All you need is Lviv

Цей день-твердження, а комусь день-нагадування мусив настати. Щоб на повні вільні груди вдихнути, а тоді видихнути фразою: “All you need is Lviv”. І розчинитися в цьому львівському настрої, в музиці талановитих місцевих гуртів і чудесних гостей. Під омофором The Beatles, які своєю творчістю через роки звели цих людей докупи за ідеальної, на диво цього літа, погоди – з лагідним небом, без повітряних тривог впродовж всього недільного пообіддя й вечора у Prostir Lviv в парку імені Богдана Хмельницького.

Ідею народили парубки з “The Analogues” – либонь найцікавішого в світі триб’ют-гурту, який бездоганно точно відтворює наживо найскладніші твори ліверпульської четвірки, що їх самі Beatles ніколи не ризикували зіграти поза межами студії… – ідеї організувати на підтримку War Child – благодійної організації, яка опікується дітьми, що постраждали від війни, концертний мінітур по Європі і завершити його виступом у Львові. Хлопці так романтично й натхненно — на велосипедах! — здолали шлях від Амстердаму до польсько-українського кордону… і не перетнули його, настрашені масовою повітряною атакою кацапів на Україну 12 липня. Попри переказаний Ярославом Грицаком з паркової сцени жарт львівського мера щодо підгузків у подарунок «Аналогам», я розумію цих голландців. І навіть вдячна їм за їхнє рішення. Бо хоч вони й круті виконавці класики Beatles, але якби вони виступали, як було заплановано, можливо, не вистачило б часу зіграти іншим чудовим артистам, і зокрема, ми могли б не почути чудового вокалу Макса Бусколя (Max Buskohl), який, з весни подорожуючи Україною, організовував за дорученням “The Analogues” фестиваль “All you need is Lviv” на місці. Цей нелякливий і харизматичний парубок з Берліна познайомив львів’ян з ширшим колом пісень у своєму виконанні; зокрема зірки сучасного кантрі-року Кріса Стейплтона (Chris Stapleton) та особливо гурту The Band, одного з найвпливовіших в історії рок-музики. На жаль, його у нас знають дуже мало, хоча один із яскравих учасників колективу Rick Danko (1943–1999) був свідомим свого походження українцем. Більше того, саме The Band свого часу переробили цнотливо-акустичного фолк-співака Боба Ділана на гомінкого поета-рокера з планетарною авдиторією, таким чином опосередковано подарувавши світові майбутнього нобеліата з літератури.

А щодо іншого великого рок-поета: гарячі оплески в промові пана Грицака про історію впливу Beatles на українців у контексті світової історії повалення комунізму викликала його згадка про те, що Львів – єдине місто в Україні, де є вулиця Джона Леннона. На жаль, Сергію Жадану не вдалося добитися перейменування проспекту лєніна на проспект Леннона в Харкові... Та хай би як путін своїми атаками не намагався змусити нас безвільно скніти пригніченими й заляканими, ми продовжуємо жити і радіти кожному дню.

“I believe in the power of music”, – промовив зі сцени Макс Бусколь. Саме ця віра привела й мене і кожного гостя фестивалю під вільне небо вільного парку імені Хмельницького у вільному Львові. Віра в силу музики і в те, що All you need is Lviv. Lviv is all you need.

Дуже надихає, що фестиваль з присвятою найвідомішому в світі гурту звучав також українською, вібрував українським характером. Моя окрема дяка BanduraGirl, тобто Анастасії Войтюк, за те, що Beatles так чарівно звучать під її бандуру, й за те піднесення, з яким ми під її проводом уявили себе подолянами й співали пісню з Вінниччини. Підспівували “Із прежди віка”. І Юрію Рокецькому за якісно дібрані й виконані пісні та історію львівського фан-клубу “The Beatles”. Ми гойдалися в ритм й підтанцьовували під авторські композиції львівським гуртам, серед яких не було жодного слабенького. І навіть кавер на Девіда Бові чисто і драйвово звучав у львівського гурту Castle.

Ох і приємно ж було чути, як підспівують класичні бітломани, серед яких виразно звучав голос пана професора Грицака. Всі слова пам'ятають краще за мене – навіть однієї з улюблених моїх бітлівських "Something" авторства Джорджа Гаррісона, яку вчила колись для домашнього караоке на початку ковідних карантинів.

Ми вільні, свободи у нас не забере ніхто – світ це зрозумів, хай подекуди мляво реагує й долучається до підтримки нашої боротьби за нашу свободу і вільну Європу проти гнилої імперії. Цей фестиваль задумувався актом такої підтримки. Саме цього хотіли “The Analogues”, і хай їм не стало духу перетнути кордон, довершити акт підтримки вдалося Максові Бусколю і його команді з усіма учасниками й гостями свята в символічних, але дуже чіпких та міцних музичних обіймах.

За своє недовге поки життя я встигла доволі тривало пожити в красивих і затишних містах трьох інших країн, але де б не водили мене дороги – Львів кличе, манить, притягає, не дає спокою. І я завжди повертаюся. І що б не відбувалося, тут мені легше і вільніше на серці, аніж у затишку гарно доглянутих чужоземних міст. А що може бути ціннішим, аніж мати всуціль рідне місто? Тільки бути в ньому, з ним. Бути разом. Бути його частиною.

P.S. Мало не забула, для невтаємничених, All You Need Is Lviv – це перфразований рефрен пісні Beatles “All You Need Is Love”. Як на мене, цілком коректно, бо хіба Львів не є Любов?

P.P.S. Кошти за їжу й напої з бару Prostir Lviv – донати для ЗСУ.

P.P.P.S. Мій британський друг Найдж, переглянувши мої сторіз, написав:

"There's a clip of you dancing with your walking stick, wonderful image, a living poem".

Мені хочеться залишитися саме такою в моєму відбитку на шкірі міста, в його порах, шерстинках, краплинках радісного поту. Живим віршем на папірусі його тіла, попри всі нестерпні втрати і стреси повітряних атак, від яких неможливо абсолютно надійно сховатися, але які можна і багатьом з нас вдасться пережити. Хочеться, аби всім, – але це теж, на жаль, з неможливого. Попри все – танцюємо усі разом: хай з ціпком, хай хоч тільки плечима, усмішкою, серцем. Танцюємо. Танок – це життя.