1848 року в річці Збруч на північ від села Личківці з галицького боку було знайдено «Збручанський образ» (так званий «ідол Святовита»), що стало передумовою до наукового дослідження терену.
Згаданого кумира було відносно акуратно залишено у річці, на ньому не було виявлено суттєвих пошкоджень, що дає підстави думати, що його сховали самі язичники в часи, коли місцевий культовий центр занепав, а тиск християн суттєво посилився.
«Збруцький образ» і досі залишається загадкою для науковців, але вже вірогідно встановлено, що виготовлений він із місцевого вапняку й перед тим, як потрапити у воду, якийсь час пролежав (принаймні частково) у землі. Міфологічні уявлення, відображені на фігурі, є радше західнослов’янськими, ніж східнослов’янськими, що й не дивно, враховуючи культурний зв’язок місцевого населення із західними родичами.
Збруцький ідол не єдиний знайдений – у ході розкопок на терені (І.Русанова, Б.Тимощук, М.Ягодинська) знайдено ідол в городищі Звенигород, який було закопано в ідентифікованому як храм приміщенні. Порівняно із Збруцьким кумиром, фіґура зі Звенигорода є суттєво примітивнішою.
***
І.Русанова, Б.Тимощук і їхні учні проводили свої розкопки в 1980-х роках. Отримані результати внесли суттєво нові відомості про культуру місцевого населення, в тому числі й у релігійному плані. Передусім, результати дозволили говорити про так званий Збруча́нський ку́льтовий центр (ЗКЦ) як про один із найбільших язичницьких релігійних і культурних центрів слов’ян.
Найбільший розквіт діяльності ЗКЦ, за припущеннями, припадає на 9—13 століття. До вказаного періоду відбувалося його формування, а опісля нього — поступовий занепад, який розтягнувся, за даними М.Ягодинської, до 17-19 століть.
Основні святилища ЗКЦ розташовані на території сучасного Гусятинського району Тернопільської області, на правому березі річки Збруч у Медоборах.
До Збручанського культового центру входили такі основні вже виявлені городища, храми та цілі комплекси: городище-святилище на горі Богит, де гіпотетично стояв ідол Святовита, городище-святилище Звенигород, городище-святилище Ґовда, поселення Бабина Долина — супутник Звенигорода, а також городища на горі Рожаниця, узгір'ях Баба, Триніг, Старий Кут, горах Високий Камінь, Сабариха та інші.
***
Згідно з наразі відомими даними, у ранньому Середньовіччі на території Галичини (зокрема, й Позбручча) проживали славени (склавени за грецькими джерелами), які пізніше увійшли у державне утворення Біла Хорватія [1], [2]. Частини білих хорватів і білих сербів вийшли з цих земель у 4-7 століттях внаслідок Великого переселення народів і угоди з Візантією, аби заселити сучасні Сербію, Боснію, Хорватію [3]. Орієнтовно в кінці 9 — початку 10 століття державне утворення білих хорватів переживало не найкращі часи, різні його частини підпадали під владу то Великої Моравії, то Угорщини, а потім і Польщі. В кінці 10 століття деяка територія колишньої Білої Хорватії (Червенські гради) внаслідок військових походів руського кагана Володимира перейшла під владу Русі, а решта певний час зберігали відносну самостійність. Внаслідок війн у 10-11 століттях частина колишніх хорватських центрів занепадає [1].
Таким чином, ЗКЦ виник на східних околицях хорватських земель. Периферійне розташування вберегло його від спустошливих набігів зі сходу, адже як війська русичів, так пізніше й війська монголів йшли в Галичину через Волинь (орієнтовно по лінії Данилів — Кременець — Пліснесько).
Святилище на Богиті: місце розташування ідола
Збручанський культовий центр виник за даними археології (І.Русанова, Б.Тимощук) ще близько 6-5 століть до нової ери. Наявність на схилі гори дольмена як культової споруди може відтягнути час створення ЗКЦ ще в часи поширення на території Галичини культури лійчастого посуду. Ця культура розвинулася на півночі Європи 4 тисячолітті до нашої ери, а на території сучасних східної Польщі та Галичини — в 3-2 тисячолітті до нової ери.
Святилище на Богиті: збережене капище
ЗКЦ переживав етапи розвитку й етапи стагнації. Останнє піднесення почалося орієнтовно у 10 столітті та завершилося у 13-му.
