Від Підкаменя, що біля Бродів, до Збруча, а далі понад Збручем тягнеться пасмо пагорбів, які тут називають горами, — Медобори. Вони природною межею відділяють Галичину від Волині та Поділля. А ще у Медоборах збереглися давні святилища. Так, між містами Гусятин і Сатанів археологи відкрили кілька культових городищ і супутніх їм поселень – люди в давнину влаштовували святилища на панівних в околиці вершинах [5], [7]. Найвідомішими з них є оповиті таємницями, здогадками, міфами й навіть сучасними фантазіями Богит і Звенигород. Останнє займало площу майже 11 гектарів і було співмірним із «містом Володимира» у Києві (10-13 століття), але було куди меншим, ніж більшість городищ галицьких хорватів, які деколи досягали площі й у 250 гектарів [1], [2].
Історія нового «відкриття» стародавніх городищ над Збручем почалася після того, як 1848 року недалеко від Богита на північ від села Личківці з галицького боку прикордонної річки знайшли Збручанського ідола. Навколишні гори вперше дослідив археолог А.Кіркор наприкінці 19 століття, але наймасштабніші розкопки провела експедиції 1984 року під проводом І.Русанової та Б.Тимощука (участь також брала їхня учениця М.Ягодинська). В результаті отримані суттєво нові дані про культуру місцевого населення. Археологи виокремили так званий Збруча́нський ку́льтовий центр (ЗКЦ) як один із найбільших язичницьких релігійних центрів слов’ян епохи Середньовіччя, що розвинувся в 9—13 століттях на східних околицях хорватських земель, а периферійне положення (у на той час малопрохідних лісах) вберегло його від спустошливих набігів зі сходу [1], [2]. Як видається, саме Звенигород над Збручем був основою релігійного й адміністративного життя ЗКЦ, який міг існувати навіть як окреме територіальне утворення [3], [5], [6].
Звенигород – масштабне городище з багатьма загадками
Стародавнє городище розташоване на схилі пагорба правого берега Збруча південніше сучасного села Крутилів. Це заповідне урочище входить до заповідника «Медобори».
Дослідження проводили Прикарпатська експедиція РАН і Тернопільський краєзнавчий музей. Досить добре збереглися три язичницькі капища, помешкання для служителів культу, замчище та поселення-супутники в урочищах Бабина Долина, Стадна й інших. Заселення відбулося ще в часи черняхівської культури, городище розвинулося під кінець 1 тисячоліття н. е. [4], [5], [6].
План-схема городища Звенигород (на основі книги «Язичницькі святилища древніх слов'ян»)
Верхня, північно-західна частина городища є значно більшою від нижньої. Деякі її ділянки досить рівні — там стояли споруди культового чи господарського призначення. Нижня, південно-східна частина має складний рельєф [8].
Система валів
На городищі розвинена система валів. Вони помітні завдяки своїй висоті та ділять Звенигород на культову-адміністративну (північну) та житлову (південну) частини.
Вал 1 має ширину 8 м, висоту (від основи) – 1,8 м. Під час розкопок встановлено, що його будували протягом довгого часу. Вал містить кераміку 5-6 ст. до н. е., черепки празької культури (6-7 ст. н. е.) та 12 століття. Виявлено майданчики, на яких тривалий час горіли вогні (шар попелу близько 30 см в товщину).
Вал 2 має ширину 9 м, висота від основи – 1,8 м. Знайдено кам’яну кладку, обпалену глину, черепки «скіфського» часу та 12 століття, численні речі, великий майданчик, на якому довго горів вогонь. У зовнішньому рові цього валу також виявлено майданчик, мощений каменем.
Ще один вал має ширину 10 м, висота від основи – 2 м. Внутрішній рів має ширину 2,5 м і глибину в материку 1,2 м, колись його стінки були ступінчасті, дно місцями обпалено і покрите вугіллям. Насип валу споруджений в кілька захо́дів: спочатку основа з глини, потім глина з каменем. Із зовнішнього боку в валу вирізана сходинка шириною 3,6 м, що була частиною складної конструкції, в якій горіли вогнища. На вершині валу є великі камені, частково обпалені [5], [6].
Вал городища Звенигород. Колись тут на спеціальних майданчиках горіли вогнища
Зовнішній вал городища вражає розмірами. Максимальна висота – до 4-6 м над рівнем рову і до 4-5 м над рівнем околиць (в окремих місцях), його навіть помітно зі супутника. За даними археології, збройних конфліктів, які б загрожували городищу, у цій місцевості не було [5], але його призначення могло бути не суто ритуальним – вали такої висоти годяться і для захисту, хоча стіни й не будувалися [8].
