175 років тому, 7 квітня 1839 року, у Маркіяна Шашкевича народився син, якого назвали Володимиром. Молодший Шашкевич намагався продовжити справу свого батька. Він став поетом й одним із діячів народовського руху в Галичині.
Перед своїм висвяченням Маркіян Шашкевич одружився в лютому 1838 року з Юлією, донькою о. Теодора Крушинського (1785–1866), пароха церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Деревня на Жовківщині. Мати Юлії – Катерина походила з шляхетської та священичої родини Янкевичів.
Юлія Шашкевичева з Крушинських у похилому віці
Тодішні випускники семінарій їздили по галицьких селах і містечках на балі, весілля й інші забави, щоби знайти собі достойну дружину. Восени І837 року в містечку Холоєві (нині с. Вузлове Радехівського р-ну) на весіллі доньки місцевого пароха Мрозовського Маркіянові Шашкевичу впала в око гарна струнка дівчина з блакитними очима. Так він познайомився з Юлією Крушинською.
Після весілля молоді жили на парохії у Деревні, а 18 жовтня 1838 року отця Маркіяна призначають адміністратором церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Нестаничах Радехівського деканату. До парафії належало тоді до 500 греко-католиків. За плебанію була стара хата зі солом’яною стріхою. Тож отцеві було вельми сутужно. У Нестаничах у подружжя народився син Володимир.
Маркіян Шашкевич
У грудні 1842 року Юлія народила сина Святослава, який помер, не проживши й року. Це вже було у селі Новосілки Ліські Кам’янко-Струмилівського деканату, куди перевели о. Маркіяна парохом дерев’яної церкви Св. Миколая у 1841 року. Тут хворий на сухоти поет-священик помер 7 червня 1843 року.
Після смерті о. Маркіяна його дружина з сином перебралася до о. Теодора Крушинського у с. Деревня. Тут Володимир навчався читати і писати по-польськи й по-руськи. Як він потім згадував, дід "усіх заставляв до руської азбуки. В родині підтримувалась традиція сімейних читань, так читали "Тараса Бульбу", часописи "Галицька Зоря" та "Вісник'', які передплачував Теодор Крушинський".
У 1851–1859 рр. Володимир Шашкевич навчався у Львові в гімназії, а 1861 року вступив на правничий відділ Львівського університету ім. Франца І. Молодий гімназист писав вірші, які вперше були опубліковані в літературному альманасі "Зоря Галицька" у 1860 році.
4 січня 1862 року Володимир Шашкевич читав свою поезію на урочистостях з нагоди створення касинового товариства "Руська бесіда". Цей вірш з приміткою "Нехай и ваші люде знають, які гарні вірші у насъ виголошуются" переслав професор Львівського університету Яків Головацький до Санкт-Перебурга, де його надрукували у липні того року в українському часописі "Основа".
Володимир Маркіянович Шашкевич
Львівський історик Остап Середа писав про В.Шашкевича: "Його суспільні погляди та літературні смаки сформувалися під впливом творів Т.Шевченка, П.Куліша, Г.Квітки-Основ’яненка. Особливе значення мала зустріч влітку 1861 р. з одеським студентом, учасником похорону Шевченка, Володимиром Бернатовичем, що був проїздом у Львові. Про неї В.Шашкевич згодом згадував так: "В моїй піддашній кімнаті я тоді уперше приймав так дорогого гостя – гостя з України. Закликавши Данила Танячкевича і других молодят, ми з несказанною розкошею слухали оповідань про Україну, Київську громаду, про Шевченка, Куліша, Костомарова, Марка Вовчка і т. д. і т. д. Нам росло серце в грудях, і наші надії становились чим раз то сміліші".
На початку 1860-х років Володимир Шашкевич став знаковою постаттю покоління "Молодої Русі", інакше відомого як угруповання ранніх народовців. Воно з’явилось на сцені громадського життя на зламі двох епох – традиційної (з абсолютистським монархічним правлінням, становим устроєм і панщизняним господарством) та модерної (коли державами починали правити парламенти, нації отримували політичну леґітимність, а маси селян поступово перетворювалися на повноправних громадян). Як останнє покоління доби романтизму, “Молода Русь", живучи в світі Ідей, намагалася осягнути власну національну ідею і посвятити себе їй, пізнати справжню традицію свого народу і окреслити його місце та роль у новочасному світі. З точки зору наступних поколінь, що, схиляючись до позитивістських або ж марксистських світоглядних засад, зосереджувалися на розв’язанні соціальних та економічних проблем галицького селянства, ранні народовці були наївними мрійниками, літературною богемою, яка не спромоглася на вироблення ефективної реальної політики. Непоцінованим залишалося те, що, утверджуючи в Галичині засади української окремішності та народного характеру культури (які вже за кілька десятиліть сприймалися як самозрозумілі), ранні народовці заклали основи для залучення галичан у процес творення модерної української нації.