Збруцький центр виник на території з цілющими джерелами, де зберігалися ще давніші культові пам'ятки: городища-сховища Трипільської культури (с. Крутилів), Висоцької культури (урочище Замчище), земляні вали скіфських часів (городища Богит, Ґовда, Звенигород) та інших культур. Після потрапляння Галичини в політичну орбіту Русі, Збручанські святилища взяли на себе функції одного з головних центрів руського язичництва замість ліквідованих Володимиром столичних (київських) храмів [4].
Святилище на Сабарисі
В ході розкопок І.Русанової та Б.Тимощука встановлено, що на городищах Богит та Ґовда домінують археологічні пам’ятки «галицького типу руської культури», а в Звенигороді вони становлять понад 3/4 (решта — з Русі). Знайдено багато скроневих кілець західнослов’янського типу.
Святилища ЗКЦ були відомі у слов'янському світі, як і комплекс в Арконі, причому їхня структура відповідала структурі Аркони, а не східнослов’янських городищ [5].
За припущенням М.Козлова, на цих теренах протягом певного часу могло існувати язичницьке теократичне утворення з ознаками державності (польські джерела, наприклад, повідомляють, що полонені в боях галичанами поляки ставали рабами в язичників).
З другої половини 13 століття ЗКЦ занепадає. Масові прощі до святилищ у Звенигороді тривали ще у 14 столітті (аби їм перешкодити, християнські монахи на двох підходах до городища побудували монастирі), а невеликі обряди у Медоборах проводилися до середини 17 століття.
Культовий центр об’єднував кілька наразі виявлених городищ, розташованих на вершинах чи схилах гір Медобірського хребта (Богит, Ґовда, Звенигород та інші), та села-супутники.
Мапа городищ на Збручі (виконав Б. Явір Іскра)
У городищі на горі Богит стояв колись Збруцький ідол Святовита [6], [5]. Там теж виявлено цілий ряд невеликих напівземлянок, довгі наземні житла, дві ритуальні криниці, зберігся жертовник. При підніжжі цього городища-святилища був курганний могильник, а навколо — кілька ранньослов'янських селищ. Саме мешканці цих селищ, а також гості з чи не з усієї Галичини піднімалися на священну гору Богит, щоби вклонитися встановленому тут образу Божому і принести йому пожертви. Усі знахідки — місцевого походження.
На сусідній горі Ґовда (2 км на північ) існувало невелике городище-святилище овальної форми. Навколо нього теж було кілька поселень. Швидше за все, саме їхні жителі відзначали свята на Ґовді. Городище обнесене доволі високим валом, є ритуальна криниця. Усі знахідки — місцевого походження.
На південь від села Крутилів є городище-святилище Звенигород, в якому виявлені залишки храму, трьох капищ і жертовних ям навкруги. На кам'яних п'єдесталах горіли вогні, приносились дари Богам. Тут знайдено срібні каблучки, скляні браслети, замки, ключі, сокири, стріли, коси, ножиці. Більшість знахідок — місцевого походження, але до 25% — руського, що й дало змогу припустити, що саме сюди переселилися зі сходу жерці та приходили прочани. Тим не менше, виявлені рештки збруї та кінські кістки дозволяють припустити існування культу, аналогічного до західнослов’янського, пов’язаного із віруванням, що на білому коні їздить сам Світовид.
***
ЗКЦ міг нормально функціювати за умови, що релігійне життя громади будуть обслуговувати професійні волхви та жерці. І хоча, на думку археологів (Б.Тимощук, І.Русанова), святиня Святовита на горі Богит занепала в 13 столітті, ряд фактів, встановлених при розкопках інших святилищ у Медоборах (гора Рожаниця, узгір'я Баба, Триніг, Старий Кут, гора Високий Камінь), дають змогу датувати останні язичницькі богослужіння в цих горах ще навіть 17 чи пізнішими сторіччями. Це цілком імовірно, враховуючи віддаленість храму Святовита та й цілого комплексу інших галицько-подільських капищ від основних центрів християнізації слов'янського світу та певну релігійну толерантність в Галичині в ті давні часи, а також збереження язичницької обрядовості по селах регіону.
ПРИМІТКИ
[2]. Ідзьо В.С. Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Л.: Сполом, 2004. — 288 с.
[3]. De Administrando Imperio, by Constantine VII
[4]. Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М. Козлов. – Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. – 288 с.
[6]. Б.А.Рыбаков. Збручский Род-Святовит
10.07.2013