Надзбручанське «Ай-Петрі»

Відвідавши місяць тому Гусятин, у розмові з місцевим дядьком я висловив своє захоплення красою тамтешніх надзбручанських скель. На що мені відповіли, що ці скелі, мовляв, пусте, а от за якихось 10-15 хвилин їзди на авто, біля села Івахнівці Хмельницької області є дуже гарні гори, одна з яких за красою не поступаються знаменитій кримській Ай-Петрі. Хіба що розмірами менша.

 

Уже за кілька днів я був в Івахнівцях. Гірський кряж, біля якого примостилося село, вражав і справді чимось дуже нагадував деякі ділянки Кримських гір. Але на Ай-Петрі він і близько не тягнув. «Мабуть, той гусятинський дядько добряче перебільшив», - сумно подумав я. І подерся на гору…

 

Подільське село Івахнівці (Чемеровецький район) лежить за кілька кілометрів від Збруча

 

 

Доки ліз, згадував все, що знав про геоморфологію цієї частини Поділля.

 

Товтри (вони ж Медобори) тягнуться на добрих дві сотні кілометрів. Починаються вони біля містечка Підкамень, що на Львівщині. Далі цей кряж пролягає Тернопіллям у напрямку Скалату. Потім проходить через Сатанів, Івахнівці та Чемерівці і виходить до Дністра біля Кам’янця-Подільського. Відтак перетинає цю поважну річку, але тут уже йдуть Прут-Дністровські та Мурафські Товтри.

 

Нагадаю, що майже всі гори нашої планети мають тектонічне походження – у місці зіткнення літосферних плит земна кора стає дибки й утворює величезні кам’яні зморшки. Так утворилися і відносно невисокі  Кримські гори, і захмарні піки Гімалаїв. Довгий час думали, що й Товтри – такі самі. Ще у ХІХ століття їх вважали банальним передгір’ям Карпат. Пізніше з’ясувалося, що тектонічні процеси до утворення Медоборів – жодним боком. Походження цих гір – біологічне!

 

Мабуть, кожен чув про Великий бар’єрний риф, що тягнеться вздовж північно-східного узбережжя Австралії. Товтри – його аналог. Це теж великий бар’єрний риф, але давнього Сарматського моря, що котило тут свої хвилі 10-14 мільйонів років тому. Звідси і їх специфічна форма. Південно-західні схили Товтр-Медоборів зазвичай набагато крутіші – бо з того боку колись були великі глибини, а північно-східні – пологі (тут були прибережні мілини).

 

Другого такого гірсько-рифового пасма більш ніде у світі немає. Сякі-такі подібні утворення можна побачити хіба що в Британії та США. Але там все обмежено кількома жалюгідними горбочками.

 

Унікальність нашого «сухопутного рифу» ще й у тому, що утворили його не стільки корали (як Великий бар’єрний риф), а колонійні безхребетні тварини моховатки. Вони, як і корали, теж мають жорсткий вапняковий скелет у вигляді кущів, деревець чи просто наростів, схожих на кошлатий мох.

 

«Потрудилися» над утворенням Товтр і червоні водорості літотамнії. В оболонках клітин літотамній (Lithothamnion) відкладається величезна кількість вапняку, і рослини стають міцними та твердими, мов камінь. Звідси і їхня назва – кам’яні водорості (litho грецькою – камінь). І сьогодні в багатьох місцях планети ці «кам’яні водорості» є головними «будівниками» рифів. Наприклад, біля островів Фіджі в Тихому океані.

 

Це було не перше моє знайомство з Товтрами-Медоборами. Торік відвідав Звенигород, Ґовду та Богит. На цих горах розкинулися священного городища Збручанського культового центру – легендарної «Країни Волхвів», з якої походить славетний «Збручанський ідол» (т. зв. «Святовит»). Його, нагадаю, знайшли біля Гусятина.

 

 

Але ті гори були вкриті лісом і нічим не нагадували Товтри в околицях Івахнівців. До речі, біля тих «лісистих» гір поруч із надзбручанським селом Крутилів (Гусятинський район) виявлено ще один цікавий «товтрський» об’єкт. Спочатку мою увагу привернув старовинний камінний хрест, притулений на краєчку мальовничої скелі. Як виявилося, то був Хрест Свободи. Такі встановлювали на честь скасування панщини (1848) чи не в кожному селі Галичини. Але виявилося, що скеля не менш цікава за сам хрест. То був справжнісінький палеонтологічний музей просто неба. На скелі знайшлися скам’янілі рештки чи не всіх мешканців прадавнього рифу – розмаїтих коралів (як колонійних, так і дуже гарних одиночних), моховаток, губок і морських їжаків…

 

1. Великий одиночний корал. 2. Колонійні корали, над ними видно рештки стебла морської лілії. 3. Колонія моховаток. 4. Фраґмент шкаралупи морського їжака.

 

Долина Збруча та «лісисті» Товтри біля с. Кринцилів

 

 

Ось і вершина. Краєвид відкривається неймовірний. Враження – ніби справді в Кримських горах. Здається, пройди ще трішки – і відкриється велична панорама моря. Що й не дивно. І Товтри, і Кримські гори складені з вапняків, утворених давніми морськими мешканцями. Тільки в Криму колишнє морське дно здибилося догори у результаті тектонічних процесів, а тут – давнє море просто висохло.

 

Молодило

 

 

Подібність до кримських яйл підсилюється майже ідентичною рослинністю – камені вкриті схожим на симпатичні капустинки молодилом (воно ж «камінна троянда») та рясним килимом жовтих квітів молочаю. Щоправда, в Криму молочай значно більший.

 

Килим з молочаю

 

 

Крім молочаю, є й кущики інших квітів. Теж жовтих і дуже гарних, але, на жаль, мені невідомих з назви. Скелі вкривають і подушечками каменеломки – точнісінько такої, як у Криму, але цвісти їй на той мент було ще зарано.

 

Розмаїтих квітів (особливо у верхній частині гори) було достобіса. Знайшов навіть ось таку патріотичну «ікебану».

 

 

 

Пояснення цьому різноманіттю просте. Якщо на схилах ще можна випасати худобу та де-не-де косити сіно, то на вершині – зась. І корови ноги зламають, і коса розторощиться. От і маємо унікальний «спонтанний» заповідник. Тож і збереглася тут майже недоторканою прадавня рослинність. Стільки унікальних, незвичних і гарних квітів не побачите більше ніде. Але велике прохання до тих, хто захоче тут побувати: збережіть цю красу для нащадків. Зривати такі квіти не варто і безглуздо – яскравий степовий букет вже за годину перетвориться на огидний віник, гідний лише смітника. Просто помилуйтеся, сфотографуйте й годі.

 

«Надзбручанське Ай-Петрі»

 

 

Дряпання на чималеньку гору було не марним. Знайшов я те «Надзбручанське Ай-Петрі». Справді, надзвичайно схоже. Такі ж зубці, подібні до руїн циклопічного замку, химерні скелі, чудернацькі вивітрювання. Краси додавали розкидані довкола золоті зірочки горицвіту (які ж то гори без нього?). Тож якщо хтось дуже сумує за Кримськими горами, а їхати на окупований півострів не бажає – відвідайте Івахнівці!

 

Горицвіт

 

 

Світлини автора

 

 

 

30.05.2014