та Марія Бартошевська. У свідоцтві про народження імені батька нема, є лише латинське слово Illegitimi («Незаконно народжений»). Це означало, що Ян був позашлюбною дитиною.
На вулиці Баторія (тепер вулиця Князя Романа), 30 у Львові була розташована Фундація святого Лазаря, яка займалася «наданням допомоги бідним і особам у важкій ситуації, в дусі християнської етики». Як виявилося, батьком Яна Парандовського був Іван Бартошевський, греко-католицький священик, богослов, професор Львівського університету, автор низки книжок українською мовою.
Вулиця Хорунщизна в ті часи
Він навчався в греко-католицькій семінарії у Відні, де в 1879 році здобув титул доктора теології. До здобуття докторського титулу мусив бути висвячений. Греко-католицькі священники можуть одружуватися, але лише до висвячення. Іван Бартошевський був висвячений ще задовго до народження сина Яна, тому не мав права одружуватися з його матір’ю Юлією.
Перші 5 років життя Ян провів із батьками й бабцею у будинку на вулиці Хорущизни, 20. Ще в 1890 році бабця (і хресна) Яна – Марія Бартошевська купила кам’яницю на вулиці Домса (тепер вулиця Війтовича), 5. Власницею цієї кам’яниці фігурує Юлія Парандовська, замельдовані там, крім неї, син Ян та Іван Бартошевський. Переселилися вони до цієї кам’яниці, правдоподібно, у 1900 році.
Йоанна Щепковська у подвір'ї будинку по вулиці Домса (тепер Війтовича), 5
Великий вплив на виховання Яна справила бабця Марія Бартошевська, яку він вивів у книжці «Сонячний годинник» (Zegar słoneczny, 1953) під прізвищем Ґродзіцька. На освіту та формування Яна вплинули батькова опіка та багата бібліотека, про яку Парандовський згадує у тому ж «Сонячному годиннику».
Іван Бартошевський був важливою та значною постаттю в житті Яна Парандовського, організував йому гідну освіту, фінансував його задуми й починання, як-от поїздку з матір’ю до Риму, видання книжки «Руссо» тощо.
Іван Бартошевський на межі XIX-XX століть
Інформацію про свого батька Ян Парандовський приховував ціле життя. Може існувати ціла низка припущень щодо причин такої поведінки. Чи українськість батька, чи його священичий сан, чи позашлюбне народження, чи ще якісь причини іншого характеру. У львівському середовищі не було секретом, чиїм сином є Ян Парандовський, проте сам він пізніше це приховував, як і деякі інші таємниці зі свого особистого життя.
А тепер докладніше про самого Івана Бартошевського. Лапідарна інформація про нього є в «Українській загальній енциклопедії» (Львів – Станиславів – Коломия, 1930, т. 1, с. 252–253): «Бартошевський Іван, др. богосл[овія], проф. львів. університету, церковний письменник і проповідник (1852–1921)».
Коротенька інформація є і в «Енциклопедії українознавства» (Львів, 1993, т. 1, с. 96): «Бартошевський Іван (1852–1921), богослов, церк[овний] письменник і проповідник; проф. Львівського Ун-ту; почесний канонік гр.-кат. капітули, автор праць “Проповіді страсні і воскресні” (1891), “Проповіді недільні” (1892–97), підручників і ст[атей] на богословські теми в церк[овних] журналах». Є там і його портрет.
Обширнішу інформацію подають Вікіпедія й інші електронні ресурси (як-от, сайти Дрогобицької Духовної Семінарії, «Львів – культурна столиця України»). Отже, скомпілюймо.
Іван (Іоанн) Бартошевський народився 18 січня 1852 року у Львові в сім’ї Григорія та Марії Бартошевських. Середню освіту здобув в одній із львівських гімназій. Закінчив греко-католицьку духовну семінарію у Відні в 1875 році, того ж року був висвячений на священика греко-католицької церкви.
У 1879 році у греко-католицькій духовній семінарії у Відні отримав вчене звання доктора теології. Того ж року повернувся до Львова і приступив до викладацької діяльності у Львівському університеті. Викладав українською мовою пасторальну теологію та педагогіку на теологічному факультеті. У 1879 році став ад’юнктом, у 1881 році – доцентом пасторальної теології, у 1884 році – надзвичайним професором пасторальної теології, у 1885 році – звичайним професором пасторальної теології, у 1890 році – звичайним професором педагогіки.
У 1888/1889 і 1889/1890 навчальних роках обирався деканом теологічного факультету, у 1889/1890, 1890/1891, 1891/1892, 1894/1895, 1895/1896 і 1896/1897 роках – продеканом теологічного факультету.
В останній час існування часопису «Рускій Сіонъ» був його відповідальним («видає і отвічає за редакцію») редактором (1884, ч. 1–24; 1885, ч. 1–4). У 1887–1898 роках був членом редколегії церковного часопису «Душпастырь».
У 1891 році став дійсним радником і референтом греко-католицької Митрополичої Консисторії, у 1893 році – заступником голови Товариства св. Апостола Павла, у 1895 році – почесним каноніком греко-католицької Митрополичої Капітули, у 1897 році – радником Митрополичого суду для шлюбних справ і інстанційного суду.
Ян Парандовський
Із 1905 року керував гомілетичним семінаром для студентів теологічного факультету греко-католицького віросповідання. Відстоював українську мову як мову викладання у Львівському університеті. Брав посильну участь у змаганнях за український університет у Львові, про що є свідчення у книжці Костя Левицького «Історія політичної думки галицьких українців (1848–1914)» (Львів, 1926, с. 440): «У відповідь на заяву польських професорів, що Львівський університет є чисто польський, а не утраквістичний, заявили дня 13. марта 1907. р. руські професори університету у Львові: Іван Бартошевський, Мих. Грушевський, Ст. Дністрянський, Іван Добрянський, Йосиф Комарницький, Ол. Колесса, Тит Мишковський, Петро Стебельський і Кирило Студинський, що домагаються виділення єствуючих руських катедр в окреме автономне тіло і безпроволочного доповнення їх системізуваними новими катедрами, – в ціли зорґанізування руського університету у Львові».
У 1918 році на знак протесту проти полонізації Львівського університету залишив викладацьку діяльність.
Основні свої праці видав у Львові: «Проповіді недільні» (1897), «Проповіді страсні і воскресні» (1891), «Педагогія руска або Наука о воспитаню» (1891), «Проповіді похоронні» (1899), «Проповіді празничні для сільского народа» (1901), «Пасторальна теологія» (1902), «Святе Письмо Старого и Нового Завіта з поясненями» (т. І–VII, 1900–1908), «Христіянсько-католицька педагогія або наука о вихованю» (1909). Опублікував багато статей на богословські теми в українських церковних часописах.
Ранні твори писав т. зв. язичієм, поступово переходячи на народну українську мову.
Помер 13 грудня 1920 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі, поле 51; у цій же могилі поховані його батько Григорій Бартошевський (1802–1898) і мати Марія Бартошевська (1812–1908).
Іван Бартошевський в останні роки життя
У Вікіпедії є дві фотографії Івана Бартошевського – з молодості та в похилому віці. Якщо поглянути на фотографії Яна Парандовського у відповідному віці, то неважко помітити його схожість на батька.
У польській Вікіпедії у статті про Івана Бартошевського зазначено, що він є батьком Яна Парандовського, натомість в українській Вікіпедії до квітня цього року такі відомості були відсутні.
06.04.2015