Культові споруди
Археологи виявли три капища. Капище 1 мало діаметр коло 10 метрів, на краях виявлені заглиблення діаметром коло 2,8 м. На капищі знайдено ножі, наконечники стріл та інші речі. Капище 2 – того ж діаметру, в центрі виступає материкова скеля, а в південному секторі майданчика є п'ять стовпових ям діаметром і глибиною 10-15 см. Майданчик капища викладений камінням, біля південного краю – чотири чашоподібних ями (в них знайдено різноманітні речі та кістки тварин), а на схід від центру майданчика серед каміння вибита велика овальна яма. Капище 3 мало три рівні, поверхня була вимощена камінням, на якому знайшли уламки посуду, кістки тварин і різні речі. Серед каменів є неглибокі овальні ями. Центральна яма має квадратну форму із закругленими кутами, орієнтованими за сторонами світу, перед нею – майданчик з обпаленою поверхнею, на якому лежить кам'яна плита. Інші ями розташовані як на терені капища, так і коло нього, вони мали різну форму, в частині з них знайдені залишки вогнищ, різні речі (наприклад, ніж, замок, ключ, стремено, шпори, писанки, посуд, серп, коса, ножиці, кресало та інші), прикраси, в деяких — кістки тварин та людей (використані після розкладання тіл, що нагадує ритуали галлів) [5], [6], [7].
Вид на місце, де орієнтовно було капище
Розкопано й різнотипні споруди, які могли бути допоміжними при культовій діяльності. Розміри коливаються від орієнтовно 2х2 метри. Частина споруд мала стіни — це могли бути будівлі. Біля південного входу в городище є споруди 1 і 2. В них знайдені різні кістки, уламки браслетів тощо. Споруда 2 могла мати стіни, у ній була ниткоподібна піч. Близько до капищ розташовані споруди 3, 4, 5, 6. У них знайдено багато різноманітних кісток (в тому числі і людських), обпалені зерна, прикраси, інші речі. Споруди 5, 6 і 8 мали ниткоподібні печі. Споруда 7 була розташована над джерелом чистої води. Коло капища 3 були споруди 9, 10, 11, 12, 13. Серед знайдених речей — прикраси, побутові речі, різні кістки, кінська збруя. Подібно до споруди 7, споруда 15 також була близько валу, складалася з круглих майданчиків, розташованих один над одним [5], [6].
Особливого типу була споруда 14, розташована близько внутрішнього рову і валу 1, коло гіпотетичного капища 4 (розміри 4,2х3,7 м). Всередині були ниткоподібні печі, частина підлоги обпалена (горіло вогнище). У підлозі вирита яма розміром 1х1,2 м із похилими стінками, де лежав ідол, коло якого було розсипане обгоріле зерно, знаходилися різні кістки, серпи та інші речі. Тобто, виявлений храм за параметрами відповідає описам храмів західних слов'ян. Враховуючи, що у приміщенні неподалік виявлено кінську збрую, цілком імовірно, що на городищі могли тримати священного коня, як то було у Арконі [5], [6], [8].
Сучасна реконструкція храму
Житлова та нежитлова забудова
Довгі будинки (доми-контини) спочатку стали відомими при розкопках на теренах полабських слов’ян, а тоді і далі на схід. У таких домах зазвичай відбувалися святкування (в тому числі з ритуалами) та віча. На городищі виявлено 10 довгих будинків. Вони різного розміру (наприклад, 12х5 м, 20х5м та суттєво більші), більшість мали вимощену камінням підлогу, на якій розпалювалися вогнища (часом у спеціально облаштованих місцях). Стіни мали стовпову конструкцію. Один із будинків мав невеликі сіни. Часто трапляються уламки посуду, кістки домашніх тварин, прикраси, дверні ключі, замки, зброя.
Також виявлені житла. Одне з них — на південній частині городища в материковій скелі (2,8х3 м, глибина 0,6-1,2 м), наявна піч-кам'янка. Інше житло розташоване за межами городища південніше земляного валу над урвищем Сліпого яру, прямокутне (2,7х2,45 м, глибина 20-25 см), вхід до якого мав вигляд навісу, який спирався на стовпи. В центрі підлоги знаходилося вогнище, облаштоване каменями [5], [6].
Поселення-супутники
Городище Звенигород оточене поселеннями-супутниками. Частина з них були невеликими, частина ж мала навіть свої укріплення.
Селище «Коло двох джерел» датується 10 століттям, розташоване на терасі річки Збруч нижче за течією від городища, коло двох джерел (виявлено кілька споруд). Селище «Хаща» (12 ст.) розташоване на північний захід від городища (знайдено 38 западин вздовж високого урвища Сліпого яру). Селище «Стадне-1» — на схід від Звенигорода на схилі берега Збруча (виявлено шість западин, кераміку трипільської культури, раннього залізного віку та 10-14 ст.). Селище «Стадне-2» — на схилі пагорба на північний схід від городища (відкриті три господарські будівлі 11 і 12-13 ст., в одній було складне горно). Селище «Сіванка» — на протилежному березі Збруча, датується 10-13 століттями, поруч є два кургани заввишки 1,5 м [5],[6].