На початках народовецький рух проявлявся через діяльність порівняно невеликих гуртків студентської та учнівської молоді, що звались "громадами". Натомість серед старшого покоління освічених галицьких русинів того часу переважали пропольські або ж проросійські погляди. На противагу до них молоді народовці поширювали в Галичині українську національну ідентичність, літературний культ Т.Шевченка, історичну пам’ять про запорозьке козацтво, послідовно орієнтуючись на новочасну українську культуру, яка розвивалася на Наддніпрянщині. Прикметно, що поруч з Т.Шевченком народовці 1860-х років вважали своїм ідейним патроном і Маркіяна Шашкевича...
У 1863 р. вийшла друком збірка поезій В.Шашкевича "Зільник", до якої увійшли 20 поезій, поема "Черна, княжна чернігівська" і декілька перекладів.
Меншою мірою В.Шашкевич проявив себе як публіцист чи громадський діяч. Тут на першому місці були Ксенофонт Климкович і Данило Танячкевич, автори кількох програмних статей-маніфестів народовецького руху. Однак в окремі моменти і В.Шашкевич виходив на передній план громадсько-політичного життя. З листопада 1862 р. він був співредактором "Вечерниць" (Середа О. Остав до смерти вірним ідеї свого батька // Галицька брама, 2006, ч. 11-12 (143-144). – С. 30-31).
Літературно-науковий тижневик "Вечерниці" був першим друкованим органом галицьких народовців. Від 1 лютого 1862 року його редактором був Федір Заревич, а з лютого 1863 р. – В.Шашкевич. Часопис виходив до 15 червня 1863 року. Всього вийшло 60 чисел. Хоча часопис виходив народною мовою, він використовував ще етимологічний часопис. Але окремі статті друкували вже фонетичним правописом Пантелеймона Куліша – "кулішівкою".
Редакція "Вечерниць" містилася в Архієпископській кам’яниці (конскрипційний № 178m – тепер на Ринку, 9). Шашкевич мешкав тоді неподалік, на Ринку, 12. (конскрипційний № 229m). На другому поверсі цього будинку 1865 року була редакція народовецького науково-літературного часопису "Нива", який став виходити замість "Вечерниць". Редакція містилася в помешканні засновника часопису Костя Горбаля (1836–1909).
Як писав у своїх споминах Олександр Барвінський: "Тут застав я ще останки редакції і принагідно познакомився з головними представниками вечерничників і метників, що часто там заходили, а іменно з Володимиром Шашкевичем, Федором Заревичем (Юрко Ворона), Ксенофонтом Климовичем (Іван Хмара), Остапом Левицьким (званим звичайно Драла) і Лонгином Лукашевичем. Се були зовсім окремої вдачі і звичаїв. Як-небуть перейняті були живо національною ідеєю українсько-руською і цілою ревностю промощували їй шлях серед занедбаної руської суспільности в Галичині… Головним помічником "Ниви" був переселенець з Києва, польський хлопоман і слов’янофіл Павлин Свєнціцький, котрий також виступав в Руськім народнім театрі з прибраним іменем Лозовський, а на творах літературних підписувався Павло Свій або Стахурський" (Барвінський О. Спомини з мого життя. – Київ, 2004. – С. 91-92).
На початку 1866 року В.Шашкевич створив власний часопис "Русалка", але вже в квітні того року він припинив існування через брак коштів. Не маючи засобів для життя та праці В.Шашкевич переїхав до Деревні. Жив деякий час у Великих Мостах.
"Із поетів, що виступили тоді в Галичині і збудили зразу великі надії, треба згадати поперед усього Володимира Шашкевича, сина Маркіяна Шашкевича. Виступивши на літературне поле в "Зорі галицькій" 1860 р., він був співредактором «Вечерниць» у першім, а головним співробітником у другім їх річнику, а пізніше, 1866 р., був редактором літературного часопису "Русалка". Окремо, за свого життя, видав він тільки «Зільник», збірку віршів у Львові 1863 р., в якім, окрім власних поезій, помістив також ряд удачних перекладів із Генріха Гейне. Володимир Шашкевич як поет виявив дуже гарний і симпатичний талант, гідний стати обік свого батька, але життя його склалося так, що не позволило йому розвити той талант так, як можна було надіятися. У Львові він попав у кружок т. зв. літературної богеми руської молодіжі, в якій він сам, Заревич і Климкович були верховодами. Кількалітнє життя в такій атмосфері підкопало його здоров'я, ослабило його пильність в університетських студіях, і замість стати визначним і популярним адвокатом він був змушений вибрати собі легшу судейську кар'єру, яка, одначе, не завела його далі від рангу ад'юнкта. Відбувши судову практику у Львові; він одержав дуже низько платну посаду в Мостах Великих, на якій і закінчив своє життя. З Мостів Великих він написав ряд інтересних дописів до газети "Русь", видаваної Горбалем і Заревичем, які, хоч би задля самого імені автора, варто би було разом із його поезіями передрукувати...
