Зі Львова.
Ми Русини привикли вже від давна дивитись на то, що наші Поляки при всяких зібранях і нагодах трактують нас різними солодкими словами, як: "bracia Rusini", "my was kochamy", "kochajmy się" і т. п.; коли-ж прийде ся показати се найменшим дїлом, тогдї кидають ся з найбільшою завзятостію і заперечують все, хоч би се було вопіючою кривдою.
За маленьку илюстрацію того подаємо слїдуючі нові факти. В нашім краю истнують дві визначні институції фінансові: галицка каса ощадности у Львові і товариство взаїмних обезпечень в Кракові. Обі институції, хотяй стоять під управою польовою, орудують величезними капіталами рускими: в галицкій щадници зложені многі наші фондації і сотки тисяч приватних вкладок, а в товаристві краківскім обезпечує ся дуже богато Русинів, хоч би вже длятого, що рускій "Днїстер" истнує лиш не давно, а на деякі віддїли обезпечень (н. пр. на житє) не має доси своєї власної асекурації. Річ природна, що моральним обовязком обох товариств польских повинно бути, віддати в замін Русинам те, що им належить ся: пошанувати их народність, а відтак призначуючи річно значну часть з своїх чистих зисків на всякі гуманні і патріотичні цїли польскі — признати і руским товариствам якусь частину. Так чинять всї чужі асекурації, як "Славія", "Фенікс" і др., переписуючи ся з рускими сторонами по руски і відступаючи якійсь з гори означений процент з руских аґенд на рускі цїли. Однак що чинять Чехи і Нїмцї для Русинів, сего не узнають наші братя Поляки. Обі польскі институції переписують ся з Русинами лиш по польски, а при подїлї зисків иґнорують руску сторону.
Львівска каса ощадности удїляла від якогось часу річну запомогу по 100 зр. pycкoму товариству "Шкільна Поміч", котре постановило собі гуманітарну цїль: підпомагати убогу молодїж в руских народних школах у Львові одежію, книжками і т. п. — а від двох років давала таку запомогу ґімназіяльному товариству "Руслан". В сїм роцї відказала однакож щадниця даток для "Шкільної Помочи", а то по слїдуючій причинї. Видїл сего товариства внїс (як звичайно) з початком сего року свою петицію до дирекції щадничої, але допустив ся при тім страшного гріха: написав просьбу в язицї рускім, хоч (з вічливости для референта, котрий, може бути, не знав би по руски) долучив копію в переводї польскім. Директор каси щадничої п. Зіма приняв делєґатів видїлу в першій хвили дуже чемно, заявляючи, що він завсїгди співчував бідній молодежи і тепер сю справу попре; але поглянувши на петицію руску нараз змінив ся, почервонїв, і очевидно зиритований став делєґатам дорікати: як могли они писати по руски, що референти каси ощадности не обовязані знати язика руского, що пишучи копію польску могли і саму петицію виготовити по польски, що уважає залученє копії польскої лиш демонстрацією, і що він не ручить, чи петиція не дістане ся до рук референта, у котрого руске письмо буде мати некористний вплив на порішенє справи! Вправдї представляли делєґати, що товариство "Шкільна Поміч" єсть руске і уживає зовсїм природно язика руского; що як Поляки домагають ся строго від своєї суспільности уживати в слові і письмі завсїгди лиш язика польского, так не можуть сего правила брати за зле і Русинам; — але все було на дармо. Видно, етика обовязуюча так строго Поляків не истнує у них для Русинів! — і слова директора Зіми сповнили ся дїйстно! Дирекція каси щадничої представила опісля видїлови (котрий займав ся роздїленєм запомоги), що товариство "Шкільна Поміч" (котре побирало в минувших роках запомогу) не внесло тепер нїякої просьби, а ввійшла петиція від нового товариства "им. Маркіяна Шашкевича", котрому яко ново прибувшому при давних усталених запомогах треба відказати. Видїл, не знаючи близше річи, пристав на се предложенє. Так отже ввела дирекція галицкої щадницї цїлий видїл в блуд і помстила руске письмо на бідних дїтях-сиротах, котрим та лепта могла неодну гірку слезу обтерти! Вправдї хотїв опісля один урядник щадницї витолкувати сю подїю незрозумінєм рускої петиції; однак в виду залученої польскої копії, в котрій товариство "Шкільна Поміч" цїлком виразно назване по своїм имени і згадано о попереднім побираню запомоги, а школа Маркіяна Шашкевича лиш вичислена між тими, що стоять під опікою товариства, — таке толкованє єсть тілько викрутом. Натомість попередне заявленє директора Зіми, що він не ручить за те, чи руске письмо не буде мати некористного впливу на порішенє справи, вказує аж надто ясно, що все те стало ся з розмислом.
Подібно поступає і краківске товариство взаїмних обезпечень, заявляючи через три роки на руску петицію "Шкільної Помочи", що не може увзгляднити просьби "z braku funduszów". Жертвуючи отже з своїх зисків около 10.000 зр. річно на всякі польскі і аґітаційні цїли, не має навіть для добродїйного товариства руского дрібної лепти, хотяй побирає від Русинів далеко більші доходи, як "Славія", "Фенікс" і др.
Наведені факти могли би видатись дрібними, коли би стояли одиноко. Однак на жаль они творять лиш малий виїмок з загальної системи і характеризують ту нетолєранцію, з якою відносить ся загал польскої публики до всего руского. Такого неґованя заживаємо ми на цїлім просторі нашої землї. Нам удїлили би Поляки може деяких окрух из прав, але тілько за цїну народної апостазії. Майже за кожде руске слово і за кожду руску букву мусимо ми на нашій рідній земли з польскими братями чи в ц. к. урядах чи в приватнім житю провадити формальні борби і поносити тяжкі секатури. І чи ж в виду того не мусить кожний Русин, в котрого серци не завмерло ще чувство до свого рідного, перейматись жалем до польскої народности; — чи-ж дивно, що неодин загорить ненавистію до неї, а навіть радує ся в души над ударами нанесеними їй в Конґресівцї і Познани, видячи в тім лиш відплату за свої кривди!
Над сими відносинами могли би розважнїйші з Поляків трохи глубше призадуматись. Тут нема чого уводитись, що Полякам удалось взяти хвилеву перевагу в нашім краю, стиснути народне і політичне житє руске, а навіть перехитрити декого з Русинів. Справа руска має ширше значінє, а загальне обуренє Русинів (котре при такім станї річи єсть, буде і мусить бути) може фатально відбитись на будучности обох народів, котрих національна екзистенція і так загрожена. Ту не поможуть красні деклямації, спільні wiec-и і подібні фаєрверки, бо загал Русинів (научений аж надто опитом), буде завсїгди добачати у всїм тім лиш підступ і нову хитрість в цїли нашого ослабленя. Ту треба, єсли хоче ся загоїти рану, скинути маску, і взяти ся до дїл, і то: щирих і честних дїл!
Дѣло
02.07.1896