Селище «Замчище» розташоване на північ від городища на високому плато і є радше ще одним городищем. Тут збереглися вали городища висоцької культури (11-6 ст. до. н. е). Розміри городища 220х180м (близько 4 га). Вали перерізані траншеями в двох місцях, в їх основі – стіна з горизонтально покладених колод, присипана з обох сторін камінням. Ще в доруський час городище було забудована різними спорудами: звичайні слов'янські напівземлянки з печами-кам'янками, стіни стовпової конструкції (10-11 ст.) та господарські споруди (11-12 ст). На північ від валів висоцької культури виявлено 35 западин, розташованих навколо площі 250х70 м, де, ймовірно, було орне поле та садиба площею 460 кв. м (два житла з печами-кам'янками, три господарські споруди стовпової конструкції, незабудований двір). У доруський час забудовану частину Замчища огороджували земляним валом [5], [6].
Селище «Бабина Долина» (9-13 ст.) займає схил глибокого Сліпого яру, тягнулося на 800 м, зазнало кілька періодів перебудови і також відрізняється від інших поселень-супутників. На його території видно численні западини, у південно-західній частині розкрита велика за площею садиба (складалася з житлових будинків і господарських будівель), у центральній частині селища близько цілющих джерел розкопано 12 поглиблених будівель – жител-напівземлянок з печами-кам'янками в кутку та господарських приміщень з кам'яними робочими майданчиками й вогнищами (11-12 ст). Коло джерел розкопано дві культові споруди 12-13 ст. зі слідами жертвопринесення (в споруді стовпової конструкції – кості телят, людей, уламки посуду в засипаній печі) та поховання (коло споруди у вигляді овалу 5х5,6м у ниткоподібній печі – скелет підлітка), які були засипані глиною [4], [5], [6], [9].
За наявністю в Звенигороді археологічних знахідок походженням із інших регіонів можна зробити висновок, що святилища на Збручу були відомі у слов'янському світі, як і комплекс в Арконі (їх структура відповідала структурі Аркони, а не східнослов’янських городищ) [5].
Дані розкопок свідчать, що життя власне у Звенигороді протікало з різною інтенсивністю з глибини віків, і його останній пік був у 9-13 століттях. Культи з використанням людських кісток розвинулися в 11 столітті і знані лиш у Звенигороді (на Богиті та Ґовді їхніх ознак не знайдено). Враховуючи археологічні знахідки, можна припустити, що з’явилися вони внаслідок впливу східнослов’янського жрецтва (про криваві ритуали в Києві є записи в руських літописах [3]), частина якого після офіційного запровадження християнства у Києві та його поширення Руссю на кінчиках дружинницьких мечів, могла потрапити в надзбручанські краї (серед знахідок на городищі — близько 70-75% «галицького» типу, решта — типово руські, в тому числі й перстені представників князівсько-боярського роду з Чернігівщини).
Святилище Звенигород почало занепадати з другої половини 13 століття (можливо, внаслідок посилення зовнішнього тиску) [5], цей процес тривав поступово до 15-16 століть, а може й довше (за даними М.Ягодинської, до 17 чи навіть 19 століть – поодинокі знахідки). Це цілком ймовірно, враховуючи віддаленість комплексу різних галицько-подільських капищ від основних центрів християнізації «слов'янського світу» та певну релігійну толерантність в Галичині в ті давні часи, а також збереження язичницької обрядовості по селах регіону [1], [3].
За припущенням М.Козлова, на цих теренах протягом певного часу могло існувати доволі самостійне язичницьке теократичне утворення із ознаками державності (польські джерела, наприклад, повідомляють, що полонені в боях з галичанами поляки ставали рабами язичників, і власне тіла цих полонених, на погляд згаданого дослідника, могли бути використані в культових цілях) [3]. Враховуючи кількість виявлених і гіпотетичних капищ, існування храму, залишається відкритим питання — чи стояв у Звенигороді пантеон, культи яких Богів та Богинь були основними у святилищі, які стародавні обряди проводилися і чи стали вони частиною сучасної обрядовості? Відповіді можуть дати наступні дослідження.
---------------------------------------------
1. Ідзьо В.С. Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Львів: СПОЛОМ, 2004. — 288 с.
2. Орест Корчинський. Ранньосередньовічне місто на верхньому Дністрі. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 12. 2008. С. 267-282.
3. Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М. Козлов. — Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. — 288 с.
4. Крищук М.М. Топоніміка Тернопільщини. Навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 2008. – 200 c.
5. И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с.
6. Тимощук Б.А,, Русанова И.П. Отчеты Прикарпатской экспедиции в архивах ИА РАН, ИА АН Украины, Тернопольского музея, 1988.
7. Русанова И.П. Истоки славянского язычества. Культовые сооружения Центральной и Восточной Европы в I тыс. до н. э. — I тыс. н. э. Черновцы: Прут, 2002.
8. Борис Явір Іскра. Збручанський культовий центр: Богит, Ґовда, Звенигород. Частина 3: Звенигород // Живий журнал, 2012
9. Ягодинская М.А. Отчет о работах за 1985 и 1989 гг. // Архив НАН Украины, Киев; Тернопольский краеведческий музей.
29.10.2013