(з ґазет)
Під таким титулом обговорює черновецька Україна прояви т. зв. "автохтонства", яке на її думку проявляєть ся не тільки на Буковинї, але в усїх частях української териториї. І так в статї говорить ся про "автохтонства" правобережних і лївобережних Українцїв супроти себе, росийських Українцїв супроти австрийських, угорських Українцїв супроти решти українського народу, галицьке "автохтонство" супроти рос. Українцїв, вкінци про буковинське "автохтонство" супроти Галичан.
Як бачимо, автор статї забажав дати прояві, яка так ярко зазначила ся серед теперішних відносин на Буковинї, ширші національнокультурні основи і представити "автохтонство" як загальну прояву українського національного житя в даний момент. А що не скрізь мав підходячий фактичний материял, то мусїв собі помагати фантазиєю. Так прим. пише:
"А в Галичинї? Нема там своєрідного автохтонства ? Є, тільки ховаєть ся по кутках і на щастє на верх не виходить. Форма його досить неясна. А виливаєть ся вона у слова невдоволеня і наріканя на проф. Грушевського за те, що у культурних інституциях (прим. у Тов. ім. Шевченка) дає заробіток росийським Українцям. На щастє ся справа до часописий не дістала ся і благорозумно втихла. А що то було крику, як Грушевський брав ся справляти як редактор мову деяких Галичан у рукописях!"
Справдї не знаємо, звідки автор узяв наведені тут "факти". З того, що сам автор признає, що вони "ховають ся по кутках і на верх не виходять", виходило би, що се хиба якісь с п л е тн ї, які, як і се слїд сплетням, ходили собі по людях без нїяких претенсий на громадянське значінє, аж доки легковірний автор, повіривши їм, не надав їм того громадянського значіня. І тому треба проти тих сплетень публично виступити, щоб не ширили ся далї й не набирали громадянського значіня.
Отже на скільки знаймо, в наших національних кругах нїхто нїколи не нарікав на проф. Грушевського за те, що він в "Наук. Тов-і ім. Шевченка" дає заробіток росийським Українцям. Зрештою пригадаємо, що рос. Українцї займають посади не тільки там, де рішаючий голос має проф. Грушевський, але також в інституциях, де рішають круги, які проф. Грушевський вважає своїми противниками, як прим. в "Просьвітї" або в "Краєвім Ревізийнім Союзї". Отже хто властиво тут "нарікав?!"
Що невдоволенє з проф. Грушевського є в наших кругах фактом, се правда, але се невдоволенє пливе з зовсїм инших причин, його жерело лежить в особистій вдачі проф. Грушевського, в його — що так скажемо — еґоцентричнім способі оцїнюваня инших дїячів і їх працї. Що тут нї при чім галицьке автохтонство, про се найліпше сьвідчить факт, що подібне відношенє до проф. Грушевського можна завважити й серед нашого громадянства в Київі. Всї високо цїнять його наукову працю, його великі заслуги в сїй области, але тільки малий гурт поклоняєть ся еґоцентризмови його особи.
Таксамо не тільки не знаємо, щоби галицькі співробітники тих наукових видань, де є редактором проф. Грушевський, нарікали на "українїзацию" їх мови, але навпаки, в нашій лїтературнїй продукциї бачимо аж занадто невільницьке приниманє безкритично всего, що походить з рос. України.
Взагалї-ж ми з чистою совістию можемо сказати, що міродатні круги нашого громадянства не тільки не хорують на нїяке "галицьке автохтонство", але навпаки пропагують все і всюди ідею української національної єдности, яка вважає центром нашого національного єднаня Київ, і відносять ся до наших закордонних братів просто з ентузиязмом, не вважаючи на те, що той їх часом заводить, а також не все зустрічаєть ся з взаїмністию...
[Дїло]
15.04.1913