Над Збручем тягнеться пасмо пагорбів, які через особливість рельєфу називають горами, — Медобори. Між містами Гусятин і Сатанів археологи виявили кілька культових городищ і супутніх їм поселень – давні люди часто лаштували святилища на панівних вершинах своєї місцевості [5]. Найвідомішими з них є оповиті таємницями, здогадками, міфами й навіть сучасними фантазіями Богит і Звенигород. Неначе загубилося у їхній тіні невелике святилище на Ґовді – кручі над Збручем. А дарма. Що ж особливого є в цьому невеликому городищі, розташованому на півдорозі між Богитом і Звенигородом?
Мапа городищ на Збручі (зладив Б. Явір Іскра на основі даних І.Русанової та Б.Тимощука)
Новітня історія «відкриття» городищ над Збручем почалася 1848 року, коли недалеко від Богита на північ від села Личківці з галицького боку прикордонної річки знайшли Збручанський ідол (так званий «кумир Святовита»). Навколишні терени вперше дослідив археолог А.Кіркор у кінці 19 століття, але наймасштабніші розкопки провела експедиція 1984 року під проводом І.Русанової та Б.Тимощука. Отримані результати внесли суттєво нові дані про культуру місцевої людности, зокрема й у культовому плані. Археологи виокремили Збруча́нський ку́льтовий центр (ЗКЦ) як один із найбільших язичницьких релігійних центрів слов’ян, що розвинувся в 9-13 століттях нового літочислення [5], [6]. До цього центру також належало городище Ґовда, про яке йтиметься далі.
Городище Ґовда. За даними краєзнавця М.Крищука, назва походить від місцевого діалектного слова «ґовда» чи «ґаведна», що означає «велика», «масивна» і зазвичай стосується круч чи схилів гір, які сильно виділяються з навколишніх теренів. Урочища з таким найменуванням трапляються доволі часто — наприклад, гора Ґовда біля с. Берем’яни (у Дністровському каньйоні), урочище Ґовди – біля с. Цебрів Зборівського району та ще одне – Ґовда коло с. Постолівка Гусятинського району [4]. Саме в останньому й розташоване святилище над Збручем.
Городище розташоване на стрімкому правобережному мисі над Збручем, оточене високим валом, а з напільного боку – ровом. До нього веде сучасна польова дорога попри річку та добре роз’їжджена лісова дорога.
Овальний майданчик городища (40 х 20 м) має нахил на південний схід з перепадом висот до 20 м – похила ділянка, яка над схилом суттєво виділяється завдяки валу. Місцина не справила враження, що тут неможливо було жити (так писали археологи) — гуцули ставлять свої дерев’яні хати ще й не на таких схилах. Правда, ділянка доволі вирівняна, і якихось слідів споруд видно не було [6], [7].
План-схема городища Ґовда із книги “Язичницькі святилища древніх слов'ян”.
У кільцевому валу виділяються 4 будівельні періоди, і кожного разу його поверхню покривали кам'яним мощенням. Внутрішній вал являє прошарки вугілля, обпаленої глини та каменів, перемежовані стерильними шарами чистої глини завтовшки 20 і 80 см. На валу запалювали вогнища з ритуальною метою [5], [6].
Найвище місце — північно-західний мис городища. На самій горі є яма (позначена на схемі). Можливо, вона була жертовною — точних даних нема. Якщо стати на краю валу і глянути вниз, то відчуваєш велич споруди: висота валів (орієнтовно) — 4-6 м. Вона зменшується до південного сходу — до річки Збруч [7].
Вид на яму на найвищій точці валу.
В 11 столітті в городищі викопали криницю, яка мала культове значення. Вона перерізає вал у південній частині, мала зверху пологі стінки і конусоподібну форму, а з глибини 60 см – вертикальні стінки, обкладені камінням і укріплені колодами. У плані криниця кругла (діаметр 3,4 м). Розкопана до глибини 3,6 м. Знайдено кераміку 11 століття та кістки тварин. Впритул до криниці – майданчик, на якому часто горів вогонь, тому є шар вугілля, пов'язаний з прошарками внутрішнього рову [5], [6].
Вид на залишки жертовної криниці з валу городища.
У 12 столітті кирницю засипали. Опісля над нею в овальному поглибленні розпалювали вогонь, а в насипу вала зробили ниткоподібну хлібна піч. У верхньому шарі знайдено кераміку 12 – першої половини 13 століть, уламок скляного браслета, кілька наконечників стріл, кресало, шиферне прясельце, кістки тварин. Таким чином, на місці криниці залишили жертовну яму [5], [6].
Загальний вид на площу городища Ґовда із жертовної ями.
Поселення-супутники. Із західного та північного боків від городища виявлено поселення-супутники [6]. Одне з найбільших – Бабина Долина – розташоване в тому ж урочищі Ґовда біля с. Постолівка Гусятинського району. Селище-супутник із схожою назвою було неподалік, біля с. Крутилів (ймовірне колишнє місто Звенигород) [4].
Швидше за все, саме жителі довколишніх поселень відзначали свята на Ґовді. В ході розкопок І.Русанової та Б.Тимощука встановлено, що на городищах Богит та Ґовда є археологічні пам’ятки «галицького типу руської культури», тобто місцевого походження. Наприклад, знайдено багато скроневих кілець західнослов’янського типу [5].
На думку згаданих археологів, святилища ЗКЦ були відомі у слов'янському світі, як і комплекс в Арконі, причому їх структура відповідала структурі Аркони, а не східнослов’янських городищ [5]. Городища активно існували в 9-13 століттях, опісля — поступовий занепад, розтягнутий, за даними М.Ягодинської, до 17-го і навіть 19 століть (поодинокі знахідки). Це цілком імовірно, враховуючи віддаленість комплексу різних галицько-подільських капищ від основних центрів християнізації «слов'янського світу» та певну релігійну толерантність в Галичині в ті давні часи, а також збереження язичницької обрядовості по селах регіону.
ЗКЦ виник на східних околицях хорватських земель, периферійне розташування у пущах і пралісах вберегло його від спустошливих набігів [1], [2]. За припущенням М.Козлова, на цих теренах протягом певного часу могло існувати доволі самостійне язичницьке теократичне утворення з ознаками державності (польські джерела, наприклад, повідомляють, що полонені в боях з галичанами поляки ставали рабами в язичників) [3]. Тим не менше, археологічні дані дають змогу припустити, що городище на Ґовді мало суто місцеве значення, хоч і було частиною великого комплексу святилищ [6].
Залишається відкритим питання — культ якого Бога чи Богині був головним на Ґовді, які стародавні обряди і яким чином збереглися у сучасних людей? Мабуть, відповіді наступні дослідження принесуть відповіді.
ПОСИЛАННЯ
1. Ідзьо В.С. Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Львів: СПОЛОМ, 2004. — 288 с.
2. Орест Корчинський. Ранньосередньовічне місто на верхньому Дністрі. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип.12.2008. С. 267-282.
3. Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М.Козлов. - Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. – 288 с.
4. Крищук М.М. Топоніміка Тернопільщини. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2008 р. – 200 c.
5. И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с., ил., сх., таб.
6. Русанова Й.П., Тимощук Б.А. Отчеты о работе Прикарпатской экспедиции за 1988, 1989 гг. Архив ИА РАН, Архив ИА АН Украины.
7. Борис Явір Іскра. Збручанський культовий центр: Богит, Ґовда, Звенигород. Частина 2: Ґовда // Живий журнал, 2012
27.09.2013