(Лист з Галичини.)
Після зімових трівог у польському таборі, на якийсь час був запанував спокій, який тягнувся на протязі цілої весни, коли все марило й кричало про Горішний Шлеськ. Тепер же, в звязку з подіями на тім самім Шлеську, заворушилися і у "wschodniej Małopolsce"... Знову з'явилися крикливі плякати, — "nie damy ziemi", знову розпочалися українські процеси, злобна аґітація, труси, арешти та інтернування. Заворушилися провінціональні "bojowki" всяких "pogotowia", стали на чеку "постерунки", демонстративно приходять на галицьку землю нові полки з "Wielkopolski" і т. д. і т. д. І все це робиться з якоюсь неясною, старанно замаскованою, метою... Польська преса також мовчить і тільки натякає на якійсь нові небезпеки, які начеб-то загрожують з боку Закарпатської України, де пробувають галицькі війська Вариводи.
Одночасно майже у Львові відбулося декілька конференцій партійних, громадських і культурно-просвітних діячів, визначнішими з яких були перша культурно-просвітна конференція ес-деків Галичини, Волині та Холмщини, на якій наступило повне порозуміння і об'єднання всіх діячів цеї партії на окупованих Польщею українських землях, а також з'їзд Галицької Трудової Партії, на якому було постановлено роспочати як мога більшу орґанізаційну працю в галицьких селах, увійти в тісний звязок з Волинню та Холмщиною і простягнено руку до пробуваючих тут здорових еміґрантських елєментів Наддніпрянщини. Як наслідок цього, зараз у Львові створено Комітет Збігців Наддніпрянщини, праця якого підпірається Укр. Горож. Комітетом, в якому створено тепер спеціяльну наддніпрянську секцію, в склад членів якої, разом з иншими Наддніпрянцями, увійшли Мазепа і Мицюк. Незалежно від цього, роспочато видання тижневика "Визволення", який являється об'єднуючим орґаном "вільної громадсько-політичної думки і служить інтересам і ідеалам Українського Народу". В склад співробітників "Визволення" входять як Наддніпрянці, так і Галичане, які намагаються знайти ґрунт для спільної праці на користь Батьківщини, не бажаючи розмінюватися на політиканство та інтриґи "наших" політиків з Тарнова та Варшави...
Звичайна річ, що польська "бдительность" напружилася і в самих звичайних річах добачається вже не аби який злочин, тим більше, що цим рухом зводиться в нівець вся та "праця", яку провадили галицькі та волинські "угодовці". Запомогаєма Поляками "українська" преса всіми силами запевняє Поляків у своїй доброзичливости і на всі лади виспівує "державну мудрість" Пілсудського та Вітоса, які, мовляв, вони "зразкові люде" і скільки-то в них "можна навчитися", але, одначе, все те гине марно, як марно гинуть і ті міліони марок, якими живиться ця преса. Отже, як шовиністи, так і "людовці", прийшли до того переконання, що коли витрачати міліони, так більш раціонально і практично. Тому-то припинено видання угодової "Обнови", зменшено субсидію дефензивного "Р. Краю" і вислано натомісць низку платних аґентів на села з певними завданнями "zrobić powstanie"... Тоді, звичайно, наступила би ліквідація і вперті "hajdamacy" опинилися б де-небудь аж на Домб'ю, куди зараз пакують Наддніпрянців з табору Ланцут...
Безмежна страхополохливість і шовіністичне засліплення, бажання поневолювати і безсильність перед східними сусідами, пустопорожня балаканина про повстання і хвальковите "nie damy ziemi" — сплелися в один клубок, якого не можуть росплутати навіть і тверезі ще голови. Варшавський "Robotnik" раз у раз містить дописи про самодурство провінціональних "політиків" і закликає до зрозуміння небезпечности такої "політики", але це не тільки не протверезує мізки пануючого елєменту, а навпаки, ще більш дратує його і запалює до "боротьби"... І вже не тільки "bojówki" та "постерунки" змагаються з "небезпеками", але й самі "obywatele" розгортають свій "фронт". З'аґітовані ксьондзами юрби таких "обивателів" на "власну руку" забірають на Холмщині православні церкви і викидають на дорогу святі образи, а тут, в Галичині, вони закидають сміттям церковні процесії, як то було у Львові, під час святочного церковного походу на могили полеглих за волю України січових стрільців, який відбувся на Зелені Свята...
Та годі про це говорити щось більше! Досить буде переглянути в першій галицькій ґазеті — (звичайно не "Р. К.", бо там все "благоденствує") — хроніку життя провінції, як виникне думка: — Чи не помиляємся ми, називаючи сучасний вік двадцятим?... Історія повторюється до найменших дрібниць: маємо сучасних Барабашів, Виговських і Киселів, але не маємо ще свого Хмельницького... Однаково, життя набрало вже таких ознак, які свідчать про те, що коли не буде Хмельницького, то Залізняк і Гонта напевне родяться і породить їх не наш обезправлений і поневолений галицький "хлоп", а засліплена шовіністичним захопленням слабоума польська обивательщина, яка, поки-що, так завзято провадить війну з... вітряками... Провадячи таку війну, ця сліпа і гонорова польська обивательщина несвідомо нараджується на справжню небезпеку, коли її цілком несподівано може схопити на свої крила червоний вітряк і піднести її так високо вгору, звідки годі вже буде побачити так легковажно страчений ґрунт... А поки-що життя своє діло робить: Українці тихенько працюють, Поляки святкують та воюють, а крила червоного вітряка все крутяться, все крутяться...
1921 р., 27./VII., м. Львів
[Воля, 20.08.1921]
29.08.1921