Ще раз спробували народовці, а властиво знов-таки студентські громади, щастя з періодичною публікацією, і з початком 1866 р. почала виходити у Львові «Русалка», літературний часопис, під редакцією Володимира Шашкевича. Сим разом мав се бути тижневик, та він видержав тільки від 1 січня до 25 марта...
Від часу видання першої Климковичевої "Мети" розгорілася в Галичині серед інтелегенції нова завзята сварка за правопис, т. зв. кулішівку. "Мета", а за нею й дальші українофільські часописи в Галичині прийняли придуманий Кулішем фонетичний правопис, хоча з деякими упрощеннями (Куліш приміром задержував ъ). На той новий правопис і взагалі на весь молодий українофільський рух, який серед молодіжі проявлявся також модою на т. зв. козацькі костюми, накидалися члени старших партій, чи то виразно москвофільської, чи т. зв. галичо-руської, яка рада була держатися австрійської держави і творити народ окремий від російської України. Питання про кулішівку було більше домашньою і товариською сварнею, ніж питанням поважно, чи то публіцистично, чи науково, трактованим. Насміхи, передражнювання і особисті сплетні були найвизначнішими оружжями в тій боротьбі. В числі найпопулярніших сплетень, ширених поміж противниками українофільства, була голошена тоді думка, що весь той новий рух – се тільки польська інтрига. Сильне оружжя в руки противників дали Горбаль і Заревич, обнявши 1867 р. редакцію газети "Русь", яку оснував і піддержував намісник, граф Агенор Голуховський, головний стовп і творець полонізаційної системи на Галицькій Русі. "Русь" виходила тільки один рік і з літературного погляду не дала нічого замітного, навіть передруків українських творів у фейлетонах, а найцінніші в ній були оригинальні дописи Володимира Шашкевича з Мостів Великих про різні біжучі політичні й соціальні справи", – писав Іван Франко у "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.", який вміщений у 41 томі його зібрання творів (С. 318-321).
У червні 1869 року Шашкевич повернувся до Львова, де розпочав службу практикантом при Краєвому суді у Львові. Наступного року він став співпрацівником політичної газети "Основа", яку заснував віце-маршалок Галицького сейму, лідер народовців Юліян Лаврівський. У програмі цього видання, як писав Кость Левицький, "поставлено національну самостійність Русинів (Українців), заяву вірности для Австрії та признаннє "конечности прямувати на підставі сучасних державно-правних відносин до забезпечення свого народно-політичного биту і уладження своїх взаємин з Поляками як співобивателями сего краю в виді повної, законом установити ся маючої автономії обох народностей, руської і польської в згляді народнім, політичнім і церковнім, – передовсім же до відповідного засадам справедливости рівноуправнення свого язика народного у всіх паростях життя народного, іменно в школі, суді і уряді..."
Львівська "Основа" видавалася в друкарні Ставропігійського інституту й виходила до 1872 року. Іван Франко доволі скептично ставився до цього видання: "Се остатній раз відригнувся старий панславістичний романтизм, що життя можна уладити по "установитися маючим" законам на підставі повної справедливості. Галицько-руська суспільність обох визначних таборів була вже настільки провчена досвідом, що поставилася досить скептично супроти сеї нової проби. Редактором "Основи", а швидко потім і її властителем, став Теодор Леонтович, а головними співробітниками були Ксенофонт Климкович і Володимир Шашкевич. Як принагідні співробітники являються Вахнянин і Качала. "Основа" не простояла навіть повного року; за її руським народництвом завше добачувано польський хвіст, а враз зі смертю Юліана Лаврівського розвіявся зовсім привид партії "Основи" (Т. 41, С. 360).
В.Шашкевич став також членом заснованого 1868 року товариства "Просвіта", для якого він редагував читанки для народу. З вересня 1872 р. став Шашкевич фінансовим урядником у Тернополі, а з лютого 1874 р. – в Коломиї. Відтак його перевели до Тарнова в західній частині Королівства Ґаліції та Володимирії. Разом з ним їздила його мати.
Після переходу на пенсію В.Шашкевич повернувся 1883 року до Львова, де й помер 16 лютого 1885 року. Мати пережила свого сина на 11 років. Померла Юлія Шашкевич з Крушинських 4 жовтня 1896 року. Її поховали біля Маркіяна Шашкевича на Личаківському цвинтарі у Львові. До цієї могили перепоховали 1908 року прах Володимира Шашкевича.
Світлина Володимира Шашкевича стала художникам моделлю для створення образу його батька – Маркіяна Шашкевича.
Поетичний доробок Володимира Шашкевича зараз практично невідомий пересічним читачам. Лише часом згадують уривок поезії "Не чужого ми бажаєм" з упорядкованої Іваном Франком 1903 року "Антольоґії української лірики від смерти Шевченка" – "Акорди":
"Благословіть! погуляєм у чистому полї!
Не чужої ми шукаєм, а своєї долї!
Не чужого ми бажаєм, а свойого права;
Де полягла, там воскресне наша руська слава!"
07.04.2014